Розділ 1. Феномен людського життя

спадковості у формуванні та розвитку людини.
Природні, соціокультурні та духовні виміри

людського життя.
Сутність людини та сенс людського життя.
Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя.
Поняття творчості, свободи і відповідальності.
Повнота життя і щастя.

у Всесвіті. Вона непояснена, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні

філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити таємницю людини.
Видатний німецький філософ І. Кант дійшов висновку, що у філософії є лише три запитання, на які вона має дати відповідь: що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися? Як не дивно, а зводяться вони до одного запитання: хто є людина?
Є різні гіпотези щодо походження людини:
Міфологічна – походження людського життя пояснюється породженням людей тваринами або виникненням їх із якоїсь частини тіла тварин.
Релігійна – походження людського життя грунтується на підкресленні акту божественного творіння.
Космічна – походження людини виникають ще в давнину. Їхню сутність можна коротко сформулювати так: космічні прибульці залишили на землі своїх представників; життя на Землі є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою; у Всесвіті знаходиться “ насіння життя ” , яке космічним пилом, метеоритами і кометами заноситься на планети.
Еволюційна – людина походить від тваринних предків.

людини. Вони пов’язані з сучасними науково-технічними досягненнями людства, зокрема з

освоєнням космічного простору, створенням роботів, вирощуванням зародків людини у пробірках, клонуванням тощо.
Загалом сучасна класична наука підтверджує тільки природне походження людського життя. Адже тіло людини, його склад, клітинна будова, як і всього живого на Землі, дуже подібні до тваринних, відмінність полягає лише в їх складності і високоорганізованості.
Ще в міфологічних уявленнях уся природа була населена людиноподібними істотами. Це можна пояснити тим, що в давнину люди наділяли явища і сили природи людськими якостями, що робило їх зрозумілішими.
Існує точка зору, що ми маємо справу з розумними посланцями космічних цивілізацій, тому ці явища треба ретельно вивчати і прагнути встановити контакт із “ братами по розуму ”. На це спрямована міжнародна програма СЕТІ, метою якої є на основі аналізу сигналів, що надходять з космосу, виділити ті з них, які можуть мати штучне походження і свідчити про існування високорозвинених істот.

проблему людини, потрібно завжди враховувати як фактор спадковості, так і

роль середовища, під впливом якого формується людина як природно-соціальна істота. Кожен з нас має батьків, від яких ми отримуємо у спадок не тільки особливості роду, а й загально-соціальні ознаки. Крім того, ми є частинкою природи і вчимося жити в гармонії як із власною природою, так і з довкіллям.
Отже, людина, як і будь-яка інша жива істота, має своє середовище існування – природне та суспільне. Наше життя значно більше, ніж ми думаємо, залежить від явищ природи. Нині залежність стану організму людини від природних процесів – перепадів температури, тиску, коливань геомагнітних полів, сонячної та космічної радіації – цілком очевидна.
Становлення людини у всій її багатоякісності відбувається через засвоєння нею цінностей, вироблених людством упродовж своєї історії. Це і мова, і різні способи діяльності, і вміння користуватися різноманітними знаряддями тощо. Тому лише живучи у суспільстві, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною.

спадкові ознаки. Мінливість – це здатність організму набувати нових ознак,

що сприяє еволюції людини.
Спадковість надає дитині не лише власне біологічні властивості та інстинкти. Ми бачимо, що з самого початку свого життя дитина має здатність до наслідування усього, що роблять дорослі: звуків, рухів тощо. Їй притаманна допитливість. А це вже соціальні ознаки. Вона здатна засмучуватися, відчувати страх і радість, її посмішка має вроджений характер, а посмішка – це привілей людини. Сукупність таких психофізіологічних якостей людини називають її задатками. Це музичний слух, здорова пам’ять, міцний організм, вміння розрізняти кольори, почуття ритму та ін. Ці задатки є основою здібностей людини.

істоти дає уявлення про неї як про суперечливу єдність природного,

соціального та духовного.
Природне у людині виявляється у морфологічних, генетичних явищах, а також у нервово-мозкових, електрохімічних та інших процесах, що властиві людському організму. Природне начало в людині вивчається природничими науками, серед яких лідером є генетика, яка вивчає механізм передачі від покоління до покоління природних задатків.
Людина є цілісною єдністю біологічного, психічного та соціального. Однак людина не арифметична сума біологічного, психічного та соціального, вона інтегральна єдність, що приводить до виникнення нового якісного стану – людської особистості.
Виміри людини не можна зводити лише до природного та соціального в ній, хоча б тому, що соціальне породжує й духовність. Духовно розвиненою людиною вважають таку, котра багато знає і ще більше розуміє, у своїй діяльності спирається на почуття й поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби, якій притаманні безкорисливі почуття любові та милосердя,Здатність відчувати свою причетність до людства , співчувати в біді кожній, навіть незнайомій, людині.

прагнучи зробити його кращим.
Отже, духовно розвинена людина – така, яка

усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх норм моралі та права. Перелік особистісних якостей духовно багатої людини, яка формується під впливом загальнолюдської культури, можна продовжити, проте це є змістом одного з наступних розділів – про духовність людини.
Людина – душевновизначена природно-соціальна істота.
Індивід – означає одиничне на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому.

Бога. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла),

якісно протилежних одне одному як величне і низьке.
Тут простежується прагнення людини не лише пізнати власну сутність, а передусім прилучитися до вищої сутності – Бога. Тобто сутність людини зводиться до пізнання Бога і служіння йому, що афористично формується так: людина – раб Божий.
Однією світоглядною позицією в оцінці сутності людини є ідеалізм. Філософи-ідеалісти вважають, що головним у людині є свідомість, розум, і саме цією властивістю людина відрізняється від інших живих істот.
Насправді сутність людини як об’єкта філософського та наукового аналізу не є чимось сталим, встановленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває нових форм і міри глибини.
Сенс людського життя має історичний характер. Однак питання про сенс життя є питанням про призначення людини. Кожна людина вбачає сенс свого життя по-різному. Одні вбачають його у праці, другі – в коханні, треті – у самовдосконаленні, пізнанні, четверті – у боротьбі, п’яті – у служінні Богу тощо.

в якому ми живемо. Воно залежить значною мірою і від

наших особистих задатків, нахилів, здібностей, нашого покликання. Німецький філософ Г. Фіхте слушно вважав, що істинно людський сенс життя — в досягненні людиною певної згоди з самою собою, в розумі, у свободі, в діяльності, тобто у тому, щоб людина із простого продукту природи стала вільною, розумною істотою.
Отже, потреби суспільства, з одного боку, і наше власне покликання — з іншого, — те головне, чим зумовлений і в реалізації чого полягає сенс нашого життя. Ось чому в історії людства сенс життя вбачали або у своїй єдності з родом, плем'ям, нацією, або у служінні Богу, або у спогляданні світу чи його пізнанні, пізніше — в активному перетворенні світу, підкоренні його з метою задоволення людських потреб або, як сьогодні, у сприянні виживанню людства у зв'язку з тими глобальними проблемами, які виникли в результаті "панування над природою" як визначальної парадигми класичної науки.

норми моралі належать не стільки до сфери дії інтересів, скільки

до сфери цінностей.
Отже, цінності — це поняття, яким широко послуговуються у філософії для акцентування на людському, соціальному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності. Тобто цінності — це рівень значущості одного стосовно іншого в певній системі. Вся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у них природних явищ може виступати як "предмет цінності", тобто оцінюватись у плані істини, добра, краси тощо. Йдеться про такі цінності, як гносеологічні (наприклад, істина) ральні норми, принципи), естетичні (краса) та ін.
Тому вищою цінністю пізнання, а отже, навчання, рушійною силою і результатом наукової діяльності є істинне знання, подолання заблудження. Прагнення до прекрасного має не менше значення для людської культури, ніж прагнення до знань. Проголошення ідеалів рівності, свободи особистості, справедливості як необхідних складових гідного існування людини — це цінності соціально-політичного характеру. Цінність людської праці — це ще один ряд цінностей. Моральні уявлення, мотиви, уподобання діють у всіх сферах діяльності людини.

є самоцінністю, для суспільства — найвищою цінністю. Тому вона має

дорожити ним, ставитися до нього бережливо, навіть якщо їй здається, що воно не склалося, що у ньому багато негативних моментів, що воно важке.
Людина має бути сильною, здатною протистояти випробуванням долі, не піддаватися хвилинним слабкостям. Сподіваємось, що ви саме такі.
До ціннісних вимірів людського життя насамперед належить і те, що ми позначаємо поняттям "здоров'я".
Кожна людина вибирає спосіб життя. Вибираєте його й ви. Здійснюючи свій вибір, потрібно керуватися насамперед тим, щоб обраний спосіб життя не шкодив суспільству та іншим людям, не виходив за межі існуючих у суспільстві законів та моральних норм і не був спрямований проти самого себе, тобто не підривав здоров'я, не був гальмом для фізичних і духовних сил.
Важливими ціннісними вимірами людського життя є почуття й усвідомлення смерті та безсмертя.
Яким уявляється посмертя у різних світоглядних системах:
Представники атеїзму вважають, що по смерті нас чекає ніщо, яке надзвичайно важко описати, адже це відсутність свідомості, почуттів, відчуттів. Вогник життя згасає, а з ним назавжди згасає наше "Я". Це схоже на глибокий сон без сновидінь, який ніколи не закінчується. Тобто нас немає. Ніде.
Представники християнства вважають, що після смерті нас чекає Божий суд і вічне блаженство або вічні муки нашої безсмертної душі разом із воскреслим вічним тілом. Зберіга­ються індивідуальність та зовнішність, той неповторний людський вигляд, у якому ми пройшли своє єдине земне життя і з яким "зріднилися", ототожнюючи його з власним "Я".

проблемами, що супроводжують життя.
Стосовно теми безсмертя можна сказати, що

вона надзвичайно суперечлива: люди завжди мріяли про нього, намагалися досягти, вдаючись до пошуку різноманітних еліксирів та магічних засобів. Це мрія, ідеал людини. Безсмертя, з цієї точки зору, є вищим благом.
Сучасна наука стоїть на порозі грандіозних відкриттів, пов'язаних з таємницями життя і смерті. Величезний етнографічний, філософський, природничо-науковий матеріал, накопичений вченими, дає змогу, про що частково вже йшлося, більш докладно висвітлити цю проблему. Особливої уваги заслуговує тема перевтілення душі. Ця тема, започаткована ще в давнину на Сході, була відтворена піфагорійцями. Можливо, в майбутньому наші уявлення про життя і смерть докорінно зміняться, адже сенс нашого життя незбагненно для нас пов'язаний зі спільною долею людства: зі зміною численних поколінь, їхньою долею.

місць посідає феномен творчості. Кожна людина здійснює пошук ідеального, прекрасного,

оскільки кожна людина прагне (хоча й по-своєму) до абсолюту.
Творчість визначається як "продуктивна людська діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було". У творчості людина виявляє себе в культурі, створюючи її як нову цінність, як продовження своєї природної сутності.
Отже, творчість — це притаманна людині здатність створювати нові цінності, що є засобом самовираження людини як прояву цілепокладаючої активності її свідомості та потреб суспільно-історичної практики.
Різновиди творчої діяльності:
Історична творчість, тобто уміння свідомо творити свою історію, забезпечувати нові, прогресивні умови та форми свого життя;
Наукова творчість спрямована на відкриття нових законів, вироблення оригінальних ідей, проведення складних експериментів тощо. Це соціально організоване виробництво відповідного різновиду знання.
Технічна творчість є вдосконаленням уже існуючих засобів або створенням нових машин, апаратів, механізмів, що є необхідною умовою технічного прогресу, без якого неможливий розвиток суспільства.
Художня творчістьпотребує образного мислення, тобто вміння думати образами та картинами, яке переважає у людей художньо обдарованих, так званих ліриків (на відміну від "фізиків", тобто вчених-тео-ретиків) — артистів, письменників, художників, композиторів тощо.

існування, стан і можливість мислити і діяти відповідно до своїх

уявлень та бажань, а не внаслідок внутрішнього чи зовнішнього примусу.
Поняття свободи нерозривно пов'язане із поняттям "свобода волі".
Свобода волі — це поняття, що означає можливість безперешкодного самовизначення людини у виконанні тих чи інших цілей і завдань особистості. Вона часто пов'язується з:
• відповідальністю людини за свою діяльність;
• виконанням свого обов'язку;
• усвідомленням свого призначення.
Відповідальність як протилежне свободі — це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, — це і є питання про особисту відповідальність.
Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:
• чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?
• якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?
• якими є межі її діяльнісних здібностей?
• чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?
• чи може людина передбачити ці наслідки?

її інтересів та вмінь, чим різноманітніша її діяльність, тим багатше

й повнокровніше її життя. Воно буде наповненим, якщо людина має чимало друзів, знайомих, через яких вона пізнає себе. Повнота життя визначається вмінням людини цінувати кожний день, годину, мить, адже вони, як і життя в цілому, неповторні.
Нерідко ми оцінюємо життя людини, його якість згідно з тим, чим вона володіє у житті, що вона має. І при цьому виникає одвічне філософське питання — що головне в житті: мати чи вміти? Бути чи мати? Залежно від відповіді на нього перед нами або людина-споживач, або людина-тво-рець. Більшість мислителів як минулого, так і сучасності вважають, що набагато важливіше вміти, ніж мати, оскільки вміння супроводжує людину завжди.
Ще одне одвічне питання, відповідь на яке людина прагне дати з моменту свого виникнення, питання про людське щастя. Мабуть, скільки людей робили спробу визначити цей феномен, стільки було й можливих варіантів відповідей, бо кожна людина розуміє щастя по-своєму.

завершену досконалість якоїсь речі, явища. Найчастіше властивості абсолюту приписуються Богу,

духу, ідеї, розуму, волі тощо.
Гіпотетичне – можливе, гадане, правдоподібне; сумнівне, домислене, припущене.
Егоїзм – морально-етичний принцип, за яким людина віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами інших людей.
Емпіризм – напрям у філософії, який єдиним джерелом пізнання вважає чуттєве сприймання і досвід, а значення теоретичних узагальнень і логічного мислення недооцінює або зовсім заперечує. Іншими словами, схильність до практичної діяльності на шкоду теоретичним узагальненням.
Індивід – окрема людина у єдності природних та соціальних особливостей, на відміну від групи, колективу, будь-якої людської спільноти та суспільства.
Індивідуальність – сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної людини, що відрізняють її від інших індивідів. Неповторне, унікальне, інтимне в людині.
Карма – закон моральної відплати, за яким сума здійснених людиною вчинків (включно з думками) визначає характер її нового народження та подальшого існування. Невидима і невблаганна сила, яка визначає в буддизмі благополуччя чи неблагополуччя умов існування, стать, строки життя, соціальний стан людини тощо.
Особистість – поняття, яке визначає людину в єдності її індивідуальних здібностей і соціальних функцій. Це людина зі своїми соціально зумовленими, індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, вольовими, емоційними. Конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки та ін.

вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання. У буденному розумінні

– розсудливе ставлення до життя, розсудливість у вчинках.
Соціальне – пов’язане з життям і стосунками людей у суспільстві; суспільне, породжене умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Існує у тому чи іншому суспільстві.
Сутність – у філософії головне, визначальне у речі, явищі, що зумовлене глибинними зв’язками й законами розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Отже, це найголовніше, основне, істотне в речі, явищі – це її суть, зміст.
Феномен – унікальне, неповторне явище, подія тощо. У нашому випадку – унікальність людини, її неповторність, відмінність від інших живих істот.

Виконали:
Кормило І.
Холод Д.
Бабій А.