Radio Free Europe/Radio Liberty

радіостанція, яка позиціонує себе як приватний некомерційний інформаційно-новинний засіб масової

інформації; фінансується Конгресом США (до 1971 — ЦРУ через Управління міжнародного радіомовлення США).

Здійснювала і частково продовжує здійснювати мовлення на Росію, країни Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії і Близького Сходу. За даними самої радіостанції, її загальна аудиторія становить 35 млн слухачів.
Кореспондентська мережа радіостанції включає 23 корпункти (інформаційних бюро) і понад 1400 позаштатних кореспондентів.
Радіо Вільна Європа була заснована в 1950 році і спочатку транслюватися в Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Польщі таРумунії. Три роки потому «Радіо Ліберті» розпочала мовлення на Радянський Союз російською та 15 інших національних мов. мовлення на Естонію, Латвію і Литву РВЄ/РС розпочала в 1975 році.

під назвою Радіо «Звільнення». Першим її диктором став Сергій Дубровський.

Згідно з офіційною історією РС, «Звільнення» було задумане «Американським Комітетом зі звільнення від більшовизму» як емігрантське радіо, рупор «Координаційного центру антибільшовицької боротьби для звільнення Батьківщини від комуністичної диктатури». Ця радіостанція вела мовлення мовами народів союзних республік СРСР, а також татарською і башкирською мовами, тоді як створене приблизно у той же час Радіо «Вільна Європа» працювало на соціалістичні країни Європи.
1955 У СРСР створюється і розширюється мережа глушіння західних радіостанцій, що охоплювала найбільші міста і густонаселені райони. Травень 1959 року Радіостанція змінює свою назву на «Радіо Свобода», котра збереглася досі.
1971 ЦРУ США визнає свою участь у фінансуванні і управлінні РС, після чого радіостанція переходить до підпорядкування Управління міжнародного радіомовлення США, а її бюджет переводиться на відкритий рахунок Конгресу США.
1976 «Радіо Свобода» і «Радіо Вільна Європа» об'єднуються.
1995 Радіостанція перебазовується до Праги (Чехія).
2001 Почалася ретрансляція прямого ефіру через інтернет у форматі Real Audio, а пізніше — і Windows Media.

грузинський, північно-кавказький, російський, татарський, туркестанський, український. Українська щоденна програма (від

16.08.1954) подає: політичні новини, хроніку українського життя, огляди преси, коментарі про актуальні події в країні та за кордоном, бесіди з історії України, літературні огляди, релігійні пересилання.

надавало своїй багатонаціональній аудиторії в СРСР і Східній Європі факти

радянської історії і сучасної дійсності, що ховалися від народу і не освітлювалися офіційними ЗМІ, а також інформацію про діяльність осіб і організацій, виступаючих проти комуністичних режимів в СРСР і країнах Східної Європи і репресіях проти них з боку властей.
Радіостанція надавала трибуну опальним і нонконформіськи налаштованим політичним діячам, перебіжчикам, «відмовникам», дисидентам, відомим творчим працівникам Радянського Союзу і країн Східної Європи. Постійними співробітниками РС/РВЄ були Олександр Галич і Сергій Довлатов; частими гостями і позаштатними співробітниками — Андрій Синявський, Віктор Нєкрасов, Василь Аксьонов, Володимир Войнович. На хвилях радіостанції читали їх літературні твори, філософські есе, мемуари; часто влаштовувалися «круглі столи» і диспути на культурні і політичні теми. Завдяки Радіо Свобода аудиторія в СРСР і Східній Європі змогла ознайомитися з багатьма творами, відомими тільки в «самвидаві». Це дало підставу колишньому заступникові директора радіостанції Стефану Міллеру сказати, що «В багатьох відносинах РС/РВЄ була високоінтелектуальною станцією».

адміністрації Рейгана і призначенням директором РС/РВЄ колишнього сенатора-республіканця Джеймса Баклі, стали лунати

звинувачення в адресу керівництва радіостанції (особливо від співробітників — євреїв) в тому, що воно попало під вплив украй правих сил і тон основних передач стали задавати виразники ідей російського націоналізму і антисемітизму, до яких відносили передусім Олександра Солженіцина. Комісія Конгресу не знайшла в роботі радіостанції істотних порушень, хоч і рекомендувала посилити контроль за ефіром. Дещо пізніше, в 1986 році, звинувачення Російської служби РС у випуску програм, «ворожих духу плюралізму і демократії», були знов висунуті в спеціальній доповіді про віщання США на СРСР, підготовленому за замовленням Гельсинського американського комітету позаштатним кореспондентом станції Людмилою Алексєєвой; ця доповідь сильно нашуміла і стала основою для нових претензій з боку конгресмена Лоуренса Сміта.
Зі свого боку, радянське керівництво і власті країн Східної Європи розглядали РС/РВЄ як інформаційну зброю Заходу в «Холодній війні», знаряддя західної пропаганди, спрямоване на збудження суспільної незадоволеності діями влади, формування масової опозиції правлячому режиму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі в СРСР, заохочення ідей національної винятковості, підривання єдності соціалістичного табору. Радянська влада характеризувала діяльність радіостанції як «наклепницьку» і як «ідеологічну диверсію», направлену на підрив «єдності радянського суспільства» і соціалістичної системи.

густонаселених районах і навколо промислових центрів) була розгорнута мережа глушіння.

Глушіння РС/РВЄ здійснювалося також протягом 1973–1980 років, у той час як глушіння більшості зарубіжних радіостанцій, що мовили на СРСР, було припинене (це пояснювалося тим, що решта радіостанцій — «Голос Америки», «Німецька хвиля», «Бі-Бі-Сі» — мали, на відміну від РС/РВЄ, державний статус). Остаточно воно було припинене лише у 1988 році, і РС/РВЄ було останньою радіостанцією, з якої глушіння було зняте.
У зв'язку з крахом соціалістичної системи і розпадом СРСР і, з іншого боку, у зв'язку зі встановленням свободи слова у Східній Європі, потреба в широкомасштабній пропагандистській діяльності зійшла нанівець, і фінансування радіостанції скоротилося. Національні редакції, що працювали на країни Східної Європи і союзні республіки СРСР, були (переважно) закриті.