СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ М’ЯКОГО ЗНАКА, АПОСТРОФА

передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як

правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої

науки про використання розділових знаків

розчленування тексту відповідно до його значеннєвологічних, синтаксичних та інтонаційних особливостей.

У давніх рукописах уживалися на грець. лад: кома, крапка, чотири- й трикрапка, хрестик, рідше крапка-кома. Нинішня система розділових знаків (крапка, кома, знаки оклику й запитання, двокрапка, середник, розділка, риска, дужки, лапки, абзац, підкреслення курсивом, а спершу й скісна риска) склалися у нас з поширенням друку в 16 — 17ст. під зах. впливом.

виділяти звертання, відокремлені звороти, вставні слова, підрядні речення, одне головне

від іншого), логічного (лапками виділяти цитати й іронічно вжиті слова, дужками вставний коментар до тексту, а абзацами логічно завершені частини тексту) та інтонаційного (паузи позначувати коротші — комою, а довші — крапкою, рискою, при недокінченій думці — трьома крапками; питальну інтонацію позначувати знаком запиту, а емфатичну — після вигуків і звертань — знаком оклику) перехрещуються і ті самі знаки уживаються в різних функціях.

на вираз скорочення слова; знак запиту в дужках після цитати

як вираз сумніву чи здивування; знак оклику в дужках там таки як вираз здивування, обурення, іронії чи підкреслення, що цитоване не є опискою).

чи з розділкою. Найдавніші рукописи писали текст без поділу на

слова (початковий і кінцевий склад слова могли інколи позначуватися значком акуту чи ґравісу, а у випадках назвучного голосного ще й значками придиху), а в 15 — 17ст. друковані ще прийменники разом з ім’ям.

ними немає іншого приголосного, крім р, який належав би до

кореня: безхліб’я, б’є, п’є, в’ється, здо­ро­в’я, кав’ярня, львів’янин, полум’яний, хо­м’як, При­п’ять, кам’янка. 2. Після р у кінці складу: бур’ян, пір’я, подвір’я, перемир’я. 3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янівка. 4. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на приголосний: бе­з’я­зи­кий, в’їзд, з’юр­мились, з’єднаний, двох’­я­ру­с­ний

перед ними стоїть приголосний (крім р), який належить до ко­ре­ня

слова: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, цвях. 2. Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є, ї позначають м’якість звука р: ряд, ря­с­но, моряк, крюк, тетеря.

дз, ц, л, н, що закінчують склад: забудько, заздалегідь, мазь,

молотьба, нехіть, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь, спільний, Гринько, Луцьк. 2. Для позначення м’яких приголосних у се­ре­ди­ні складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьо­мий, тьохкати. 3. Після з, с, ц у суфіксах -зьк(ий), -цьк(ий), -ськ(ий), -зьк(о), -цько(о), -ськ(о), -иськ(о), -зькість, -ськість: запорізький, індійський, близь­кість, людськість, вузько, хвацько, вій­сь­ко.

біленький, рибонька, то­ню­сі­нь­кий, че­пур­не­се­нь­кий, здоровісінький. 5. Після л перед наступним приголосним

(крім л): більший, ковальський, кільце. 6. У родовому відмінку множини іменників жі­но­чо­го роду м’якої групи І відміни й се­ре­д­ньо­го роду на -нн(я), -ц(е) ІІ відміни: бажань, кі­лець; друкарень, робітниць. 7. У 3-й особі однини й множини дійсного та 2-й особі однини й множини наказового способу дієслів, а також у стягнених формах ін­фі­ні­ти­ва та зворотного афікса -ся(сь): будить, бу­дять, будь, будьте, винось, виносься, ви­но­сь­тесь.

також у похідних від нього сполученнях лц, лч: балка, балці,

гол­ка, голці, галка, галченя, Наталка, Наталці, На­тал­чин.
Але: Галька, Гальчин, Гальці. 2. Після б, п, в, м, ф: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, ставте, вісім,верф.
3. Після ж, ч, ш, щ: їж, їжте, вічко, піч, бо­ре­ш­ся, їдеш, ківш, дощ, борщ.
4. Після р в кінці складу: воротар, гіркий, (але Горький), кобзар, перевір, перевірте, тепер, Харків

безбатченко, Панченко, Радчук, Сте­па­н­чук, Пан­чишин. Але після л пишеться ь: Михальченко,

На­та­ль­че­н­ко.
6. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о): інженер, кінчик, менший, Уманщина, радянський, селянський, се­лян­с­т­во. Але: доньчин, няньчин, бреньчати; донька, ­нянька, бренькіт.

інші м’які приголосні: віконця, вінця, ланцюжок, передній, свято, сміх.
8. Між

подвоєними (подовженими) приголосними: буття, відлюддя, віддячитися.