ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ

д. екон. н.

поняття “публічна сфера” використовується в двох аспектах.
У вузькому аспекті

вона, за визначенням Юргена Хабермаса, “означає, перш за все, ту область соціального життя, в якому формується суспільна думка”.
У широкому аспекті публічне — це сфера реалізації властивих будь-якому суспільству інтересів, тобто суспільних інтересів у цілому.

процес пошуку громадянами, їх об’єднаннями та групами своїх загальних інтересів

і корпоративних цілей, засобів їх досягнення, а також область їх практичних втілень у систему реальних суспільних відносин і інститутів.

інтересів і цілей;
· вплив на формування державної політики та її

формування;
· забезпечення досягнення суспільних інтересів і цілей;
· публічний контроль за станом справ у суспільстві, державі, соціальній сфері, в економіці;
просвіта громадян у публічній сфері.

принаймні, чотири головні складові:
економічна: суспільний сектор економіки, виробництво суспільних

благ (public goods), система перерозподілу доходів для задоволення суспільних потреб;
соціальна: громадські та державні служби соціального забезпечення (пенсії і допомога, зайнятість, охорона здоров'я, освіта, суспільний транспорт і засоби комунікації, захист від злочинності і корупції, комунальне обслуговування, підтримка соціальної стабільності і комфортності);
цивільно-політична: недержавні об'єднання і асоціації громадян, цивільна мережа формування громадської думки, центри цивільної солідарності і республіканізму;
соціокультурна: інститути зберігання і відтворення духовних цінностей суспільства.

відповідають влада в суспільстві, характер управління його справами.
У суспільстві кожної

країни існує велика кількість різних колективів, добровільних та інших об’єднань.
Влада – здатність і можливість здійснювати свою волю, навіть не зважаючи на опір об’єкта владарювання.
Влада властива людському колективу, що виникає за наявності спільних інтересів.

неоднакові й владні відносини і влада, що виникає в них.

(Можна виокремлювати крім інших родинну, духовну, корпоративну влади. Остання виникає в політичних партіях, громадських об’єднаннях).
Територіальні колективи за своєю природою мають об’єктивний спільний публічний характер. Їх існування пов’язане з різними сторонами життєзабезпечення колективу, який проживає на певній території.
Влада, що існує у публічних колективах, – публічна влада, а управління в них – публічне управління.

стан і відносини.
Публічна влада – явище статичне (приналежність на-роду,

колективу, органу, посадовій особі).
Як стан, публічна влада, що покликана віддзеркалю-вати та захищати спільні інтереси публічного колективу, володіє спроможністю та здатністю публічного приму-шення.
Як відносини, публічна влада характеризується суспільними, соціальними, економічними відносинами, що виникають на базі суспільних інтересів щодо задоволення потреб життєзабезпечення колективу людей.

необхідний елемент навколишнього нас світу.
Публічне управління — це управління

в суспільному колективі.
Публічне управління — це процес вольової дії суб'єкта на об'єкт з наперед заданою, усвідомленою суспільно значущою метою, яке підтримує або змінює положення, поведінку, властивості об'єкту.

і безструктурний характер.
Органи, створені колективами, їх посадовці задають управлінню

структурну складову. При структурному управлінні інформація, управлінські акти розповсюджуються адресно, по спеціальній структурі до керованого об'єкту.
Інші чинники, зокрема економічного, соціального, ідеологічного, ментального і іншого порядку, роблять свій вплив, у тому числі й на управління, створюючи безструктурну складову. При безструктурному управлінні інформація розповсюджується вільно або по випадкових ланцюжках і може зробити вплив на керівника.

публічна влада.
Серед різних видів управління в суспільстві (управління в

сім'ї, технічними системами і ін.) особливе місце займає соціальне саморегулю-вання природного (безструктурного) характеру.
Публічне управління здійснюється у формі само-врядування колективу (державно організованого суспільства, територіального колективу, міжнарод-ного співтовариства тощо).
Самоврядування — це управління усередині колективу, не відокремлене від нього.
У основі суспільного управління лежить влада.

колективами, з суспільними інтересами колективу і його членів.
Вона суспільна за

своїм характером та обумовлена єдністю деяких суспільних інтересів членів колективу.
Суспільні колективи мають різний характер. Багато з них є різного роду добровільними об'єднаннями (партії, профспілки, виробничі кооперативи і т.д.).
Суспільна корпоративна влада.
Приватна корпоративна влада

колективи різні по складу, масштабам і формам.
Найбільш всеосяжний територіальний

колектив — міжнародне співтовариство.
Публічним територіальним колективом є державно організоване суспільство тієї або іншої країни.
Іноді виникають переддержавні утворення.
Публічним колективом особливого роду є народ суб'єкта федерації у федеративній державі.
Публічними територіальними колективами є територіальні (національно-територіальні) автономні утворення, регіональні муніципальні утворення, громадські муніципальні утворення (міста і села).

(наддержавною, державною або недержавною) публічною владою (Вона здійснюється від імені

даного колективу в межах, встановлених міжнародними угодами, конституціями і законами).
Всі територіальні публічні колективи мають свої органи управління, що обираються населенням територіальних публічних колективів або сформовані інакше.
Якщо вибраних органів немає або не існує інституту загальних зборів членів, які ухвалюють рішення, то дана одиниця не є територіальним колективом, а є адміністративно-територіальною одиницею, керованою «зверху» призначеним представником держави (або суб'єкта федерації).

політичній сфері суспільства, спря-мована на досягнення, утримання, зміцнення та реалізацію

влади.
Політика пов’язана з формуванням влади та її інститутів, але в її основу закладаються індивідуальні, групові та суспільні інтереси.

зміст політичної системи в урахуванні взаємодії із зовнішнім середовищем,
сутність

системного аналізу політичного життя — у визначенні способів підтримки рівноваги із середовищем,
а призначення політичної системи — у нівелюванні соціальних розбіжностей, переборюванні політичних конфліктів і протиріч.
Таке тлумачення призначення політичної системи наближене до ідей політичного та соціального партнерства.

макроекономічна політика (у свою чергу, що поділяється на промислову, торгівельну,

фінансову, фіскальну, аграрну тощо);
соціальна політика;
комунікативно-інформаційна політика;
культурна політика;
етнонаціональна політика;
екологічна політика;
політика безпеки і ін.

об’єктивних тенденцій суспільного розвитку і переважну більшість суб’єктивних тверджень людей

про свої інтереси в ньому. Вона може бути ефективною за певними вимогами.
По-перше, публічна політика повинна мати інтегруючу основу, що спрямована на позитивний розвиток суспільства. (Для сучасного світу такою інтегруючою основою постають добробут, життя людини та суспільства, заснований на відповідальній участі та особистій ініціативі громадянина у суспільних процесах, як системно-цільова складова публічної політики, та ідеологія демократії, її цінності та технології, як основа системно-функціональної складової цієї політики).
По-друге, вона має працювати на історичну перспективу, бути стабільною, стійкою.
По-третє, необхідно, щоб її певною мірою поділяла і меншість, інакше будуть нездоланні труднощі в процесі її реалізації.

і комфортності соціального буття, сприятливих умов для розширеного відтворення “людського”

капіталу, створення сучасних систем соціального забезпечення, захист суспільства і кожного громадянина від криміналу, корупції, свавілля чиновників тощо.

обумовлюють й необхідні та достатні умови, які сприяють її формуванню

та реалізації, а саме:
правові, які полягають у створенні узгодженого правового простору країни, який дозволяє максимально використовувати технології політичної, економічної, соціальної та іншої діяльності зі своїми особливостями та спеціалізаціями;
соціально-психологічні, які включають у себе усвідомлення нових життєвих орієнтирів і цілей;
діяльнісно-практичні, коли рішення, дії, процедури, вчинки тощо спрямовані на досягнення цілей публічної політики та здійснюються в її руслі, “просувають” цю політику і наочно розкривають її цінність для людини,суспільства та країни.

що спонукають їх до конкретної політичної та практичної діяльності

ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА

Відносини

між суб’єктами публічної сфери, у тому числі: взаємовідносини між політичною елітою та електоратом, владою та опозицією, соціальними угрупованнями, суб’єктами політичної системи тощо

Сукупність суб’єктів публічної сфери, які здійснюють владу, управляють суспільством, регулюють відносини між громадянами та соціальними групами, забезпечують стабільність суспільства і відпо-відний порядок у ньому.

Практична діяльність суб’єктів публічної сфери з реалізації та контролю державної політики і досягнення конкретних публічних цілей

суб’єктами державного апарату
Формування цілей і завдань державної політики, визначення ресурсної

бази для їх досягнення

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

Сукупність суб’єктів механізму держави: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, матеріальні придатки

Практична діяльність суб’єктів механізму держави з реалізації державної політики і досягнення конкретних цілей державної політики

як “такий устрій, коли вільно народжені і неімущі, становля-чи більшість,

мають владу у своїх руках”.
Її засадою він вважав свободу, так само як “засадою аристократії – доброчесність, а засадою олігархії – багатство”.

наскільки розвинена демо-кратія в країні:
це вільні громадяни, які є головними

особами суспільного самоврядування;
визнання усіх громадян рівними та рівноправними;
повага до спільно прийнятих рішень, готовність сумлінно їх виконувати і осо-биста відповідальність за результати їх виконання

яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й

вирішення громадських справ шляхом віль-ного вибору.
Головними аспектами демократії є: демократична практика (в її інститу-ційному та процедурному вимірах);
ідея та ідеал демократії;
демократичні цінності;
демократична ідеологія.

політичній (як спосіб організації та здійс-нення публічної влади і управління);
соціальній

(як залучення громадян до ви-рішення суспільних справ, їхнє самовря-дування та вплив на публічну політику).

оцінці сталої нормативно визначеної діяльності владних структур і громадських організацій.

Процедурний вимір демократичної практики проявляється через процедури вироблення та прийняття рішень у демократичному процесі як сукупності видів і форм діяльності, дій суб’єктів цього процесу в економічній, політичній та соціальній сферах.

її стандарт, за яким оцінюється демократичність різних форм врядування.
Він

є відправною точкою для формування різ-них концепція і моделей демократичного ладу.
Загальним ідеалом за гуманістичною складо-вою демократичного врядування є:
вільна від страху і нужденності людська особистість,
особистість, яка існує і розвивається в умовах, коли кожен може користуватися своїми політичними, громадянськими (особистими), економічними, соціальними і культурними правами.

економічну, соціальну, культурно-психологічну ситуацію, що складається в країні у процесі

історич-ного розвитку та спонукає її стати на шлях демокра-тії.
Об’єктивні зовнішні обумовлені впливом гео-політичного становища і міжнародних відносин на вибір державою напряму розвитку, впливом глоба-лізаційних процесів.
Суб’єктивні чинники як правило пов’язані із ба-жанням і спроможністю політичної еліти країни за-проваджувати демократичні інститути та процеси, їх моделі та організаційні форми.

розвитку, формами власності та ринковими відносинами. Якщо на карті світу

відзначити держави з високим рівнем доходу на душу населення, то вона мало відрізнятиметься від карти, на якій будуть по-значені сучасні ліберально-демократичні держави.
А у тих країнах, де зростає бідність і незахищеність значних верств населення, важко розраховувати на політичну стабільність взагалі і на стійкий розвиток демократії – зокрема.

розвиток демократії такі:
ринок сприяє економічному зростанню, підвищенню рівня добробуту, а

добробут забезпечує стійкість демократичних інститутів;
ринок привчає людей до самостійного вибору пріори-тетів і відповідальності, є важливим для формування самостійної, відповідальної, здатної до розв'язання суспільних справ особистості;
ринок є важливим чинником формування ідей рівно-правності, здатності до компромісів і толерантності як сфера укладання рівноправних угод між партнерами і досягнення компромісів;
ПРОДОВЖЕННЯ НА НАСТУПНОМУ СЛАЙДІ

розвиток демократії такі:
за своєю природою ринок є сферою, яка породжує

й підтримує нерівність, залишаючи частину людей поза межами достойного існування, тому виникає потреба компенсації цієї нерівності політичними засобами, що й забезпечує “політичний ринок”, суб'єкти якого (при-наймні частина їх) виступають з позицій соціальної справедливості;
ринок є сферою егоїзму, реалізації приватних та вузь-когрупових інтересів. Звідси випливає потреба проти-ставлення йому на політичному ринку цінностей сус-пільного інтересу та солідарності, які формуються в межах і за допомогою інститутів громадянського сус-пільства.

громадянського суспільства, моральності і свідомості людини, національного характеру і менталі-тету.

суспільства є:
беззаперечне визнання та захист прав людини і громадя-нина та

особи;
економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини;
рівність усіх перед законом, надійна правова захищеність особи, свобода слова та друку, незалежність засобів масвої інформації, невтручання держави в особисте життя грома-дян, їхні взаємні обов’язки;
правова держава, заснована на принципах легітимності та демокра-тичного характеру влади, поділу та взаємодії різних гілок влади, полі-тичного та ідеологічного плюраліз-му, наявності легальної опозиції, полі-тичного партнерства;
соціальна держава, що забезпечує умови для достатнього рівня життя, соціального партнерства.

соціальна демократія та дорадча демократія.
Основними рисами дорадчої демократії є:

індивідуальна автономія; народовладдя для ви-яву та підтримки автономії всіх індивідів; постійна відповідальність, а не безпосередня політична участь.

5. ДЕМОКРАТІЯ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

публічної сфери, що забезпечують взаємодію суспільства, влади та економіки з

метою досягнення суспільних інтересів.
Публічне управління має телеологічну природу з причини реалізації на практиці процесів цілевизначення, цілепокладання та ціледосягнення.

спільнотою – ООН, Рада безпеки ООН Генеральна асамблея, структури ЄС).

Публічне державне управління (здійснюється в межах державно організованого суспільства тієї чи іншої держави).
Публічне квазідержавне управління (управління суб’єкта з питань, що віднесені конституцією чи іншим законодавчим актом до ведення цього суб’єкта).
Автономне публічне управління (управління в автоно-міях).
Публічне управління місцевими громадами

державне управління та місцеве самоврядування, тобто на державну і самоврядну

складові, є штучними, а реформувати окремо якусь із цих підсистем – безглуздим і неможливими.
Адже вони тісно пов’язані повноваженнями, кадрами, фінансами тощо.

управління
Професійні публічні службовці
Керівники бюджетних установ
Функціональні публічні службовці
Чиновники
Працівники бюджетних установ
За організаційно-правовим

статусом публічних службовців

В органах законо-давчої влади

В органах виконав-чої влади

В органах судової влади

В органах місцевого самовря-дування

В бюджетних установах

право


Трудове
право


Фінансове
право


Кримінальне
право


Міжнародне
право

Закони України
щодо регулювання правового ста тусу публічної

служби у певних сферах

К О Д Е К С ПУБЛІЧНОЇ С ЛУ Ж Б И

ОСНОВИ СЛУЖБИ
УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНОЮ СФЕРОЮ
(Загальна частина)
. Поняття публічної служби
. Цілі, завдання, функції та принципи публічної служби
.Види публічної служби
.Поняття публічного службовця, його посади, посадові особи
.Класифікація посад
.Права, обов’язки та правообмеження публічного службовця
.Загальні засади формування, реалізації та припинення публічно-службових відносин
.Етика поведінки (Кодекс)
.Гарантії публічному службовцю
.Управління публічною службою
.Основні принципи фінансування
.Загальні принципи оцінки професійних досягнень публічних службовців
.Відповідальність публічних службовців

Особлива частина

(складається з низки законів відповідних видів публічної служби)
Особливості формування реалізації та припинення публічно-службових відносин.
Особливості присвоєння класних чинів, розрядів, чинів, звань тощо.
Джерела фінансування.
Принципи, технології, процедури оцінки професійних досягнень публічних службовців.
Особливості різних видів відповідальності публічних службовців.

РОКИ)
МАГІСТР З ПА
(1.5-2 РОКИ)
ДОКТОР З ПА
СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ
АКАДЕМІЧНІ ПРОГРАМИ
(здійснюється в

закладах системи ВО)

СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
(Здійснюється в закладах цієї системи та системи вищої освіти)

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД
(3-4 РОКИ) (тематичне навчання)

ВНЗ, НДІ, ТОЩО

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПІСЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПІСЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПІСЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

ОДВ, ОМС, ПУО різних форм власності, тощо

ПІДГОТОВКА ПРОФЕСІЙНИХ МАГІСТРІВ
за спеціальностями (1-1.5 РОКИ)

РЕГУЛЯРНЕ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
(підвищення кваліфікації у зв’язку із змінами політики та прийняттям нових актів)

Бакалаври та магістри із споріднених спеціальностей (з викладанням основ демократичного врядування)

КАНДИДАТ З ПА

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД (1-3 РОКИ)

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД (1-3 РОКИ)

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕРЕД ПРИЗНАЧЕННЯМ

Діюча до 2008 року:

УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУ-ВАННЯ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

Нові з 2008 року
ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА ТА УПРАВЛІННЯ;
РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ;
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ;
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРАХ: НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ;
ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я;
ОСВІТИ