МОВНА СИТУАЦІЯ

Ендоглосні характеристики мовної ситуації. Соціальна диференціація мови.
4. Екзоглосні характеристики мовної

ситуації.
5. Мовна ситуація в Україні.
(4 години)

мовної політики є нормативність і стилістична диференціація літературної мови.

літературної мови є:
1) „Український правопис”, розроблений фахівцями Інституту мовознавства ім.

О.О. Потебні та Інституту української мови Національної академії наук України і схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України 1993 року,

довідники;
4) державні стандарти, у яких закріплено систему вимог до стилю

українських нормативних документів: ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять; ДСТУ 3582-97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила; ДСТУ 3552-97. Ліфти пасажирські та вантажні. Терміни та визначення; ДСТУ 3560-97. Радіозв’язок космічний та супутниковий. Терміни та визначення тощо (більше 600 ДСТУ).

територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в

країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.
Мовна ситуація – функціональна взаємодія мов і варіантів однієї мови, характерне для певної країни чи регіону.

і підсистем, що їх використовує певна спільнота (компоненти соціально-комунікативної системи:

літературна мова, койне, різні говірки, діалекти, які вживає мовний колектив в одномовній ситуації, а також різні мови, що утворюють соціально-комунікативну систему в умовах білінгвізму і полілінгвізму (Л. Масенко).

кількісних, якісних і оцінних ознак.
До кількісних ознак належать:
1)

кількість мовних утворень, що співіснують у певній мовній ситуації (кілька мов або одна мова, а в її межах - певна кількість діалектів, говірок, інших форм існування мови);
2) кількість мовців, що користуються певною мовою, щодо загального числа населення території, яка досліджується. Цей показник визначає демографічну потужність мови;
3) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова або форма існування однієї мови. Цей показник визначає комунікативну потужність мови.

на збалансовані та незбалансовані. За збалансованої мовної ситуації обидві мови

мають однаково сильну комунікативну потужність.

різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);
б) структурно-генетичні відношення

між мовами (споріднені чи неспоріднені, морфологічний тип мови);
в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;
г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

оцінку мов.
Внутрішня оцінка — це оцінка споконвічними носіями мови

її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто ступінь прихильності мовців до рідної мови.
Зовнішня оцінка — це характеристика названих параметрів мови носіями інших мов.

в працях американських соціолінгвістів, належить престиж мови. Джошуа Фішман налічує

п'ять різних значень цього терміна, а саме: комунікативна цінність, літературно-культурні досягнення, емоційна цінність, загальна повага, загальна популярність (Л. Масенко).

Типи мовних ситуацій:
багатомовна мовна ситуація;
диглосна мовна ситуація;
монокомпонентна мовна ситуація.

Диглосія — це одночасне існування в суспільстві двох мов або

двох форм (варіантів) однієї мови, які взаємодоповнюють одна іншу (тобто розподілені між різними комунікативними сферами). На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий — низький». Компонентами диглосії є різні мови (наприклад, французька і російська в російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї мови (літературна мова і діалект), різні стилі мови (книжний і розмовний).

«Дві мови не можуть бути функціонально тотожними. Це суперечило б

чинному в мові законові економії мовних засобів. Через те двомовність, як правило, не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномовність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні індивідуального білінгвізму спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від ситуації, теми тощо» (М.П. Кочерган).

У соціолінгвістичних теоріях виділяють такі типи мовних

ситуацій:
1) ендоглосні – функціонують кілька підсистем однієї мови (літературна мова, територіальні діалекти, соціолекти тощо);
2) екзоглосні – сукупність кількох мов спілкування у суспільстві;
3) змішані.

мови розглядалася ще І.О.Бодуеном де Куртене, який говорив про «горизонтальне»

(територіальні діалекти) і «вертикальне» (соціальні варіанти мови) членуванні мови.

основною причиною соціальної диференціації мов вважають не стільки сучасний стан

суспільства, скільки її попередній стан, становлення і зміни структури мови на різних етапах розвитку суспільства (Л.П.Крисін).

української мови як мови національної, загальнонародної виділяють літературну мову, територіальні

та соціальні діалекти, просторіччя, варваризми, екзотизми й інвективи.

це унормований варіант загальнонародної мови, який в писемному та усному

різновидах обслуговує всі сфери суспільного існування народу, функціонуючи на всій території України без просторових обмежень.

гр. διάλεκτος – “розмова, говір, наріччя”) – це один із

варіантів національної мови, яким послуговуються як засобом спілкування у мовленнєвих колективах, виділених за географічною ознакою.

піджин (→ креольська мова), просторіччя.
Соціальні діалекти: жаргон (сленг), арго.

тип мови, який використовують як основний засіб спілкування (переважно усного),

що забезпечує постійну комунікативну єдність регіону в умовах постійних соціальних контактів між носіями різних діалектів і/чи мов.
З погляду сталості мовних норм койне – найбільш мінливе, порівняно з літературною мовою і територіальними діалектами.

підсистемних рис міського койне є усне мовлення жителів міст, що

не виключає функціонування елементів цього мовного утворення в писемному варіанті.

Типи койне:
1) створені шляхом змішування кількох діалектів однієї мови;
2)

створені шляхом змішування літературної мови та кількох діалектів цієї мови;
3) створені шляхом змішування літературної мови та кількох діалектів цієї мови та іншомовного субстрату чи/і адстрату.

галицько-буковинському койне, у якому «поєдналися традиції мовлення української освіченої верстви,

що формувалася від кінця XVI ст., народнорозмовне мовлення у його різноманітних діалектних виявах, а також елементи новоутворюваних соціолектів, що відображали професійне розгалуження соціалем української мови».

англ. business - діло, справа) – допоміжна мова, створена в

результаті змішування мов на різномовній території, виконує обмежені функції (бізнесові, торговельні і т. ін.) і не є рідною для тих, хто нею користується.

результатом природного розвитку мови, а лише наслідком вторинного перетворення мов

шляхом етномовних контактів.
Піджин передбачає міжрівневу диференціацію змішування: фонетика та граматика запозичена з однієї мови, викривлена лексика належить іншій. Формування піджина зумовлює спрощення складних граматичних систем мов (дієслівного формотворення, відміни й дієвідміни), руйнування тонової системи, зникнення деяких категорій звуків.

відміну від територіальних та соціальних діалектів, які становлять відносно закриті

системи, є однією із загальнозрозумілих форм національної мови, яка перебуваючи “на межі народно розмовної мови з літературною як особливий стилістичний пласт слів, фразеологізмів, форм, об’єднаних яскравим експресивним забарвленням зниженості, згрубілості, фамільярності”[1]. [1] Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.53.

за змістом до поняття побутово-розмовне мовлення, проте не тотожне йому,

на відміну від трактування цих понять у російській лінгвістиці.

просторіччя – усно-розмовне мовлення осіб, не знайомих у потрібному обсязі

з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості або просто недосконалого знання цих норм» (О. Тараненко).

яке зберігає риси територіальних діалектів і функціонує у мовленні міського

населення старшого віку, напр.: бараболя, трапка.

притаманні відсутність діалектизмів та насичення мовлення жаргонними словами та конструкціями,

є жителі міст середнього та молодого віку. Л.П.Крисін виділив кілька рис просторіччя-2: 1) широке вживання демінутивів (слів із зменшувально-пестливим значенням), напр.: ковбаска, хлібчик, м’яско; 2) використання зворотів, позбавлених семантичного навантаження (слів-паразитів), напр.: ну, тіпа, типу того тощо; 3) використання звертань типу мужчина, шеф.

відзначаючи ненормативність характерною рисою українського просторіччя, називають ще суржик.

в основній своїй масі перебуває на межі літературного вжитку, а

то й виходить за цю межу. До цієї категорії належать слова, перекручені з погляду лексичних норм: секлетар, компропентація, кіоска, транвай, охтобуз; слова з різко зниженим експресивним забарвленням: свиняка, коровище, видра (у застосуванні до людей); примандюритися, випендрюватися, собачитися; невмотивовані росіянізми: понімаєте, пржалуста, до свіданя тощо.

цієї лексики є вульгаризми — просторічно-вульгарні слова, що перебувають за

межами літературної мови і включають у себе лайки, прокльони, прізвиська”.

– варіант національної мови, який обслуговує мовленнєві потреби соціальної групи

населення: учнів середніх навчальних закладів, студентства, представників певної професії тощо. Формами соціального діалекту є жаргон (сленг) і арго.

Жаргон (фр. jargon, від галло-романського gargone - базікання), сленг:
–

мовленнєвий різновид загальнонародної мови, який функціонує в автономних соціальних або професійних групах і відрізняється від інших мовних форм специфічними словами, зворотами, граматичними формами.
- нелітературна додаткова лексична система, яка представляє паралельну експресивно-оцінну, найчастіше стилістично знижену синонімію позначень загальновідомих понять і належить певній соціальній субкультурі; різновид соціолекту - соціально маркованої лексики певної суспільної групи (професійної, вікової й ін.) у межах національної мови (О. Селіванова).

формою існування мови, оскільки не має власної специфіки фонетичного та

граматичного рівнів і ґрунтується на закономірностях національної мови.
Жаргон – динамічна лексична система, вона характеризується нетривкістю в часі й може проникати до літературної мови.

– замкнутий, недіяльний) – штучно створений з метою приховування змісту

мовлення закритої соціальної групи варіант соціального діалекту.

вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники

в загальновживаній лексиці. В арго українських лірників уживалися, наприклад, такі слова: дулясник – вогонь, кеміть – ніч, макохтій – місяць, оксин – ліс, ботень – борщ, крисо – м’ясо, кусно – хліб, зивро – відро, ковтур – горщик, хаза – хата”[1] тощо.
[1] Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін., За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997. – С. 213.

зв’язку з надзвичайним поширенням наркоманії та процесів, пов’язаних з нею,

активно функціонує арготична мова наркоманів. Характерним для нього є те, що “чим більше поширений наркотик, тим більше «секретних» синонімів арго виробляє для нього. Наприклад, арготизми, що використовуються на позначення героїну: “Білий, велика дур, великий, гера, гертруда, герич, гирик, головний, ..., смутний, дур, ковирялка, коричневий, косою, кег, ліки, кінь, повільний, мультяшка, перець, світлий, нудний, слон, султан (датський, або взагалі імпортний героїн), забійний, хліб, чорний, ейч.

в лексиконі підлітка нескінченна безліч, у телефонних розмовах, приховуючись від

батьків, вони можуть використовувати найрізноманітніші “образи” найчастіше продуктові: “Мені потрібно трохи свіжого білого хліба”; “Надішли мені банку чорної ікри”, “Хочу нашого молока” і т. д.”[1].
[1] Словарь наркотического арго // Данилин А. LSD. Галлюциногены, психодилия и феномен зависимости. – М., 2002

слова, які не увійшли в лексичну систему мови і, як

правило, не піддалися фонетичній адаптації до норм цієї мови: де-факто, де-юре, happy end, speech.
Екзотизми – слова, запозичені з інших мов для позначення реалій життя інших народів, наприклад: полісмен, бундестаг, гульден, нецке.
Інвективи – гострий, непристойний виступ проти кого-небудь, чого-небудь, використання якого спричиняє відповідальність за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.