Суперечності і дуалізм сучасного етапу глобалізації

Глобальна монополізація капіталу та її наслідки.
4. Позиції найбільших ТНК у

світовій економіці на початку XXI століття

між глобальною експансією монополій і національним економічним суверенітетом країн світу.
Загострення

міжнародної конкуренції як між монополіями, так і між глобальним фінансово-олігархічним капіталом і немонополізованою сектором.
Загострення конфлікту інтересів глобального капіталу і міжнародного контингенту найманих працівників.
Суперечність між глобалізацією і регіоналізацією міжнародної економічної діяльності.
Поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму, що є проявом соціальної поляризації.
Антагонізм між глобальними та національними економічними інтересами.

розвитком є наступні
а) Поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій

і національним економічним суверенітетом країн світу.
Діяльність сучасних ТНК, зорієнтована на реалізацію ними стратегій глобальної експансії, тягне за собою найбільш небезпечний виклик функціонуванню національних держав у відкритому глобальному середовищі - ослаблення їх регулюючої ролі в міжнародних економічних відносинах. Це проявляється в істотному звуженні можливостей держав проводити самостійну політику з регулювання національних ринків і з контролю за національним багатством. В результаті структура економічного суверенітету країн зазнає суттєвої модифікації, яка охоплює всі підсистеми їх національних економічних систем і трансформує їх у відповідності з глобальними тенденціями та інтересами міжнародних монополій.

країн світу
з ослабленням впливу на світогосподарські процеси національних держав

посилюється роль інститутів, що формують каркас системи глобального менеджменту: міжнародних та неурядових організацій, які, будучи підконтрольними глобальному фінансово-промисловому капіталу, забезпечують його безперешкодне проникнення в будь-яку країну світу з метою отримання надприбутків.
Дана місія сучасних інститутів глобального управління навіть не вуалюється. Підтвердженням цього є, зокрема, той факт, що в щорічній доповіді міністра оборони США президенту і Конгресу серед життєво важливих інтересів цієї країни, захищати які повинні американські збройні сили, поряд із забезпеченням життєдіяльності держави і суспільства, виділяються інтереси американських ТНК.

глобальним фінансово-олігархічним капіталом і немонополізованою сектором
Ефективність реалізації міжнародними монополіями глобальних

стратегій визначальною мірою залежить від їх конкурентних позицій в найбільш прибуткових галузях економіки з високою продуктивністю праці, інноваційною оснащеністю виробництва, сучасними методами його організації та управління і відносно низькими виробничими витратами. Не випадково, що саме ці галузі світової економіки на сьогоднішній день найбільшою мірою залучені до процесів глобальної монополізації капіталу, внаслідок чого деформуються пропорції глобального виробництва і загострюються протиріччя як між самими монополіями-гігантами, так і між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки.
Дана суперечність знаходить відображення в асиметрії в обсягах і рівнях накопичення капіталу в міжнародному вимірі.

працівників
Діяльність сучасних міжнародних монополій в соціальному плані означає пред'явлення ними

зростаючого попиту не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на міжнародний контингент найманих працівників. При цьому глобальний капітал, як правило, спрямовується в ті центри концентрації робочої сили, де вона значно дешевше порівняно з вартістю робочої сили в країні базування ТНК, так як ключовим компонентом стратегій міжнародних монополістичних структур є сувора економія витрат перш все за рахунок скорочення фонду оплати праці. Підтверджує це стрімке скорочення зайнятості в метрополіях, коли темпи зростання чисельності іноземних працівників ТНК істотно випереджають темпи зростання зайнятості місцевої робочої сили.
За 1993-2011 рр. частка іноземної робочої сили в сукупної зайнятості 10 найзначніших світових монополій виросла з 36,0% до 62,5%, при тому що список найприбутковіших корпорацій і корпорацій - найбільших роботодавців зазвичай не збігається.
Збільшення частки іноземного контингенту найманих працівників міжнародних монополій відбувається на тлі швидкого скорочення ними робочих місць. Дана тенденція, особливо чітко позначилася на початку 1990-х рр., а зараз набула довгостроковий характер, про що свідчить той факт, що протягом зазначеного періоду сукупна зайнятість в 10 найбільших світових монополіях скоротилася з 2,5 до 1,6 млн. чоловік.
Особливо яскраво дана тенденція проявляється в період криз.
Дана суперечність демонструє асиметрію між обсягами корпоративних вкладень в соціальний капітал і масштабами його споживання з боку ТНК.

умовах глобалізації національні економіки більшості країн світу стають все більш

відкритими, про що свідчить:
невпинний ріст частки товарного експорту в світовому ВВП (від 7,9% у 1913 р. до 9% в 1929 р., 10% в 1950 р. 14,5% в 1970 р. і 19% - на XXI в.);
нарощування щорічних обсягів прямих іноземних інвестицій (з 57 млрд. дол. США в 1980 р до 1524 млрд. в 2011 г.); розвиток багатонаціонального підприємництва на основі розширення і диверсифікації діяльності ТНК;
кількісне наростання еміграційних процесів;
стрімке збільшення капіталізації світового фінансового ринку та ін.

тим поглиблення глобалізаційних процесів у світі відбувається на тлі посилення

фрагментації світового господарства, яка найбільш яскраво втілюється в активізації регіональних інтеграційних процесів. При цьому, незважаючи на номінальні показники, які характеризують високу відкритість національних економік країн - членів регіональних угруповань, циркуляція товарних, інвестиційних та міграційних потоків обмежується переважно рамками таких інтеграційних блоків. Найбільш ефективні на сьогодні регіональні інтеграційні групи характеризуються високим рівнем внутрішньо блокової відкритості і орієнтацією зовнішньоекономічних зв'язків країн-членів на партнерів по спільноті. Наприклад, понад 60% сукупного обсягу торгівельних зв'язків держав Євросоюзу займає внутрішньо регіональна торгівля.
У країнах НАФТА частки внутрішньо регіональних експорту та імпорту складають відповідно 55,8% і 34,2%, а в країнах АСЕАН - 25,1% і 26,8%. Водночас інші інтеграційні угруповання (МЕРКОСУР, ЕКОВАС, Союз арабського Магрибу, Центральноамериканський спільний ринок, Економічне і валютне співтовариство Центральної Африки) характеризуються низьким рівнем внутрішньо блокової відкритості і внутрішньо блокової торгівлі, що свідчить про відсутність в країнах, що входять в них, реальних передумов до інтеграції та про низький рівень розвитку обробної промисловості.

глобальних і регіональних процесів, не можна обійти увагою і вельми

суперечливе поєднання стихійності глобального економічного розвитку і відносної планомірності національного та регіонального розвитку.
Йдеться про те, що регіональні інтеграційні союзи, передбачаючи забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва країн у регіональному масштабі, формують систему міждержавних інтернаціональних зв'язків відтворення, регулюють просування продукції інтернаціонального виробництва по всіх фазах суспільного відтворення і формують відповідні інститути координації зусиль країн щодо розробки та реалізації стратегії економічного розвитку, а також з вирівнювання внутрішньо регіональних соціально-економічних диспропорцій.

процесів в значній мірі актуалізує проблему зміцнення конкурентних позицій регіонів

і локальних утворень у глобальному конкурентному середовищі, а також питання співвідношення глобальних і локальних економічних інтересів, що в науковій літературі отримало назву «глокальність».
Отже, можливості будь-якого регіону перетворити свої традиційні економічні ресурси в глобальні і створити унікальні (тобто такі, які неможливо скопіювати і відтворити в інших точках планети) конкурентні переваги локального характеру визначають його здатність адекватно відповісти на глобальні виклики.

що в умовах глобалізації істотні трансформаційні зміни зазнав регіоналізм. Якщо

раніше він передбачав головним чином міждержавні відносини та інституційно пов'язував національні економіки країн - учасниць регіонального угруповання, то зараз він набуває форму «інноваційно-інвестиційної локалізації» (кластери, технопарки, технополіси, та ін.).
Наочним прикладом подібних утворень можуть служити такі як «Трикутник економічного зростання» (в який входить південь Малайзії, Сінгапур і індонезійська провінція Ріау) і «Острів процвітання», сформований групою міст різних країн, - Пенангом (Малайзія), Меданом (Індонезія) і Пхукет (Таїланд). Ці регіональні утворення за допомогою створення на своїй території високотехнологічних точок економічного зростання, розвитку фінансової інфраструктури та поглиблення торговельного та інвестиційного співробітництва між собою досягли високого економічного ефекту і вирішили ряд гострих соціальних проблем. Водночас інші регіони країн, до яких відносяться ці міста, характеризуються набагато більш низькою економічною динамікою, а відповідно, високим рівнем бідності, що дає підстави віднести їх до периферії глобальних економічних мереж.

що є проявом соціальної поляризації
У той час як тільки п'ята

частина світового населення споживає сьогодні 85% ресурсної бази планети, а активи трьох найбагатших людей планети перевищують сукупний обсяг ВНП 48 бідних країн (де проживає 600 млн. населення світу), в світі, як і раніше, поширені крайнє зубожіння, недоїдання і неграмотність.
Так, в середньому близько 20% населення планети недоїдає, 1,3 млрд. людей у країнах, що розвиваються не мають доступу до чистої води, доходи 1,3 млрд. людей не перевищують 1 дол. США в день, більше 120 млн. людей - безробітні і 1 млрд. - неписьменні.
Таким чином, поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму служить основою асиметрії в рівнях індивідуальних доходів власників великого капіталу, топ-менеджерів і правлячих еліт, з одного боку, і найманих працівників - з іншого.

формується як відносно замкнена господарська система, елементи якої взаємодіють насамперед

з тими країнами і регіонами, які вже досягли або здатні в недалекому майбутньому досягти аналогічного рівня економічного і технологічного розвитку.
Матеріальним вираженням цієї тенденції є зростаюча економічна самодостатність і автономність розвинених держав по відношенню до решти країн світу і концентрація на їх території домінуючої частини торговельних, інвестиційних і міграційних потоків. Так, зараз на країни з високими доходами, де проживає лише 19% світового населення, припадає близько 74% глобальної торгівлі товарами і послугами, майже 77% притоку прямих іноземних інвестицій і майже 90% портфельних інвестицій. Водночас відповідні показники для держав із середніми доходами становлять тільки 15,6%, 12,5%, 4,2%, а для країн з низькими доходами - всього 2,7%, 1,1% і 0, 01%.
Даний антагонізм служить основою асиметрії між економічною самодостатністю і автономністю розвинених держав світу і посиленням залежності від зовнішніх ринків країн, що розвиваються.

розвинутих держав від решти країн світового господарства спостерігається сьогодні в

площині інвестиційних та міграційних потоків, що підтверджується неухильним зниженням частки країн, що розвиваються у загальному обсязі світових капіталовкладень. Так, якщо в 1970 р. вона становила 25%, то в 1980-х рр. скоротилася до 17%. А в 1990-х рр. сумарні обсяги взаємного інвестування США, європейських країн і Японії, а також інвестиції в країни Південно-Східної Азії з дешевою робочою силою (Сінгапур, Китай, Малайзію, Індонезію, Таїланд, Гонконг і Тайвань) забезпечили майже 95% світового обсягу прямих іноземних інвестицій. І хоча в середині 1990-х років відзначалася певна переорієнтація інвестиційних потоків на користь країн Східної Європи, частка держав, що не належать до ОЕСР (Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав ЄС, США, Австралія, швейцарія, Норвегія, Південна Корея, Японія та інші), в світовому обсязі прямих зарубіжних інвестицій на сьогодні не перевищує 5%.

динаміки міграційних процесів, то в останні десятиріччя на тлі інтенсифікації

світових пасажирських перевезень і міжнародної туристичної індустрії фіксується динамічне зниження трудової міграції громадян розвинених країн світу.
Безперечним підтвердженням цього є, зокрема, ЄС, в якому внаслідок фактичної відсутності будь-яких регуляторних обмежень на міграцію людського ресурсу всього 2% його громадян залучені до процесів зовнішньої трудової еміграції. Це свідчить про остаточне вичерпання потенціалу економічної міграції розвинених країн світу через досягнення ними високого рівня матеріального добробуту.
Крім того, слід враховувати і широке розповсюдження інформаційних технологій у виробничому процесі розвинених країн світу, які дозволяють високоосвіченим працівникам здійснювати свою діяльність без зміни фізичного місця перебування.

компонент економічної глобалізації і діалектично суперечливий процес:
з одного боку,

мобілізує світовий інтелектуальний потенціал, обумовлює динамічний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, інтенсифікує міждержавний науково-технологічний обмін і відкриває багатьом країнам світу можливості долучитися до технологічних досягнень людської цивілізації,
а з іншого, є причиною наростання міждержавної технологічної асиметрії. Вона - прояв суперечності між концентрацією технологічного ресурсу в розвинутих країнах і його відтоком з відсталих країн. Це знаходить прояв насамперед у збільшенні структурного безробіття і підриві техніко-технологічної безпеки останніх. Що стосується структурного безробіття, то воно є результатом істотного розширення меж використання сучасних інноваційних технологій і витіснення зі сфери зайнятості численної армії працівників, які виявилися непристосованими до технічного прогресу і постійних змін в умовах праці, а тому приреченими на безробіття.

найбільш мобільна ланка суспільного відтворення, на глобалізаційному етапі світогосподарського розвитку

демонструє все більшу самодостатність і незалежність від регуляторних механізмів впливу макроекономічної політики держав світу.
Самостійно визначаючи параметри глобальних фінансових агрегатів, вона спроможна забезпечити для себе отримання надприбутків і виразно уособлює таке протиріччя глобального економічного розвитку, як поглиблення нерівномірності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки.
Це рельєфно виражається у випереджаючому зростанні світового фінансового ринку в порівнянні з світовим виробництвом, в посиленні нерівномірності нагромадження виробничого та фіктивного капіталів, розширенні віртуалізаціі фінансових операцій та ін.

1978 р. щоденний обсяг валютних операцій становив 15 млрд. дол.

США, то в 1992 р. - вже 880 млрд., в 1995 р. - 1,3 трлн., а сьогодні він досягає відмітки в 2 трлн. дол.
Понад 90% операцій світового фінансового ринку мають на даний час суто спекулятивний характер. Ще більших масштабів (майже 100 трлн. дол. США) досяг глобальний ринок похідних цінних паперів і депозитарних розписок, масове використання яких (особливо в «портфелях» інвесторів) ускладнює їх подальший контроль, знижує можливості реальної оцінки їх вартості і відриває їх від реального сектора економіки.

світового виробництва пов'язані насамперед з асиметричним оволодінням різними країнами світу

досягненнями науково-технічної революції сучасного етапу, і в результаті відбувається поглиблення міждержавної технологічної асиметрії.
Під останньою слід розуміти різношвидкісний процес впровадження елементів нових технологічних укладів у національні економіки країн світу, що виражається в неоднакових рівнях їх технологічності.

показниками технологічного розвитку країн
А саме з експорту високих технологій і

рівня розвитку інформаційно - комунікаційних технологій.
на початку XXI ст. обсяг високотехнологічного експорту розвинених країн світу (в яких проживає всього 15% світового населення) перевищував відповідний показник держав з низьким доходом (41% населення світу) в 146 разів; число мобільних телефонів у розрахунку на 1 тис. осіб було вище в 17 разів (для порівняння: по відношенню до країн Південної Азії цей розрив становив 45- 50 раз, а до країн Тропічної Африки - 180-190 разів); загальна кількість персональних комп'ютерів - в 22 рази (відповідно в 35-40 і 120-130 разів); а чисельність користувачів Інтернетом (у розрахунку на 1 тис. осіб) - в 124 рази.
Понад 90% інтернет-хостів сконцентровано зараз в ЄС, США, Канаді та Японії, а відсталі країни Африки і Південної Америки володіють лише 0,24% і 1,07% їх загальної чисельності і мають відповідно 0,7% і 3, 7% всіх інтернет-користувачів.

показниками технологічного розвитку країн
Показовим є той факт, що міждержавна технологічна

асиметрія присутня сьогодні не тільки між розвиненими країнами і тими, що розвиваються, але і між країнами лідерської тріади світової економіки (США – Європа - Японія).
Так, в США - фавориті технологічної революції - число персональних комп'ютерів у розрахунку на 1 тис. чоловік за період 1990-2000 рр. зросла з 190-200 до 500, а відсоток американських сімей, які користуються Інтернетом, збільшився з 6% в 1995 р. до 50% у 2000 р. На початку XXI в. на цю країну припадало 40% світової комп'ютерної потужності, а по числу комп'ютерів на одного зайнятого і за часткою сімей, що користуються Інтернетом, США в 2-3 рази випереджали Японію і країни Західної Європи.

показниками технологічного розвитку країн
Що стосується такого показника, як розробка програмного

забезпечення, то і по ньому США знаходяться поза конкуренцією.
На них припадає близько 65% світового випуску програмних продуктів, тоді як на Німеччину і Великобританію - лише по 10%. Такий відрив США в провідному сегменті технологічного розвитку свідчить про неослабну конкуренції між основними центрами глобального економічного суперництва, яка в найближчій перспективі буде тільки загострюватись.

частки світових винаходів в 12 найбільш технологічно розвинених країнах світу;
великомасштабні

і постійно зростаючі обсяги фінансування НДДКР в провідних економіках світу;
чітка тенденція до зміни пріоритетів у галузевій структурі фінансування інноваційних процесів;
монополізація провідними країнами високотехнологічного сектору світової економіки.
вагомі диференціації між країнами відносно забезпечення науковими кадрами.

12 найбільш технологічно розвинених країнах світу, які здійснили ефективну інтеграцію

фундаментальної та прикладної науки, зосередили світові фінансовий, технологічний, кадровий та інтелектуальний ресурси, а також монополізували права на володіння ними, контроль і перерозподіл в рамках світового господарства.
Із загального числа патентів, які були зареєстровані в Бюро по патентах і торгових марках США в 2010 р., американським компаніям і приватним особам належало майже 50%, і навряд чи в найближчій перспективі якій-небудь країні вдасться істотно порушити дане співвідношення. Саме цим компаніям і приватним особам належить сьогодні і домінуюча частка тріадичних патентних сімей (ТПС) - патентів, одночасно зареєстрованих в трьох провідних патентних організаціях світу в США, Японії і Західній Європі. Так, у 2009 р з 47 тис. зареєстрованих в світі ТПС 29,2% їх загальної чисельності припадало на США, 30,3% - на країни ЄС (в т. Ч. 12,3% на Німеччину, 5,2% - на Францію, 3,4% - на Великобританію, 2,0% - на Нідерланди, 1,9% - на Швецію) і 28,3% - на Японію.

активно до цього процесу долучаються і інші розвинені держави світу

- Канада, Швейцарія, Австралія та Ізраїль, частка яких у патентуванні в 2009 р. становила 1,3%, 1,9%, 0,6% і 0,7% відповідно.
Разом з тим техноглобалізм поступово втягує в свою орбіту і нові країни, насамперед азіатського мегарегіону, які також починають розширяти свою патентну діяльність. Серед них особливе місце займають нові індустріальні країни Південно-Східної Азії (Республіка Корея, Малайзія, Таїланд, Сінгапур), а також Китай та Індія, в яких зараз відбувається активне формування основних рис нової економіки завдяки успішно реалізованій в 1980-х рр. структурній трансформації промисловості на користь наукомістких галузей. Досить сказати, що в 2009 р. в Кореї було зареєстровано 1959 ТПС, або 4,2% їх загальної кількості в світі, в Китаї - 667 (1,4%), а в Індії - 161 (0,3%) . При цьому у всіх країнах Південної Африки в цьому ж році було зареєстровано всього 27 тріадичних патентних сімей.

технологічного лідерства розвинених країн світу являють великомасштабні і постійно зростаючі

обсяги фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що свідчить про провідну роль науки в їх національному виробництві.
Протягом останніх десятиліть практично у всіх країнах ОЕСР усталилася тенденція по випереджаючому зростанню капіталовкладень в НДДКР порівняно з обсягами інвестування в матеріальне виробництво. На сьогодні ці держави на фінансування інноваційних розробок щорічно витрачають від 1,27% до 3,96% свого ВВП.

тим порівняння одних кількісних показників по фінансуванню НДДКР дає тільки

загальне уявлення про співвідношення сил окремих країн у розвитку науки і техніки і не може повною мірою відобразити їх науково-технічний потенціал і економічну ефективність наукових досліджень. Якщо ж вивчати вплив наукових досліджень на динаміку економічного розвитку держав світового господарства, то можна відзначити чітку тенденцію до зміни пріоритетів у галузевій структурі фінансування інноваційних процесів.
В 1950-1980-х рр. ключові позиції по фінансуванню НДДКР займали аерокосмічна промисловість, автомобілебудування та електротехнічне обладнання (на кожну з цих галузей доводилося від 10% до 15% сукупних витрат на науку в США, Японії та ЄС). В 1990-х же роках ситуація докорінно змінилася: в США левова частка фінансування стала спрямовуватись в інформаційний сектор, який помітно потіснив і аерокосмічну галузь, і автомобілебудування. У країнах Європейського Союзу на перші місця вийшли електротехніка (15%) і автомобілебудування (13%), а в Японії - електроніка (19%), електротехніка (11%) і автомобілебудування.

десятиліття галузева структура капіталовкладень у НДДКР розвинених країн світу знову

піддалася значним змінам у зв'язку зі зниженням питомої частки технічних знань на користь комплексу міждисциплінарних «наук про життя» (біології, генетики, медицини, біохімії і біофізики) у зв'язку з фокусуванням науки на проблемах людини і її обслуговуванні.
Саме тому значущим зрушенням у структурних пропорціях наукових досліджень цих держав стало збільшення обсягів фінансування даних напрямків в інтересах системи охорони здоров'я та навколишнього середовища. Цей пріоритет особливо виражений у США, де сукупні урядові витрати на дослідження в даній сфері в 2009 р. досягли 44 млрд. дол. США, або 55,9%.

в галузевій структурі капіталовкладень в НДДКР займають і нанотехнології з

обробки матеріалів на атомному рівні. Про пріоритетність даного напрямку фундаментальних розробок свідчить той факт, що лише протягом 2001-2011 рр. державне фінансування цієї сфери в США виросло вчетверо, досягнувши на кінець періоду майже 1,9 млрд. дол., а заплановані обсяги видатків на 2012 і 2013 фінансові роки становлять відповідно 1,7 і 1,8 млрд. дол.
Підсумовуючи сказане, слід констатувати, що об'єктивний процес зміни галузевих пріоритетів фінансування науки, скоріше, має стимулююче та регулююче значення, але не здатний усунути технологічну асиметрію ні в самій науці, ні в її практичному застосуванні.

країнами високотехнологічного сектору світової економіки.
Сучасне технологічне ядро глобальної економіки

становить досить вузьке коло країн - США, Японія, ФРН, Великобританія та Франція, які завдяки активному формуванню нової економіки володіють зараз 46 макротехнологіями (з 50-ти, які забезпечують світове виробництво високотехнологічної продукції) і контролюють майже 80% світового ринку високих технологій. При цьому 20-22 макротехнології, що забезпечують конкурентну перевагу, припадають на США, 8-10 - на Німеччину, 7 - на Японію, по 3-5 - на Англію і Францію і по 1-2 - на Швецію, Норвегію, Італію та Швейцарію.
Частка семи високорозвинених країн світу складає на сьогодні 80-90% виробництва наукомісткої продукції і практично сукупний обсяг її експорту.

між країнами відносно забезпечення науковими кадрами.
Впродовж останніх десятиліть світове

лідерство по ньому знову-таки утримують США, де за період 1995-2010 рр. кількість дослідників щорічно збільшувалося в середньому на 5%, втричі перевищуючи темпи зростання загальної зайнятості.
США досі залишаються країною, що володіє найбільшою кількістю дослідницького персоналу в світі. У 2010 р він становив 1412,6 тис. чол., або 33,6% і 45,3% від загальної чисельності наукових кадрів відповідно по країнах ОЕСР і країнах Великої сімки. Для порівняння: в Японії чисельність дослідного персоналу в цьому ж році становила 656,0 тис. осіб, в ЄС-27 - 1567,7 тис., В Німеччині - 327,2 тис., у Франції - 234,2 тис. , у Кореї - 264,1 тис., у Великобританії - 235,4 тис., в Канаді - 146,3 тис., в Австралії - 92,4 тис., в Швеції - 49,3 тис., в Фінляндії - 41,4 тис., в Бельгії - 38,2 тис., в Австрії - 35,9 тис., а в Китаї - 1210,8 тис. осіб.

США за показниками забезпеченості науковими кадрами обумовлено як високою оснащеністю

і капіталоємкістю НДДКР, але і найвищим у світі рівнем оплати праці науковців.
Якщо в США системний аналітик щорічно отримує в середньому 46-57 тис. дол., а фахівець з технічної підтримки баз даних та розробник програмних продуктів - 25-36 і 49-68 тис., то в Індії заробітна плата фахівців подібного профілю становить лише 8-11, 5-7 і 15-20 тис. дол. відповідно.

у двох діалектично об'єднаних тенденціях
З одного боку, відбувається зближення рівнів

технологічного розвитку країн і регіонів світового господарства, а з іншого - одночасне поглиблення технологічного розриву між лідерами світогосподарських процесів і рештою країн світу.
Одночасно міждержавна технологічна асиметрія присутня сьогодні і в рамках тріади світової економіки, що посилює конкурентне змагання між основними центрами економічного суперництва за світове технологічне лідерство.
Стійкі конкурентні переваги за рівнем науково-технічного та інноваціонного розвитку утримують США. Вони лідирують за показниками патентування в американській і європейській патентних організаціях, чисельністю тріадичних патентних сімей, обсягами високотехнологічного виробництва і експортом об'єктів інтелектуальної власності, забезпеченості науковими кадрами та залученню іноземних висококваліфікованих кадрів, обсягами венчурного фінансування та приватним і державним витратам на НДДКР.
За рахунок всього цього США здійснюють своєрідну технологічну експлуатацію практично всіх країн і регіонів світу, націлюючи розвиток їх науково-дослідної бази у вигідному для себе напрямку.

економічної системи все більшою мірою втягують у свою орбіту процес

концентрації капіталу і виробництва, що набуває на початку третього тисячоліття характер глобальної монополізації.
Сучасний зміст міжнародної монополізації капіталу і виробництва визначається пануванням кількох десятків великих ТНК. Завдяки внутрішньому зростанню і за рахунок дії механізмів злиття і поглинання вони зосереджують у своїх руках глобальне виробництво, що безперервно розвивається, колосальні активи і матеріально-сировинні ресурси, величезну армію високоосвіченої та кваліфікованої робочої сили, новітню наукомістку техніку та інноваційні технології. ТНК заволодівають сотнями тисяч дрібних і середніх підприємств і підпорядковують дрібнотоварного власника за допомогою системи монопольних цін.

і виробництва досягла свого найвищого рівня, охопивши практично всі країни

світу і всі фази суспільного відтворення на галузевому і територіально-регіональному рівнях.
Це дає підстави говорити про її глобальний характер і становлення нового типу ТНК - глобальних корпорацій, діяльність яких «накриває» країни світової тріади.

багатьох тенденціях
Зростання в світовій економіці частки монополізованого сектора:
загострення конкурентної

боротьби між провідними ТНК за перерозподіл світової економічної влади;
якісно новий рівень концентрації і централізації капіталу;
поглиблення асиметрії економічного та інноваційного розвитку країн;
технологічний відрив американських ТНК від своїх основних конкурентів;
формування в світовому господарстві нових центрів економічного суперництва, насамперед в азіатському мегарегіоні.

багатьох тенденціях
Відмінною рисою сучасних глобальних корпорацій є не тільки колосальні

масштаби їх діяльності, а й стрімке зростання надконцентрації їх капіталу, що надає цим компаніям новий статус у світових координатах і робить їх практично непідконтрольними традиційним інститутам глобального менеджменту. Підтвердженням цього є, зокрема, той факт, що за період з 1971 до 2011 рр. сумарні активи 10 найбільших світових корпорацій зросли в 31,4 рази, обсяг продажів - майже в 20 разів; питома вага першої десятки світових ТНК в загальному обсязі активів 100 найбільших корпорацій в 2011 р. склала 25,8%, в ​​продажах - 26,5%, а в загальній чисельності зайнятих - 10,4%.

багатьох тенденціях
Про посилення ступеня монополізації глобального виробництва свідчить і те,

що в 2011 р. активи 100 світових монополій в 27 разів перевищили активи 500 монополій в 1971 р. і в 17 разів - обсяги їх продажів. Крім того, незважаючи на десятикратне збільшення числа ТНК - з 7 тис. в 1970 р. до 80 тис. В 2011 р. (з майже 825 тисячами їх філій), провідні позиції в кожному сегменті глобального ринку займають сьогодні лише 2-3 корпорації, які монополізували виробництво, розподіл і обмін відповідних товарів і послуг. Скажімо, глобальний ринок цивільного літакобудування, щорічні масштаби якого оцінюються в 1 трлн дол. США і 16 тис. літаків, контролюють всього дві компанії - «Boeing» (яка в 1997 р. злилась з «McDonnell Douglas») і «Airbus Industry».

багатьох тенденціях
Ще більш високий рівень монополізації притаманний галузям, пов'язаним з

інформаційними технологіями.
Так, за даними компанії «Blumberg» у 2009 р. 73% світового ринку напівпровідників монополізували десять концернів, серед яких лідирували «Taiwan Semiconductor Manufacturing Company» (46%), «United Microelectronics Corporation» (14%), «Chartered Semiconductor »(8%),« GlobalFoundries »(5%) і« Semiconductor Manufacturing International Corporation »(5%).

багатьох тенденціях
дослідження міжнародної монополізації виявило цілком закономірний факт, а саме:

в 1950-1960 рр. сформувалося 500 великих монополій, в 1970-1980 рр. - 200, а в даний час мова йде про концентрацію глобальної економічної влади в руках 100 або навіть 50 найбільш впливових корпорацій.

багатьох тенденціях
Саме глобальні корпорації, виступаючи в ролі ключових гравців світового

ринку, стали сьогодні найбільшими виробниками високотехнологічних виробів і наукомісткої продукції і сконцентрували в своїх руках практично всі інноваційні галузі глобального виробництва.
Володіючи колосальними виробничими і фінансовими ресурсами, ці структури мають можливість здійснювати великомасштабне фінансування НДДКР та їх матеріально-технічне забезпечення шляхом внутрішнього накопичення капіталу, наймати висококваліфікований персонал і готувати власні кадри, а також за рахунок реалізації стратегій науково-технологічного обміну зміцнювати свої позиції як світових науково-технологічних лідерів. Частка капіталу індустріального сектору у фінансуванні НДДКР розвинених країн світу в 2010 р. становила: по країнах ОЕСР - 60,7% сукупних витрат на науку, в тому числі в країнах ЄС - 53,3%; в Японії - 75,9%; в Кореї - 71,8%; в Швейцарії - 68,2%; в Німеччині - 66,1%; у Фінляндії - 66,1%; в Люксембурзі - 65,9%; в Австралії – 62%, США – 60,3%.

наукових центрах потужних західних ТНК, що підтверджують, зокрема, дані щодо

їх науково-дослідних бюджетів.

Наприклад, в 2009 р. витрати на НДДКР корпорації «Roche Holding AG» склали 9,1 млрд. дол. США, «Microcoft Corp.» - 9,0 млрд., «Nokia OYJ» - 8,2 млрд., «Toyota Motor Corp. »- 7,8 млрд.,« Pfizer Inc. »- 7,7 млрд.,« Novartis AG »- 7,5 млрд.,« Jonson & Jonson »- 7,0 млрд., що істотно перевищує інноваційні витрати багатьох країн світу. Кожен вид товару, який зіграв ключову роль у формуванні нових галузей промисловості, був пов'язаний з інноваційною діяльністю тієї чи іншої великої корпорації (автомобілі - з «Ford», нейлон - з «Dupon», напівпровідники - з «Bell», комп'ютери - з «IBM», програмне забезпечення - з «Microsoft», процесори - з «Intel»).

багатьох тенденціях
Результати НДДКР, отримані за участю наукових кадрів з зарубіжних

країн, зазвичай активно використовуються материнськими компаніями. А в деяких галузях обробної промисловості (фармацевтичної, хімічної і приладобудівної) значення наукових лабораторій зарубіжних філій ТНК нерідко вище, ніж материнських компаній.
Компанія «ІВМ» ще на початку 1990-х рр. за межами США мала понад 25 тис. наукових працівників і близько 30 лабораторій, які проводили НДДКР в рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній корпорації. Так, число підрозділів американської компанії «Motorola», які ведуть НДДКР, тільки в Китаї досягає сьогодні 700, a «General Electric» завдяки перенесенню інноваційних розробок в Індію займає в даний час лідируючі позиції у виробництві авіаційних двигунів, медичного обладнання та споживчих товарів тривалого користування.

багатьох тенденціях
динамічний розвиток інформаційних технологій значно розширив можливості глобальних корпорацій

по концентрації на своїх підприємствах найбільш кваліфікованої робочої сили, передових наукових кадрів та представників дефіцитних спеціальностей за допомогою аутсорсингу, який дозволяє «віртуально» залучати робочу силу до виробничих процесів на території зарубіжних країн без зміни фізичного місця її перебування.
Про динамічний розвиток подібних схем монополізації глобального людського ресурсу свідчать, наприклад, доходи, які отримують компанії від укладення аутсорсингових контрактів. Наприклад, в 2009 р. доходи корпорації «International Business Machines Corporation» від передачі частини своїх виробничих функцій в аутсорсинг бізнес-процесів склали понад 38 млрд. дол. США, «Hewlett-Packard Company» - 34,9 млрд, «Fujitsu Ltd» - 27,1 млрд., «Xerox Corporation» - 9,6 млрд., «Accenture» - 9,2 млрд., a «NTT Data Corporation» - 8,9 млрд.

багатьох тенденціях
Формування в світовому господарстві нових локалів і локалітетів накопичення

транснаціонального капіталу.
Їх становлення і активний розвиток за останнє десятиліття в значній ступені зумовлювалися коригуванням географічних напрямків інвестиційної активності міжнародних монополій. Так, при збереженні традиційних мотиваційних стимулів (наявність містких внутрішніх ринків, дешевої робочої сили, доступ до національної ресурсної бази) інвестиційні капіталовкладення міжнародних монополій все більш тяжіють до динамічних високотехнологічних кластерів країн - лідерів світового господарства, а також до тих ареалів національних економік відстаючих країн, які в достатній мірі володіють стратегічними нематеріальними ресурсами економічного розвитку (висококваліфікованою робочої силою і сучасними системами інноваційної та соціальної інфраструктури), а також здатні продукувати технологічні інновації та забезпечувати процес безперервного навчання працівників.

багатьох тенденціях
Як результат - у різних точках світового господарства відбувається

формування регіональних інноваційних кластерів, які не тільки все більше заявляють про себе у високотехнологічних сегментах глобального ринку, але навіть претендують на його перерозподіл.
Ряд регіональних інноваційних кластерів, що сформувалися на базі підрозділів міжнародних монополій, лідирують зараз в окремих секторах глобального ринку. Наприклад, автомобільний кластер в китайській провінції Гуандун формується на базі автоскладальних заводів японських концернів «Nissan», «Honda» та «Toyota»; у Польщі, Чехії та Словаччині автомобільні кластери формуються на базі заводів «Volkswagen», «Fiat», «Peugeot-Citroen» і «Toyota».

багатьох тенденціях
Що стосується злиттів і поглинань (ЗіП), то подібна глобальна

форма монополізації капіталу - одна з найбільш ефективних для концентрації та централізації капіталу монополій, а також зміцнення їх конкурентних позицій у відповідних сегментах глобального ринку. Це проявляється в перерозподілі ринкових сегментів функціонуючих компаній шляхом об'єднання окремих незалежних фірм, у проведенні стратегічної переорієнтації їх діяльності без втрати виробничих потужностей, а також у позбавленні від непрофільних видів діяльності компаній.
Зазначені механізми концентрації капіталу дозволяють монополіям досягати значної економії фінансових ресурсів на масштабах виробництва і затратах на інноваційні розробки, розширюють їх можливості по скороченню часового лага на розробку технологічних новинок, зменшують бар'єри виходу на нові національні та регіональні ринки, а також дають можливість зміцнювати конкурентні позиції у вже освоєних сегментах глобального ринку на основі більш інтенсивного використання головної сфери спеціалізації фірми.

багатьох тенденціях
Що стосується галузевої структури найпомітніших договорів по злиттям і

поглинанням, то на тлі довгострокової тенденції до падіння частки галузей первинного сектора в загальній вартості угод по ЗіП відзначається істотна активізація цих процесів в сфері послуг (48,0% загальної вартості контрактів в 2011 г .), насамперед у фінансовій сфері (28,4%) та сфері ділових послуг (6,1%).
Це говорить про зменшення значення виробничих факторів у мотивації до укладення даних угод і про підвищення ролі фінансових цілей (пошук вигідних сфер вкладення капіталу, а іноді втрата зарубіжних інвестицій).

багатьох тенденціях
Якісно новим явищем у ЗіП у фінансовій сфері за

останні роки стало злиття фондових бірж. Як приклад можна привести Нью-Йоркську фондову біржу (NYSE Group Inc.), яка в 2007 р. злилася з групою «Euronext N.V», результатом чого стало створення першого в світі трансатлантичного оператора «NYSE Euronext», ринкова капіталізація якого досягла 20 млрд. дол. США. У 2011 р. до злиття з «NYSE Euronext» вартістю 12,3 млрд. дол. Долучилася група «Deutsche Börse AG», що дозволило цим компаніям створити найбільший у світі ринок цінних паперів, якісно диверсифікувавши при цьому фінансові продукти та інструменти .

XXI століття
Великі (ТНК) сьогодні визначають вигляд світової економіки і,

безсумнівно, будуть визначати напрямки її подальшого розвитку.
Саме вони є «головними гравцями» і в країнах свого базування, і в країнах-реципієнтах.
При порівнянні списків провідних ТНК, який складає Конференція з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД), та списків найбільших компаній світу за версією журналу «Форбс», можна зробити висновок про те, що вони практично збігаються. І це - незважаючи на те, що рейтинги ЮНКТАД складаються на основі критерію обсягу закордонних активів, а рейтинг «Форбс-2000», куди щорічно включають 2000 найбільших компаній світу, формується виходячи з чотирьох показників: прибутку, загальних активів, обсягу продажів і ринкової капіталізації.

собою не однорідну масу, а поділяються на три основних групи

за рівнем розвитку країн їхнього базування (розвинуті країни, країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою) і на окрему групу фінансових ТНК, що мають свою специфіку діяльності.
В останні роки експерти ЮНКТАД складають три види рейтингів ТНК:
рейтинг 100 найбільших нефінансових ТНК світу;
Рейтинг 100 найбільших нефінансових ТНК із країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою;
Рейтинг 50 найбільших фінансових ТНК світу.

сфера їх діяльності, а також такі показники, як вартість зарубіжних

і загальних активів; вартість зарубіжних і загальних продажів; чисельність зарубіжного і всього персоналу корпорацій. Згідно з даними Доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції 2012 р. в числі незмінних лідерів - американська корпорація «General Electric», вартість закордонних активів якої склала в 2011 р. 502,6 млрд. дол. В першу п'ятірку входять також два нафтові гіганти: «Royal Dutch Shell» і «BP» (вартість зарубіжних активів - 296,4 і 263,6 млрд. дол. відповідно), а також американська «Exxon Mobil Corporation» (214, 2 млрд. дол.) і японська автомобільна компанія «Toyota Motor Corporation» (214,1 млрд. дол.).

даними Доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції 2012р., то можна виявити

такі тенденції:

1. Основні країни базування провідних ТНК: - по числу ТНК лідирує США (21); - друге-третє місця ділять Великобританія і Франція (13); - четверте місце займає Німеччина (11); - п'яте - Японія (8). Транснаціональні корпорації з країн, що розвиваються представлені в цьому рейтингу сімома компаніями. 2. Галузева структура провідних ТНК: - автомобільні компанії (12); - нафтові (10); - компанії в сфері електротехніки та електроніки (9); - компанії харчової, фармацевтичної промисловості та електро-, газо-і водопостачання (по 8); - телекомунікаційні (7). 3. Середнє значення індексу транснаціоналізації (ІТ) становить приблизно 60%. Таким чином, майже 2/3 вартості активів, продажів і чисельності персоналу приходиться не на країни базування цих 100 ТНК, а на країни, де вони розвивають свою зарубіжну діяльність.

основі аналізу трендів 90-х років XX століття і початку XXI

століття можна зробити висновки про те, що провідну роль у світовій економіці продовжують відігравати ТНК із США. Про це свідчить не тільки їх число, але і показники, що характеризують їх економічну міць (частка в загальних зарубіжних активах, загальних зарубіжних продажах і чисельності зарубіжного персоналу 100 найбільших нефінансових ТНК світу).
Однак ці показники поступово зменшуються за рахунок посилення економічних позицій ТНК з розвинених країн Європи, а також деяких країн, що розвиваються.

привабливими сферами прямих іноземних інвестицій (ПІІ) провідних транснаціональних корпорацій залишаються

два «кити» - автомобільна і нафтова промисловість.
Новою тенденцією є зростання значення телекомунікаційної галузі в якості об'єкта ПІІ. Це пов'язано з двома основними причинами: активним розвитком самої сфери, а також її лібералізацією в 90-і роки XX століття з точки зору полегшення входу на національні ринки телекомунікацій зарубіжних інвесторів.

новою тенденцією, яка проявилася протягом кількох останніх років, є посилення

позицій ТНК, що розвивають свою діяльність у сфері електро- газо- і водопостачання.
Відносно недавно такі компанії могли оперувати тільки на ринках «своїх» країн, оскільки питання постачання населення і підприємств даними видами ресурсів є стратегічно важливими, і по ідеї, повинні залишатися «в руках» вітчизняних інвесторів, в тому числі, державних.
Однак необхідність залучення передових зарубіжних технологій і нових бізнес-моделей, з одного боку, і висока привабливість цієї сфери для вкладень іноземного капіталу, з іншого боку, призвела до взаємної лібералізації процесів інвестування.

значення індексу транснаціоналізації виросло за останні роки з 55 до

60%, що говорить про посилення міжнародної спрямованості діяльності найбільших ТНК. Особливо високими показниками ІТ відрізняються малі країни (як розвинені, так і країни, що розвиваються).
Показник ІТ швейцарської корпорації «Nestle» становить 96,9%; бельгійської «Anheuser-Busch» - 92,4%; люксембурзької «ArcelorMittal» - 90,5%; ні-дерландской «Philips Electronics» - 87,7; гонконской «Hutchison Whampoa» (що займає 31 місце в списку 100 найбільших нефінансових ТНК світу) - 81,4%.
Це пов'язано з низкою факторів, головними з яких є відносно мала ємність внутрішнього ринку цих країн, яка не дозволяє поглинути весь обсяг вироблених ними товарів і послуг, а також витрати виробництва, які, як правило, вище в малих країнах, що стимулює компанії переносити виробництво на інші, дешевші інвестиційні майданчики.

та країн з перехідною економікою, також можна виявити певні тренди:

зміцнення

позицій ТНК з азіатських країн. Серед них особливе місце займають «три китайські держави»: континентальний Китай, Гонконг (Китай) і Тайванська провінція Китаю. На них приходиться 39 з 100 ТНК даного рейтингу;
зростання числа великих транснаціональних компаній континентального Китаю, яких ще кілька років тому практично не було, на відміну від ТНК двох «драконів-тигрів» - Гонконгу і Тайваню. Серед них виділяются компанії: - «CITIC Group» (диверсифікований холдинг); - «China Ocean Shipping Group» (транспортна і логістична компанія); - «China National Petroleum Corp.» (нафтова корпорація); - «Lenovo Group» (спеціалізація - електротехніка й електроніка).

та країн з перехідною економікою, також можна виявити певні тренди:
У

рейтингу присутні також ще кілька нафтових китайських компаній і ряд інших, що оперують в металургії, будівництві та виробництві споживчих товарів.
Перетворення цих компаній за відносно короткий період часу з великих національних гравців, які працюють на внутрішньому ринку, в потужні міжнародні компанії, які займають стійкі позиції серед 100 ТНК-лідерів з усіх країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою, явище зовсім нове. При цьому така компанія, як «СІТІС Group» займає друге (!) місце в цьому рейтингу з обсягом зарубіжних активів 44 млрд. дол. та загальних активів - 315 млрд. дол.