Причини і теорії виникнення криз дитинства Виконала: студентка 2 64 групи МНУ

Сухомлинського
Пулько Ксенія
Перевірив: к.п.н. Дмитро Прасол

розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.Кризи проявляються в негативних

симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості.

Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й

завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу. Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей)

життя, кризу трьох років, кризу 6-7 років, підліткову кризу (10-11

років).

випробування, яке виснажує його організм і є потужною стресовою ситуацією.

в зовсім інші умови, організм новонародженого повинен адаптуватися до нових

умов існування.) - Психологічні (психіка новонародженої дитини є набір вроджених безумовних рефлексів, які допомагають дитині в перші години його життя). Людське дитя «озброєне» від народження набагато слабкіше, ніж дитинчата більшості тварин.

психологічної кризи, такі як - пологи у воді (вважається що

людина, народжуючись, потрапляє відразу в звичну стихію і більш комфортно переносить цю кризу)...

самим збільшується сила тяжіння в порівнянні з горизонтальним становищем під

час пологів) і т. д.

взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи

у порушенні сну.

інформації. Дитині доводиться вчитися всім тим діям, які для нас

природні і доведені до автоматизму.

значне фізичне навантаження. Але, навчившись повзати, а потім і ходити,

дитина відкриває для себе світ за межами ліжечка. Вона починає вивчати навколишні предмети і всіма силами привертати уваги старших. Всі ці причини в комплексі і викликають криза першого року життя.

неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення.

Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. 

самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті,

деспотизмі.

реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм

не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці; впертість. 

починає усвідомлювати себе самостійною особистістю. До цього моменту вона асоціював

себе як частину матері, тепер же замість звичного тісного емоційного зв’язку з батьками дитина стикається з новими для нього відчуттями: вона починає відчувати свої власні бажання і потреби, які їй не до кінця зрозумілі. І багато з цих нових особливостей входять в конфлікт з старими звичками, і як результат — дитина губиться, не знає, як себе вести, і в результаті йде на поводу у сьогохвилинних емоцій.

(психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше

становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра.

і відкритості. Відповідно до праць відомого російського психолога Льва Семеновича

Виготського, криза семи років – це період зміни зубів, період формування рефлексії та усвідомлення дитиною власних думок, почуттів і емоцій. Формується у старшому дошкільному віці (6 – 6,5 років) і самооцінка, самолюбство, ототожнення себе з навколишнім світом.

внутрішня життя, життя переживань, яка прямо і безпосередньо не накладається

на зовнішнє життя. Але ця внутрішня життя небайдужа для зовнішньої, вона на неї впливає. Виникнення цього феномену - надзвичайно важливий факт: тепер орієнтація поведінки буде переломлюватися через особисті переживання дитини.

її структури і змісту. Закономірним явищем є протиставлення підлітка дорослим

і активне завоювання нової позиції. Підліток нібито провокує заборони, щоб перевірити власні сили в подоланні цих заборон, розширити межі, які визначають його самостійність. Саме це зіткнення дає підлітку інформацію про себе, свої можливості, задовольняє потребу в самоствердженні.

10-15 роками. Підліток – це учень 5-9 класів середньої школи.

Цей етап – один з найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов’язані з вихованням підлітків.

руйнування старих звичок, стереотипів; - кульмінаційну - фазу загострення протиріч; - посткритичну

- фазу формування нових структур, побудови нових стосунків.

себе у світі, переосмислення життєвих цінностей.