Презентація на тему: “Гайдамаччина. Коліївщина.Опришківство”

ізольована від Гетьманщини політикою Росії та Польщі. Тож польські магнати

розширяли свої володіння і намагалися взяти владу над життям країни.Протистояти цьому процесу було нікому: шляхта і знать була полонізовала, православна церква зосереджена на своїх церковних справах. Це призвело до повстання народного духу невдоволення.

Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед

яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. 

той час коли російська армія разом з козацькими полками увійшла

на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців.

цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.

Основною його силою було селянство. 
Це повстання спричинили

декілька факторів:
в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей;
панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря;
значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя;
 на півдні Київщини загострилися релігійні суперечності.

політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він

бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну.

столітті і був викликаний посиленням експлуатації селянства й національного гніту.

Опришки використовували методи партизанської боротьби, діяли невеликими загонами, користувалися масовою підтримкою населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша.

складовими національно-визвольного руху всього народу;
були вираженням невдоволення ущємлених верст населення;
підточували

підвалини кріпосницького ладу;
мали антипольське, антишляхетське спрямування.