ОКЗ „Дніпропетровське медичне учили ще ”

(рани).

Термічні ушкодження. Електротравми

часто стикається з різними пораненнями як у мирний час так

і у воєнний час. Майже 42% летальних випадків пов’язані з різним характером ран, особливо при мікробній асоціації розчавлених та вогнепальних ран. Тому ця проблема має соціальне значення соціальне значення І потребуЄ подальшого вивчення, розробки та вдосконалення методів профілактики гнійних ускладнень. Опікова , холодова та електротравми на теперішній час становлять майже 12% усіх травмованих, їхній клінічний перебіг тяжкий і часто пацієнти стають інвалідами. Тому в діяльності акушерки ця хірургічна патологія займає важливе місце , особливо при наданні невідкладної допомоги та в період реабілітації.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

внаслідок безпосередньої дії різних чинників зовнішнього середовища і проявляється розрізом,

розривом або розчавленням тканин. Раною називають механічне ушкодження тканин організму, яке супроводжується порушенням цілості шкіри або слизових оболонок. Найбільш частим механічним пошкодженням поверхневих шарів шкіри або слизових оболонок є садна та подряпини.

ВІДКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ (РАНИ)

За обставинами поранення розрізняють рани: побутові, промислові,спортивні, сільськогосподарські та ін. 3.

Залежно від глибини пошкодження і напрямку ранового каналу розрізняють поверхневі та глибокі рани. вони можуть бути непроникаючими і проникаючими. 4. За характером дії травмуючого фактора рани поділяють на різані, колоті, забійні, рубані, розчавлені, рвані, рани від укусів, вогнепальні рани. для вогнепальних поранень характерна велика травматизація і руйнування тканин у зв’язку з чим виділяють такі зони пошкодження: 1-зона-рановий канал; 2-а-прямого травматичного некрозу; 3-я-зона молекулярного струсу. 5. За ступенем інфікованості: асептичні, бактеріально забруднені, інфіковані, гнійні. 6. За наявністю ускладнень розрізняють неускладнені і ускладнені рани. всі ускладнення ран поділяються на ранні і пізні. 7. За видом загоювання: загоювання первинним натягом; загоювання вторинним натягом; загоювання під струпом.

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН

- розходження країв рани. Виваженість цих ознак

залежить: • від характеру поранення; • об’єму ушкоджених тканин; • особливостей іннервації і кровообігу в тканинах ранового каналу; • пошкодження життєво важливих органів. Основною складовою частиною рани є ранова порожнина - це простір, обмежений стінками і дном рани. Коли глибина ранової порожнини переважає над її поперечним розміром, то утворюється рановий канал. Комплекс місцевих і загальних біологічних реакцій тканин і систем організму називається рановим процесом.

КЛІНІЧНА КАРТИНА РАН

травми і триває 3-4 доби,у цій фазі розрізняють два періоди:

це період судинних змін;другий період-очищення рани; • фаза регенерації та формування грануляційної тканини; • фаза рубцювання й епіталізації (загоєння). Загоювання рани: а – розсмоктування некротичних тканин б – утворення грануляцій в – формування рубця

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН

живлення тканин, наявності та характеру мікрофлори, реактивності організму розрізняють такі

види загоєння ран: • первинним натягом; • вторинним натягом; • під струмом

ВИДИ ЗАГОЄННЯ РАН

в рані.
Гнильна інфекція характеризується вираженими первинно некробіотичними процесами в тканинах.
Газова

інфекція супроводжується пі; некробіотичними процесами й утворенням газів у тканинах.
Специфічна інфекція - представники цієї групи викликають особливий, тільки їм притаманний вид запалення чи ускладнення ран.
Отруєні рани виникають при укусах змій, скорпіонів, попаданні отруйних речовин у рану.
Комбіновані рани виникають внаслідок дії декількох травмуючи факторів.

розростання
післяопераційної рани грануляційної

тканини

в зупинці кровотечі і накладанні асептичної пов’язки на рану, для

захисту її від вторинного забруднення. Під час надання першої допомоги старанно очищають шкіру навколо рани від забруднення.
При наявності кровотечі з поверхнево розташаваних судин накладають затискач або лігатуру. При ушкодженні глибоких судин проводять тампонаду рани. На всі рани накладають стерильні пов’язки.

інтоксикацією організму;
• Визначення місцевої і загальної реакції організму на

рану та інфекцію в ній;
• Підсилення процесів загоювання залежно від фази ранового процесу.
При лікуванні ран використовують: хірургічні, хімічні, фізичні, біологічні методи антисептики та проводять профілактику правця і газової гангрени.

процесу проводять видалення некротичних тканин, промивання антисептиками, первинну хірургічну обробку

рани за показанням дренування рани.
При ускладнених ранах запальним процесом місцеве лікування проводять як гнійної рани.





Первинна хірургічна обробка рани:
а – набір інструментів; б – висікання країв рани

електричної чи променевої енергії. Розрізняють термічні та хімічні опіки, опіки

електричним струмом та променеві ураження.

розрізняють опіки:
• Термічні
• Хімічні
• Радіаційні

Залежно від глибини опіку:
• Дермальний (ериматозна, бульозна ступінь)
• Субдермальний (ІІІ А ступінь)
• Глибокий дермальний (ІІІБ – IV ступінь)

1% поверхні шкіри потерпілого)
За правилом «дев'яток» (вся поверхня тіла сумарно

складає 11 дев'яток, 1% припадає на промежину, а у дітей правило «п'ятірок»)
За методом Г.Д. Вілявіна («прозорий відбиток» опікової поверхні вкритою міліметровою сіткою, 1 мм2 відповідає - 1 см2 опіку.

правилом “дев’яток”

20%, а при глибоких – більше 5% і включає

комплекс клінічних симптомів, загальних реакцій організму які розвиваються внаслідок термічного ураження шкіри та розміщених під нею тканин. У перебігу цієї хвороби розрізняють 4 періоду:
Опіковий шок.
Токсемія.
Септико-септимія.
Реконвалесценції

чинника
• Знеболення – НЛА
• Зняття кліючого одягу
• Охолодження обпеченої шкіри

(холодною водою 10-15 хв)
• Накладання септичної пов'язки
• Транспортування до лікарні.
Загальне лікування:
• Противошокова терапія
• Дезінтоксікаційна терапія
• Зондове харчування (тяжкохворі пацієнті)
Місцеве лікування:
• ПХО опікової рани з послідуючим закритим методом або відкритим методом ведення опікової рани
• Хірургічне лікування (некротомія, дерматопластика)
• Профілактика правця

гази (іприт)
Клінічні ознаки:
• Коагуляційний некроз (сухий)
• Колікваційний некроз (вологий)
Перша допомога:

промивання струменем води, при опіках лугами - 2% розчином лимонної кислоти, кислотами - 2% розчином соди, а негашеним вапном - 20% розчином цукру.

сили та напруги яке характеризується виникненням судом, втратою свідомості, порушеннями

серцево-судинної діяльності, дихання і поєднується з глибокими опіками, часом розривами органів та відривами кінцівок.
Найбільш небезпечна сила струму 0,5 А, напруга струму – 1000В та шляхи проходження стуму (верхня петля, нижня петля).
Перша допомога при електротравмах:
1.Відключення дії електричного струму
2. Викликати РБ
3. Провести СЛР
4. Накласти АС пов'язки на місце електроопіку

місцеві та загальні розлади у потерпілого.







Відмороження ступень

при відмороженнях:
1. Протерти відмороженні ділянки спиртом
2. Накласти теплуізоляційну пов'язку
3.

Термінова госпіталізація до центрів термічних уражень
4. Під час транспортування провести НЛА, в/в ввести спазмолітики, антикоагулянти 100000од гепарину.
Лікування проводиться відповідно протоколу гнійної рани та гнильної гангрени, профілактика правця та газової гангрени.