Іспанія та Португалія у ХІХ – на початку ХХ ст

першій половині – середині ХІХ ст.
2. Іспанія в період «революційного шестиріччя»

(1868-1874 рр.). Перша республіка. Політичний розвиток Іспанії в останній третині ХІХ – початку ХХ ст.
3. Внутрішньополітичний розвиток Португалії у першій половині – середині ХІХ ст.
4. Внутрішня й зовнішня політика Португалії в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

відраховувати початок ліберальної ери в іспанській історії. На сцену під

балдахіном було поставлено портрет Фернандо VІІ, у партері сиділи депутати, в ложах –публіка. Першу доповідь виголосив колишній ректор Саламанського університету Торреро, який доводив, що суверенітет належить народу, органом якого є кортеси, і що зречення Фернандо VІІ на користь Наполеона нелегітимне, оскільки воно було здійснене без згоди народу. Депутатам надавалася особиста недоторканість.

феодальні права. 19 березня 1812 р. видано Конституцію, основні положення якої наступні:
Народний

суверенітет, благополуччя народу – основа державного управління. Особиста свобода, недоторканість майнових прав гарантувалися
Обмежена спадкова монархія. Король Іспанії править «милістю Божою й Конституцією»
Римо-католицизм – державна релігія
Іспанська нація – всі іспанці, які живуть у метрополії й колоніях
Розподіл влади: законодавча влада – однопалатним кортесам і королю, виконавча – королю, при якому державна рада із 40 осіб, призначених королем із запропонованих кортесами кандидатур
Кортеси обиралися на 2 роки триступеневою системою виборів у парафіях, округах і провінціях повноправними громадянами, які досягли 25 років, мешкали на одному місці щонайменше 7 років; один депутат припадав на 70 тис. осіб. Кортеси щорічно збиралися у столиці держави, видавали, скасовували закони, переглядали за потреби конституцію, приймали присягу короля, затверджували союзні й торгові договори, встановлювали податки, притягали міністрів до відповідальності
Король мав право двократного вето
У всіх населених пунктах мали засновуватися початкові школи, єдині навчальні програми, у всіх університетах введено викладання конституції.
Слабким місцем нової Конституції було ігнорування інтересів окремих історичних областей Іспанії й наголошення на централізмі.
8 липня 1813 р. оголошено свободу промислової праці, згідно чого, ремісники не мусіли бути частиною цеху.

Іспанію, де його радісно вітали піддані. 4 травня відновлено старий порядок,

скасовано Кадіську конституцію, відновлено, інквізицію й орден єзуїтів. 14 травня всі ліберальні депутати, які прибули в Мадрид, були арештовані. Це було стратегічною помилкою, адже іспанські ліберали були монархістами, а не республіканцями.

цього часу починається певна лібералізація режиму. Було скликано кортеси для

принесення присяги Ізабеллі. 29 вересня 1833 р. Фернандо помирає, на престолі Ізабелла ІІ. Ліберали, які 1833-1840 рр. підтримували регентку, почали називати себе «христиносами» на противагу «карлістам». Однак, Марія-Христина доручила сформувати уряд колишньому міністру Фернандо – Сеа Бермудесу (поміркованому консерватору). 10 квітня 1834 р. було видано т. зв. «органічний статут», тобто конституційну хартію, схожу на ті, які були даровані Людовіком 18 і Карлом-Альбертом П’ємонту.

(12 тис. реалів річного прибутку з капіталу й 6 тис. із землі);
Двоступеневий

порядок виборів у палату депутатів;
Сенат складався із прелатів, спадкових грандів і сенаторів, призначуваних королем із середовища осіб, які мали 60 тис. річного прибутку;
Кортеси позбавлені законодавчої ініціативи, яка відводилася короні, могли лише подавати петиції.

Конституція 1837 р.

Принцип народного суверенітету
Двопалатне представництво
Кортеси отримали право збиратися самостійно, якщо королівська влада не скличе їх до грудня кожного року
Нижня палата складалася із депутатів, які обиралися на 3 роки по одному на кожні 50 тис. населення серед платників податків мінімум 1 тис. реалів
Виборчий принцип визначав і сенат.
З того часу основ конституціоналізму в Іспанії не відкидали.

й північно-західні гірські провінції, які планували з допомогою дона Карлоса

відстояти свої місцеві права (фуерос).
Росія, Австрія й Пруссія, італійські держави схилялися до підтримки карлістів

Христиносів підтримували:
ліберали
населення Мадриду, південно-східні провінції
міщани й військові.
Підтримували Великобританія та Франція

Прімом, він був змушений тікати в Португалію. В Мадриді оголошено

військовий стан. Вп’яте і востаннє уряд очолив Нарваес, почав правити деспотично, не скликав кортесів 18 місяців. Смерть Нарваеса (23 квітня 1868 р.), о’Доннела (5 листопада 1867 р.) позбавили Ізабеллу ІІ підтримки. Пронунсіаменто, підготоване союзом усіх партій, перемога генерала Франциско Серрано (колишнього фаворита королеви) над королівською армією змусили Ізабеллу ІІ тікати з Іспанії в Францію. 7 жовтня 1868 р. утворено тимчасовий уряд на чолі з Серрано та Прімом.

Віктора-Емануїла – Амадея Савойського, обраного у кортесах 26 листопада 1870 р., 2 січня

1872 р. зійшов на іспанський престол. Як син італійського короля, вважався у католицькій Іспанії узурпатором папських прав. Багато офіцерів армії й флоту відмовилися йому присягнути. В умовах партійної боротьби 11 лютого 1873 р. зрікся корони.

федеративною республікою. 17 липня 1873 р. новий проект Конституції, розробник Пі-і-Маргаль:
вся Іспанія

мала бути поділена на 48 автономних кантонів, які мали свої законодавчі збори, широка автономія в господарських і адміністративних справах.
Обрано новий уряд на чолі з Фігуаресом, одним із діячів федеральної партії. Республіка проіснувала лише 11 місяців, за цей час змінилося чотири уряди (Фігуареса, Пі-і-Маргаля, Кастеляра, Сальмерона).
Визнання федеративних основ республік спричинило та Другу карлістську війну (1873-1876).

1808 р. втік із сім’єю у Бразилію. У 1811 р., коли французів

остаточно вигнано, встановлено регентську раду, насправді ж правив англійський лорд Бірсфорд. Незважаючи на вигнання французів і встановлений мир, королівська династія залишалася у Ріо-де-Жанейро, управління покладено на урядову хунту. Відбулася своєрідна зміна ролей: Португалія перетворилася у колонію, Бразилія – метрополію. Цей стан справ не задовольняв португальців. Але король Жуан відмовлявся повертатися і пропонував переселитися до нього усім видатним аристократам і великим буржуа.

реакційна (абсолютисти). Останню очолювала дружина Жуана VI Шарлотта й молодший син

Міґель. Події 1823 р. в Іспанії надихнули Міґеля захопити батька в полон і проголосити скасування Конституції 1822 р. Але англійці допомогли королю звільнитися, він виганяє свого сина у Відень і в 1826 р. помирає. Його старший син Педро, бразильський імператор, не може зайняти португальський престол, бо тоді було б об’єднання двох корон. Він зрікається португальського престолу на користь 7-річної доньки Марії да Глоріа, регентом призначено дона Міґеля, який мав одружитися із племінницею після досягнення нею повноліття.

вміли читати й писати або глави сімей. На зламі ХІХ-ХХ ст.

12/19 млн іспанців були неграмотними.
26 червня 1890 р. прийнято закон про загальне виборче право для повнолітніх чоловіків.

Португалія
Закон від 8 травня 1878 р., за яким виборче право надавалося кожному громадянину, який умів читати й писати, або був главою сім’ї.
Виборчий закон від 28 травня 1895 р. вимагав від виборця не лише вміння читати й писати, а й сплати прямих податків не менше 500 рейсів. Кількість депутатів зменшена зі 180 до 120.