Плетеноташлицька ЗШ І-ІІІ ступенів Відображення дитячих років Т.Г. Шевченка в

творах
Виконав:
Мосузенко Вадим
Учень 9 класу
Учитель:
Багатнова Т. Г.

душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе,

звільнена земля!

Життя та творчість великого генія українського народу Т.Г. Шевченка досліджувало багато літературознавців. Вчені виділяють 5 періодів у житті письменника. Об’єктом нашого дослідження є перший період життя Т.Г. Шевченка з 1814 по 1828, а саме дитинство поета на батьківщині, в його сімейному колі.

в мальовничому с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородський

р-н Черкаської обл.) у сім’ї кріпаків:

батько — Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному Грушівський (1781 — 1825) — родом з с. Кирилівка ,
мати — Катерина Якимівна Бойко (1783 — 1823) — з с. Моринці.

походить і його прізвище. Батьки його були кріпаками поміщика Енгельгардта.

Одружившись, батько Тараса Григоровича, за розпорядженням поміщика, переселився на короткий час (років на півтора) із Кирилівки до Моринців. Під час цього переселення і народився наш поет. Отже, батьківщиною Шевченка було с. Моринці, а не Кирилівка, як думали досі . Але підріс і пам’ятав себе він уже в Кирилівці, тому й усі дитячі спогади його пов’язані саме з цим селом.

Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє

маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело
цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

в його душі зароджувалася любов до природи рідного краю. Пізніше

у своїх творах митець дасть неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і ранніх юнацьких літ.

Ще в дитинстві виявилася незвичайна допитливість Тараса, намагання розширити свій кругозір. У тій же повісті «Княгиня» письменник створив автобіографічний образ селянського «кубічного білявого хлопчика», який починає мислити і запитувати: “А що ж там за горою? Там повинні бути залізні стовпи, які підтримують небо. А, що, якщо піти і подивитися?”
Перша спроба вийти за межі села була невдалою. Тарас заблукав і тільки надвечір зустрів валку чумаків, які, розпитавши хлопця, привезли його до Кирилівки.

тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядали їх старші

брати та сестри. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про ніжну, терплячу няню — Катерину. У згаданому епізоді першої мандрівки Тараса за межі села видно особливу її турботу про свого вихованця. Коли чумаки підвезли його до садиби, вся сім’я вечеряла на
подвір’ї. Не вечеряла
тільки Катерина.
Зажурена, вона стояла
біля дверей і ніби
поглядала на перелаз.

горя. Але після її смерті (1823 р.) у нього почалися

ті життєві знегоди, які переслідували поета до самої могили. Після смерті дружини у Шевченка-батька зосталося п’ятеро дітей. У селянському побуті вдівцю з такою сім’єю жити важко; потрібна жінка, яка б і по хазяйству поралась, і дітей доглянула. Тому природно, що невдовзі по смерті матері в сім’ю Шевченків увійшла мачуха. За народними поняттями, образ мачухи завжди пов’язується з чимось недобрим, егоїстичним: не добро внесла мачуха і в хату Шевченків...

Тяжкая доленька моя…

молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того,

як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодость моя.

…Мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої…

віддали в школу до сільського дяка Бугорського, де він вивчив

часослов і псалтир.
Перед смертю батько (1825 p.), висловив, між іншим, знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його мов наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». 

він від дяка, і ховався у бур’яні, де діставав записничок

і малював або списував вірші.

Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака (Бо я було трохи не голе —  Таке убоге) та й куплю Паперу аркуш; і зроблю Маленьку книжечку, — хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду Або «Три царіє со дари». Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую собі та плачу.

наймитами.
Багато зла перетерпів,
Зазнав лихої долі,
Малий остався без батьків
І вівців пас

у полі.

сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в

Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

пас разом вівці.
Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері

на нас дивились І говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали! Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись. Та вже й не сходились ніколи

є його Оксана!
А дівчина  При самій дорозі  Недалеко коло мене  Плоскінь вибирала,  Та й

почула, що я плачу.  Прийшла, привітала,  Утирала мої сльози  І поцілувала .....  Неначе сонце засіяло,  Неначе все на світі стало  Моє... лани, гаї, сади!..  І ми, жартуючи, погнали  Чужі ягнята до води. 

малював
Із панських стін картини
Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко.
Поміг,

що вільним став Тарас,
Що вчитись став Шевченко.