ПРЕЗеНТАЦіЯ на тему: Виникнення та історія відмивання брудних коштів

Гебултівський О.В.

на тому що вкладав гроші в свою пралень.
Тобто повноцінно він

їх не «відмивав».

Номерні рахунки
Банки відкривали номерні рахунки, інформація про які була конфіденційна, недоступна правоохоронним органам після 1934р прийняття закону в Швейцарії.

закон, що дозволяв власника, чиї підприємства розташовувалися вздовж річки Гудзон,

реєструвати свої фірми на території штату.
Тобто бізнесмени з Нью- Йорка, де податки були суттєво вищими, ніж у Нью-Джерсі, отримали можливість значно полегшити податковий тягар.
Пізніше інші штати підхопили цю ідею.
Але сховати гроші на території штатів одної країни було не легко, тому ця схема використовувалась тільки для уникнення податків.

не забирати гроші з кас гральних закладів, а додавати туди

виторг від спиртного й наркотиків. У результаті підконтрольні гангстерам казино стали заявляти прибуток куди більший, ніж насправді, що дозволяло перетворювати гроші, отримані від бутлегерства, в законні доходи, з яких чесно платити податки. 

були вчорашніми колоніями і були повністю згодні стати офшорами.
Тому появились

бізнесмени які хотіли на цьому заробити, як наприклад Б.Корнфельд .
Зібравши брудні гроші, він повертав їх наркобаронам у вигляді позик, а ті йшли на купівлю акцій IOS, які можна було при нагоді реалізувати на біржі й отримати цілком легальний дохід.

Наприклад схема «фантомні банки» Джера Шнайдера.
Дж.Шнайдер надавав клієнтам досить просту

послугу — продавав їм фантомні банки, зареєстровані в Науру, на Островах Кайман і в інших малодоступних районах земної кулі. Хитрість була в тому, що контрольний пакет фіктивного банку тут же «продавався» неіснуючій третій стороні, тобто банк переставав бути власністю свого господаря. Потім банк, єдиним вкладником якого був клієнт Дж.Шнайдера, відкривав рахунок у солідній західній фінансовій установі й міг, наприклад, нескінченно кредитувати свого господаря його ж грошима. 

соратник Р.Ніксона Джордж Мітчелл і міністр фінансів Моріс Стенс створили

таємний фонд на підтримку майбутнього переобрання президента, кошти якого наступного року надійшли до офіційного виборчого комітету.
Гроші до фонду стікалися і з анонімних джерел, що було заборонено законом, тому їх довелося прокручувати через один з мексиканських банків. Діяльність фонду набула розголосу, і незабаром британська Guardian  увела в обіг поняття «відмивання грошей». 

році, В.Берд дозволив відкривати в його країні будь-які комерційні структури

і звільнив їх від сплати податків на 50 рокі, і таким чином став найкрупнішим офшором в світі.

На острів ринули каравани кур’єрів з валізами банкнот сумнівного походження, і для їх зручності в аеропорту Антигуа був відкритий особливий банк, куди можна було з ходу здавати валюту. Втім, на інших островах Карибського басейну картина була схожою. Так, свого часу на острові Ангілья біля злітної смуги стояв дерев’яний сарай із написом «Банк». До сараю підрулювали невеликі літаки, і кейси з чорною готівкою передавалися «банкірам» прямо з трапа.  Крім заповзятливого прем’єр-міністра у виграші виявилося населення Антигуа і Барбуди — відстала країна на очах перетворювалася на перлину Карибського моря. Принаймні в 1994 році В.Берд був за життя оголошений національним героєм.  Його син і наступник Л.Берд продовжив політику батька. Коли в 1994 році на Антигуа прибув заступник помічника держсекретаря США з юридичних питань Джон Вайнер, аби повернути застряглі на островах $5 млн, вивезені з Америки нечесним шляхом, Л.Берд запитав його, чи чув він про недавній ураган. Прем’єр-міністр Антигуа і Барбуди на повному серйозі розказав американському гостеві, що ураган жахливої сили знищив усі документи, які стосувалися справи, хоча й пощадив усі інші папери.

брали участь і політичні діячі іншого роду — міжнародні терористи,

які потребували «очищених» коштів не менше ніж наркоторговці

Зокрема, до відмивання долучилися бойовики ІРА, які залежали і залежать від фінансових уливань ірландської діаспори в США. Так, у ІРА одержувала постійну допомогу від Джозефа Мюррея — американського ірландця, котрий монополізував торгівлю марихуаною в Бостоні. Прибуток від продажу наркотиків маскувався під добродійні збирання фондом NORAID, також пов’язаного з ІРА. Потрапивши в Bank Boston, гроші йшли місцевому клану італійської мафії, який закуповував на них зброю, і вона відправлялася в Ірландію на тих же суднах, які привозили марихуану.

Фінансування боротьби з тероризмом, існуючими режимами в інших країнах.
Так, знаменитий

Bank Credit and Commerce
International (BCCI) не тільки вірою та правдою служив справі відмивання грошей, а й забезпечував ЦРУ каналом фінансування афганських моджахедів та інших ісламістських угруповань, які в 1980-і роки розглядалися Вашингтоном як засіб боротьби з комуністичною експансією в регіоні. BCCI був заснований у 1972 році пакистанським підданим Агою Хасаном Абеді, причому банк на четверть належав еміру Абу-Дабі й беззмінному президенту Об’єднаних Арабських Еміратів шейху Зайєду бен Султану аль Нахаяну. Також серед співзасновників були саудівські принци і Bank of America, що не могло не додавати установі відомої солідності.  А.Абеді, створивши гігантську мережу зі всіляких підконтрольних йому юридичних осіб, почав «прокачувати» наркодолари, гроші терористів, диктаторів, шахраїв та інших осіб, котрі прагнули конфіденційності. Достатньо сказати, що серед клієнтів М.Абеді виявилися М.Нор’єга, Саддам Хусейн і міжнародни терорист Абу Нідаль. 

система грошових переказів, що склалася на Сході ще за часів

існування Великого шовкового шляху.
Агенти «хавали» передають один одному гроші під чесне слово, не залишаючи ніяких документів, а отже, й простежити шлях грошей у цьому випадку абсолютно неможливо. 

багато років відмиваються через «колумбійську чорну біржу песо», річний оборот

якої сягає $5 млрд.
Драгдилери обмінюють свій доларовий виторг на колумбійські песо в брокерів, які беруться реінвестувати отримані долари в США.
Долари при цьому продаються на 20—30% дешевше за офіційний курс. Песо йдуть на оплату роботи селян, котрі вирощують коку, а також на особисті потреби наркоторговців, тоді як долари продаються брокерами фірмам, що купують на них американську продукцію для ввезення в Колумбію.
Ті ж долари, які залишаються не проданими імпортерам, повертаються в США різноманітними шляхами від класичних банківських переказів згаданою схемою «смерфінгу» до банальної контрабанди в бамперах вантажівок.