Предмет фінансової науки.Фінансової категорії

житті суспільства – відіграють важливу роль у його економічному і

соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші.
Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Тому для пізнання природи грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.
В економічній теорії виділяють дві основні концепції походження грошей:
раціоналістична — гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу. Представники: Арістотель, Пол Самуельсон. еволюційна — гроші виділились із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару.
Представники: А. Сміт, Д. Рікардо

від форми існування(готавкою,безготівкі).
-неповноцінні(золоті та срібні монети);(товарні гроші).
форми
повноцінні гроші (такими були

гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети)м.
неповноцінні гроші (гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші).

під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі

процента. Механізм формування вартості грошей як носія капіталу буде розглянуто в темі «Грошовий ринок».
Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності (умовна кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю). Проте механізм формування цієї вартості грошей істотно розрізняється при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.
Концепція зміни вартості грошей у часі полягає в тому, що вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на фінансовому ринку, в якості якої звичайно виступає норма пози­чкового відсотка (або відсотка). Тобто, одна й та сама сума грошей в різні періоди часу має різну вартість; ця вартість на даний час завжди вища, ніж у будь-якому майбутньому періоді.

кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення:

у виробництві, розподілі, обміні і споживанні; на мікроекономічному рівні:
обслуговує кругооборот індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу

особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні

валового національного продукту. Їх можна об’єднати в такі групи:
фірми – суб’єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;
домашні господарства – суб’єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;
державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;
фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.
Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків:
ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт;
ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);
фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;
світовий ринок, через який здійснюється зв’язок внутрішньої економічної системи із «зовнішнім» світом

маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які

є в розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент.
Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів.
Грошовий агрегат – це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів.
Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:
грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозитні;
уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;
сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та інші папери з фіксованим доходом. Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.
Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті (M1–M0).
Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (M2–M1).
Грошовий агрегат М3 – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій (M3–M2).
Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою.
Грошова база – це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Вона включає агрегат М0 готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках у НБУ.

Це означає, що в разі зменшення кількості грошей, яка обслуговує

певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як

специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб’єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття «продаж» і «купівля», що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку.
Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли в одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і відсутні матеріальні блага, які можна було б продати.

товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний

період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент. Пропозиція грошей — друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон’юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот

встановлена форма організації грошового обороту в країні.
Враховуючи надзвичайно важливу роль

грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів

якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:
1 система металевого обігу,

коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;
2 система паперово-кредитного обігу, при якій в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей — казначейські білети або банкноти.
Металеві грошові системи історично виступали у формах монометалізму та біметалізму.
Біметалізм — це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.
Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла.

грошова система ринкового зразка.
Необхідність створення грошової системи України була обумовлена:

розпадом СРСР наприкінці 1991 року, виходом України з рубльової зони, запровадженням власної грошової одиниці.
Необхідність створення грошової системи України:
- розпад СРСР наприкінці 1991 року;
- вихід України з рубльової зони;
- запровадження власної грошової одиниці
Етапи процесу запровадження національної валюти в Україні
1) 10 січня 1992 року введено в готівковий обіг тимчасову валюту – український карбованець (купон);
2) у листопаді 1992 року було завершено впровадження в безготівковий обіг українського карбованця;
3) у вересні 1996 року в результаті проведення грошової реформи в Україні було запроваджено національну валюту – гривню.
У статті 99 Конституції України зазначено, що правовою одиницею України є гривня. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності гривні.

«валютні цінності», до яких відносять:
1) валютуУкраїни – грошові знаки у

вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
2) платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи);
3) іноземну валюту - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;
4) платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи);
5) банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

належність валюти. За цим критерієм виділяють:
1) національну валюту, яка виражена в

грошах, що емітуються національною банківською системою;
2) іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні;
3) колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.
За режимом використання валюти поділяються на:
1) неконвертовані (валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується) ;
2) конвертовані (є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.).
Конвертованість - це гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: США, Великобританія, Японія, Китай, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сингапур, Саудівська Аравія та ін.

що виражена в грошових одиницях іншої країни; співвідношення між грошовими

одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій:
- допомагає долати національну обмеженість грошової одиниці певної країни і перетворювати її в міжнародну;
- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей;
- зіставляє цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпи економічного зростання, а також торговельний і платіжний баланси;
- зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки, зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту;
- є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів і послуг, так як через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки та ін.
Необхідність встановлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним і платіжним засобом. Відповідно до чинного законодавства окремих країн курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.
Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалась, і законодавчими нормами. Валютна система — це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору.

кредиту
Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар,

а покупця — купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з’явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в одних суб’єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.

бути економічно самостійними
— кредитні відносини є добровільними та рівноправними

— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають

— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей).

власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове

користування іншим суб’єктам.
Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів.

– це специфічний прояв суті кредиту, що відображає лише окремі

ознаки її, які відрізняють кредит від інших економічних категорій.
Роль кредиту не залишається незмінною. Із зміною економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. Так, в умовах функціонування повноцінних грошей, роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалось шляхом перетворення їх у скарб (без участі кредиту), і – навпаки.

як джерела надання позичок (операція ВВ);
2-а стадія — розміщення вільної

вартості в позичку (операції НП—ОП);
3-я стадія — використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);
4-а стадія — вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);
5-а стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо даної позички.

зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор

прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування, про що мова йшла в попередніх лекціях. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку.
Фінансове посередництво – це діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та його розміщення Економічне призначення фінансового посередництва полягає в забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб’єктів. Групи фінансових посередників
Депозитні інституції
Договірні ощадні інституції
Інвестиційні інституції

Групи фінансових посередників

між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги

з відтермінуванням платежу – комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг )
Грошова(у грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.)

тобто фінансового ринку та фінансового посередництва

що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги

фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.
Відповідно чинного законодавства банки — це юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції:
- залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб;
- розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб
Класифікація банків
.За формою власності
За функціями і характером діяльності

якої можуть бути виключно банки; створюється з метою концентрації капіталів

банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.

Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Фінансова холдингова група - це банківське об'єднання, що складається з установ, які надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк і материнська компанія є фінансовою установою.

це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку

економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та Законом України “Про Національний банк України” та іншими законами України.

світовій валютній системі відіграє Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund),

який було засновано у липні 1944 році відповідно до рішень Бреттон-Вудської конференції.
Статутом МВФ визначено, що метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн – учасниць. У статті IV Статуту МВФ зазначено: “Фонд повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування”. МВФ також має здійснювати аналіз виконання кожною країною – членом загальних зобов’язань. Статутом передбачено, що країни – учасники, вступаючи у Фонд, добровільно зобов’язуються співпрацювати з Фондом і між собою у питаннях стабілізації валютних відносин.
Стабілізаційні програми МВФ пов’язані з наданням кредитів на фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих країн. У встановленому порядку кредит надається в іноземній валюті строком на 3 – 5 років в обсязі 25 % квоти автоматично. Понад цей ліміт надання кредитів супроводжується вивченням Фондом економічної ситуації у країні і вимогами проведення жорстких заходів стабілізаційного характеру.

окремих фінансових установ:
1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)

головна складова групи, найчастіше його називають Всесвітній банк. Заснований у 1944 р.
2. Міжнародна фінансова корпорація (МФК, заснована у 1956 р.).
3. Міжнародна асоціація розвитку (МАР, заснована у 1960 р.),
4. Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ, засновано у 1988р.),
5. Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС, заснований у 1966 р.).

1956 році за ініціативою США. Основна мета створення МФК полягала

у сприянні приватним капіталовкладенням, але з часом коло завдань суттєво розширилося і охоплює діяльність у сфері технічної допомоги (вдосконалення експертної роботи у галузях інфраструктури, хімії та нафтохімії, нафти і газу, гірничовидобувної промисловості, сільського господарства).
Органи управління. Керівними органами МФК є Рада керуючих, включаючи їх заступників і Директорат, який складається з 24 директорів МБРР. Голова Директорату є одночасно президентом МФК. Щорічні збори МФК відбуваються одночасно зі зборами МБРР. В юридичному та фінансовому відношенні МФК є самостійною організацією.
Фінансові ресурси. Фінансові ресурси МФК формуються з різних джерел. Основну масу ресурсів МФК формує шляхом залучення коштів з світового ринку капіталів, однак її фінансові можливості значно менші, ніж МБРР. Власними є статутний капітал (1,4 млрд. дол.), внески членів, відрахування від прибутків, кошти від повернених кредитів. Джерела залученого капіталу – кредити МБРР, міжнародні фінансові ринки. Загальний обсяг кредитів та інвестицій за всіма напрямками діяльності МФК становить 7 млрд. дол.
Кредитна політика. Надає кредити, придбає акції компаній. МФК найбільше у світі джерело прямого фінансування проектів приватних капіталовкладень у країнах, що розвиваються

міжнародних валютно-кредитних відносин посідає найдавніша організація – Банк міжнародних розрахунків

(БМР). Він був заснований ще у 1930 р. банками Великобританії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії та групою американських банків на чолі з банкірським домом Моргана. Штаб-квартира банку знаходиться у Базелі (Швейцарія). БАР був створений як координатор дій національних банків.
Органи управління. Адміністративна рада Банку складається з голів центральних банків п’яти держав-засновниць (Німеччини, Франції, Бельгії, Великобританії, Італії), з п’яти адміністраторів з тих самих держав та з керівників центральних банків Швейцарії, Нідерландів, Швеції. До керівних органів БМР належать загальні збори, Рада директорів, президент та адміністрація.
Діяльність БМР. Метою заснування БМР було полегшення розрахунків з репараційних платежів Німеччини та воєнних боргів.