Складові форми мислення, судження та умовиводу

суджень.
Прості категоричні судження, їх види і структура. Розподіленість термінів у

категоричних судженнях.
Складні судження. Відношення між судженнями за істинністю. «Логічний квадрат». Основні закони логіки.
Поняття умовиводу, його види. Безпосередні умовиводи. Категоричний силогізм та його різновиди. Ентимема. Полісилогізми. Сорити. Епіхейрема.
Індуктивні умовиводи та умовиводи за аналогією.

год.)

План заняття:
Загальна характеристика суджень.
Класифікація суджень. Поділ суджень за модальністю.
Складне судження

та його види.
Відношення між судженнями за кількістю та якістю. „Логічний квадрат”. Основні закони логіки.
Умовивід як форма мислення. Дедуктивні та індуктивні умовиводи.
Безпосередні умовиводи.
Фігури і модуси категоричного силогізму. Правила фігур категоричного силогізму.
Умовні, розділові та умовно-розділові умовиводи. Умовиводи за аналогією.

вигляді тез відповіді на питання за темою Умовивід:
Фігури і модуси

категоричного силогізму. Правила фігур категоричного силогізму.
Умовні, розділові та умовно-розділові умовиводи.
Умовиводи за аналогією:

зв'язки між ними, наявність або відсутність тих чи інших ознак

чи відношень у предметах.

правильно відображає дійсність, його зміст відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, зміст його не відповідає тому, що є насправді.

складається з одного суб'єкта і одного предиката.
Наприклад: «Фермерське господарство є

юридично самостійною одиницею».
Складним називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів.
Наприклад: «Відбудеться суд, і він винесе остаточне рішення».

в якому стверджується чи заперечується належність предмету певної ознаки чи

властивості, називається судженням властивості або атрибутивним судженням.
Судження, в яких відображаються відношення між двома або більше предметами або їхніми ознаками, називаються судженнями із відношенням або релятивними судженнями.

ще не реалізовану можливість.
Судження дійсності відображають вже встановлену наявність чи

відсутність ознаки у предмета в даний час або в минулому
Судження необхідності вказує на закономірність явища, підкреслюючи його неминучість.

чи множиною предметів безвідносно до будь-яких умов, називається категоричним судженням.
Категоричні

судження поділяються на види:
1) за якістю;
2) за кількістю;
3) за якістю та кількістю одночасно.

предметові
За якістю судження бувають стверджувальні та заперечні.
Стверджувальним називається судження, яке

відображає наявність у предмета якоїсь ознаки. S є Р.
Заперечним називається судження, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. S не є Р.

в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет. SєР;

S не є Р.
Частковим називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про частину предметів даної множини. Деякі S є Р; Деякі S не є Р.
Загальним судженням називається судження, в якому стверджується або заперечується якась ознака за кожним предметом даної множини. Всі S є Р; Жодне S не є Р.

в яких стверджується певна ознака за кожним предметом даної множини.

Всі S є Р.
2. Загальнозаперечні судження - це судження, в яких заперечується ознака за кожним предметом даної множини. Жодне S не є Р.
3. Частковостверджувальні судження - це судження, в яких ознака стверджується за частиною предметів даної множини предметів. Деякі S є Р.
4. Частковозаперечні судження - це судження, в яких ознака запере­чується за частиною предметів певної множини. Деякі S не є Р.

А
(перша голосна латинського слова аffіzmo - стверджую).
Загальнозаперечні судження

позначаються літерою Е (перша голосна латинського слова пеgо - заперечую).
Частковостверджувальні судження - прийнято позначати літерою І
Частковозаперечні судження прийнято позначати літерою О

Кожен термін у судженні є розподілений або нерозподілений.
1. Якщо

термін судження повністю включається до обсягу іншого терміна або повністю виключається з нього, то він розподілений.
2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміна або частково виключається з нього, то він не розподілений.

яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р, S

- розподілене, а Р - не розподілене.
«Усі підприємства обов'язково оподатковуються».

S+

P-

обсяг суб'єкта і предиката є одним і тим же, розподілений

не тільки суб'єкт - S, а й предикат Р.
«Квадрат це - рівносторонній прямокутник».

S+P+

і предикат розподілені.
«Жодне підприємство нашої області не розрахувалося за енергоносії».
P+
S+

яких обсяг суб'єкта частково включається до обсягу предиката, S і

Р - не розподілені.
«Деякі студенти - відмінники».

P-

S-

якому обсяг предиката повністю включається до обсягу суб'єкта, S -

не розподілене, Р - розподілене.
У судженні «Деякі злочини є посадовими»

P-

P+

S-

нерозподілений, предикат розподілений або в цих судженнях обсяг S частково

виключається із обсягу Р.
Деякі шахісти не є школярами. Деякі економісти не є бухгалтерами

S-

P+

P+

S-

з'єднаних між собою логічними сполучниками: «і», «або», «чи», «якщо,... то»

«тоді і тільки тоді, коли...» або їхніми синонімами.

Існують такі види складних суджень: сполучні, розділові, умовні, еквівалентні.

з простих, з'єднаних між собою логічними сполучниками: «і», «та», «але»,

«проте», «хоча», і в ньому стверджується або заперечується належність предмету різних ознак або наявність ознак, що належать різним предметам.
Наприклад: «Він є гарним бухгалтером-практиком і навчається заочно»;

тоді і тільки тоді, коли кожне просте, яке входить до

його складу, буде істинним, і хибним, якщо хоч одне із них буде хибним.

логічними сполучниками: «або», «чи», «чи—чи», «то...то», «не то...не то», «чи

то...чи то». В цих судженнях стверджується або заперечується наявність у предмета різноманітних ознак або можливість належності однієї і тієї ж ознаки декільком предметам. «Я поїду на південь поїздом або полечу літаком»;
Розрізняють два види розділових суджень: розділово-виключаючі (судження строгої диз'юнкції) та сполучно-розділові (судження слабкої диз'юнкції).

виключає належність предмету двох або більше ознак одночасно або однієї

і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно.
Наприклад: «Я складу іспит з філософії або на «5», або на «4»;

коли істинним є лише один із членів диз'юнкції. Якщо члени

строгої диз'юнкції мають однакове значення істинності, то відповідне розділово-виключаюче судження буде обов'язково хибним.

виключає належності предмету двох або більше ознак одночасно або однієї

і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно.

«Успішна відповідь студента на іспиті залежить
- або від якості самопідготовки,
або від праці на лекціях,
або від настрою викладача».

тоді, коли істинним буде хоча б один із членів диз'юнктивного

висловлювання, і слабка диз'юнкція буде хибною, якщо кожен її член буде хибним.

логічними сполучниками: «або», «чи», «чи—чи», «то...то», «не то...не то», «чи

то...чи то». В цих судженнях стверджується або заперечується наявність у предмета різноманітних ознак або можливість належності однієї і тієї ж ознаки декільком предметам. «Я поїду на південь поїздом або полечу літаком»;
Розрізняють два види розділових суджень: розділово-виключаючі (судження строгої диз'юнкції) та сполучно-розділові (судження слабкої диз'юнкції).

між собою логічним сполучником: «якщо, ...то». В цьому судженні

стверджується або заперечується належність ознаки у пре­дмета за певних умов.
Умовне судження складається із логічної підстави (засновку) і логіч­ного наслідку (висновку). Змістом підстави є знання про умови, від яких залежить певний наслідок. Змістом наслідку є знання про наявність або від­сутність певного явища чи факту зв'язку з умовами, про які йшлося в під­ставі.
Не кожне судження, в якому наявний сполучник «якщо... то», є умов­ним судженням. Так, речення «Якщо вчора ще ніхто не знав, хто виграє фу­тбольний матч, то сьогодні це всім відомо», хоч і має сполучник «якщо... то», не є умовним судженням, оскільки умовно-наслідкового зв'язку воно не виражає.
Умовне судження може бути висловлене і без умовного сполучника «якщо... то»„ наприклад: «Хто не працює, той не їсть»; «Хочеш їсти калачі - не сиди на печі».

є хибним тоді і тільки тоді, коли висловлювання засновок -

є істинним, а висловлювання-висновок - хибним. В усіх інших випадках імплікативне судження буде істинним.

простих, з'єднаних між собою логічним сполучником «тоді, і тільки тоді,

коли.. .». В цьому судженні стверджується таки залежність між простими судженнями, згідно з якою кожне з них є необхідною і достатньою умовою для існування другого.
Наприклад «Студент буде допущеним до іспиту з фізики тоді і тільки тоді, коли будуть зараховані відповідні лабораторні роботи»; «Тоді і тільки тоді, коли людина досягає пенсійного віку, вона має право на отримання пенсії за віком». .

коли всі його складові частини є одночасно істинними або одночасно

хибними.

не між будь-якими, а тільки між порівнянними судженнями.
Порівнянними судженнями називаються

такі судження, які мають однакові терміни і розрізняються за кількістю і якістю. Непорівнянними вважаються такі судження, які мають різні суб'єкти і предикати.

види сумісності.
1. Еквівалентні судження (судження рівнозначності) - виражають одну і

ту ж думку в різній формі. В еквівалентних судженнях суб'єкт і предикат виражені одними і тими ж або рівнозначними поняттями , і кількість, і якість в рівнозначних судженнях однакова. Наприклад: «Всі адвокати - юристи»;

а якість однакова.
У такому відношенні знаходяться:
загальностверджувальні (А) і частковостверджувальні

(І),
загальнозаперечні (Е) і частковозаперечні (О) судження.

При підпорядкуванні діють такі закономірності:
а) з істинності загального судження випливає істинність часткового судження,
але не навпаки: А—>І,Е—>О.

б) З хибності підпорядкованого судження (І чи О) випливає хибність підпорядковуючого судження (відповідно А чи Е), але не навпаки.

але різної якості:
між частковостверджувальними (І) та частковозаперечними (О).

Це відношення

характеризується такими особливостями:
а) підпротилежні судження не можуть бути одночасно хибними. Якщо одне з них хибне, то друге обов'язково істинне.
б) обидва підпротилежні судження можуть бути істинними одночасно.

два види несумісності: протилежності і суперечності.

Протилежними (контрарними) є судження, які

виражають протилежні думки.
Відношення протилежності має місце
між загальностверджувальними (А) і загальнозаперечними (Е) судженнями.
Суть цього відношення полягає в тому, що протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, але обидва можуть бути одночасно хибними.
Відношення між контрарними судженнями грунтується на законі суперечності.

(загальностверджувальним і частковозаперечним) і між судженнями Е та І (загальнозаперечним

і частковостверджувальним).

Особливістю відношення суперечності є те, що з двох суперечливих суджень одне обов'язково істинне, а інше - хибне. Суперечливі судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними.
Відношення між суперечливими судженнями грунтується на законі виключеного третього.