Тема 1: оцінка стану здоров'я дитини

з медичними складовими, є визначення, подане в 1948 році Всесвітньою

організацією охорони здоров’я (ВООЗ): ''Здоров’я є станом повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутністю хвороб або фізичних вад''.

Відомий теоретик медицини Ю. П. Лисицин (1985) диференціює 3 взаємопов’язаних рівні здоров’я – суспільний, груповий та індивідуальний.

загалом та відображає систему матеріальних та духовних відносин в суспільстві.
Другий

рівень – групове здоров’я – обумовлене особливостями життєдіяльності, які об’єднують людей даної групи та схожістю соціального оточення, в якому перебувають її члени (здоров’я працюючих в певних галузях, студентів, школярів, тощо).
Третій рівень – індивідуальний рівень здоров’я, який формується в умовах групи та всього суспільства, але на основі притаманних лише даній людині генетичних, фізичних та психічних особливостей, духовних якостей та способу життя.

поняття «здоров’я» таким чином: «здоров’я індивіда є динамічний стан збереження

і розвитку його біологічних, фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної тривалості активності за максимальної тривалості активного життя».

С. А. Чикін і Г. Г. Царегородцев дають таке визначення: «Здоров’я – це гармонійна єдність біологічних, психічних і трудових функцій, що зумовлює повноцінну безмежну участь людини в різних видах суспільної трудової діяльності».

забезпечує повноту реалізації сутнісних сил.
Проаналізувавши різні визначення поняття «здоров’я», Б.

М. Ільїн пропонує таке: «Здоров’я людини – це функціональний стан організму, що забезпечує тривалість життя, фізичну й розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорових нащадків».
В. М. Сидоров, аналізуючи в своїй роботі понад 200 визначень поняття «здоров’я», пропонує таке визначення, яке розкриває перш за все його біосоціальну сутність: «Здоров’я – це відношення біосоціальної системи з приводу необхідності поновлення її сутнісних сил».

валеології, дають своє визначення поняття «здоров’я»:

Здоров’я це є здатність:

пристосуватися до середовища та своїх власних можливостей;
протистояти зовнішнім і внутрішнім факторам, хворобам, старінню та іншим формам деградації; зберігати себе;
збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності;
поліпшувати можливості, властивості та здібності свого організму, якість життя та середовища проживання;
виробляти культурні, духовні та матеріальні цінності.

навколишнім середовищем, коли всі закладені в біологічній та соціальній сутності

людини фізичні, духовні та інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимально можливою інтенсивністю, а загальне поєднання підтримується на рівні, оптимальному для збереження цілісності організму, його працездатності, а також швидкої адаптації до природного й соціального середовища, що безперервно змінюється».

використання поняття адаптація та теорії функціональних систем.

За сучасними уявленнями, з

позицій системного підходу, поняття «здоров’я» має включати біологічні та соціальні характеристики індивідуума та оцінку його функціональних резервів, які дозволяють організму активно змінювати свій стан.

Г. А. Апансенко розглядаючи здоров’я з позицій системної адаптації, вважає, правомірно визначати здоров’я як динамічний стан, який дозволяє здійснити найбільшу кількість видоспецифічних функцій при найвбільш економній витраті біологічних ресурсів організму.

котрі є соціально обумовленими, тобто знаходяться під впливом дії соціальних

умов і факторів. «Здоров’я людини – це гармонічна єдність біологічних і соціальних якостей, обумовлених вродженими і набутими біологічними і соціальними впливами, а хвороба – порушення цієї гармонії, єдності».

В останній редакції ВООЗ визначення поняття «здоров’я», де визначається, що: «Здоров’я – це стан повного соціального, біологічного та психологічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні якісь захворювання, хворобливі стани на фізичні дефекти».

здоров’я; 2 – передхвороба; 3 – неманіфестований патологічний процес; 4

– хвороба.

Рис. 2. Здоров’я, «третій стан» (передхвороба + неманіфестований патологічний процес) і хвороба у взаємовідносинах з резервами здоров’я
[за Г. Л. Апанасенко, 2004 р.]

однієї сторони, ступенем (рівнем) зниження резервів здоров’я і можливістю розвитку

внаслідок цього патологічного процесу при незмінних умовах життєдіяльності, з іншої – початковими ознаками порушення функцій – маніфестацією патологічного процесу. Вказані межі можуть бути кількісно охарактеризовані відповідним рівнем здоров’я.

його рівні – індивідуальне та суспільне (громадське, популяційне) здоров’я або

здоров’я населення.

Громадське (популяційне, суспільне) здоров’я або здоров’я населення – система статистичних та медико-соціальних показників, які визначають особливості відновлення популяції (медико-демографічні характеристики), дієздатність (показники фізичного розвитку) та адаптаційні можливості населення чи популяції до зовнішніх умов (показники захворюваності).

“суспільне здоров’я” розглядають як медико-соціальний ресурс і потенціал суспільства, що

сприяє національній безпеці та соціально-економічному розвитку країни, обумовлений впливом різних факторів і способу життя населення.

“здоров’я населення” визначається як медико-демографічне і соціальне поняття, що відображає фізичний, психічний і соціальний добробут людей, які проживають на певній території.

термін “популяційне здоров’я” досить широко використовується епідеміологами та гігієністами, є перекладом з англійської (population – населення) і асоціюється із здоров’ям певних або значних груп народонаселення.

населення, тобто свідома система дій і відносин, що визначають якість

індивідуального і сімейного здоров’я.

Основними складовими поведінки самозбереження є:
адекватне харчування,
уміння правильно відпочивати,
достатня фізична активність,
здорова сексуальність,
уміння долати стреси,
планування родини,
відсутність шкідливих звичок.

здоров’я.

На охорону «репродуктивного здоров’я» приділють все більше уваги, враховуючи його

значення для охорони здоров’я матері та дитини та ролі у збереженні здоров’я нації.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної конференції з питань народонаселення та розвитку (Каїр, 1994) репродуктивне здоров’я визначається як стан повного благополуччя, а не відсутність хвороб репродуктивної системи, порушення її функцій або процесів в ній.

коли і як часто їх народжувати.

Основними показниками репродуктивного здоров’я населення

вважають: кiлькiсть пологів, рівень материнської смертності, дитячої смертності, невиношуваність вагітності, кількість абортів, рівень безпліддя, кількість хвороб, що передаються статевим шляхом тощо.

які мають наступні показники, що характеризують стан організму людини:

I група

– люди з нормальним та гармонійним фізичним та нервово-психічним розвитком, з високим рівнем резистентності при відсутності функціональних відхилень та хронічних захворювань;
II група – практично здорові, але з функціональними і деякими морфологічними відхиленнями або зниженою резистентністю до гострих і хронічних захворювань;
III група – з хронічними захворюваннями в стадії субкомпенсації із збереженими функціональними можливостями;
IV група - з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації із зниженими функціональними можливостями;
V група – з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації із значно зниженими функціональними можливостями.

здоров’я, яке передбачає:

встановлення слабких ланок в організмі для цілеспрямованого впливу

на них;
розроблення індивідуальної програми оздоровчих занять і оцінювання їх ефективності;
прогнозування ризику виникнення захворювань, які загрожують життю людини.

світу приділяє поряд з вищеназваними показниками ряду соціальних показників, які

на думку експертів відображають стан та відіграють важливе значення у збереженні суспільного здоров’я.

Громадське (популяційне, суспільне) здоров’я ВООЗ характеризує такими групами показників:
Показники, які відносяться до політики в галузі охорони здоров’я:
ресурси на життя і на медико-санітарну допомогу;
ступінь рівномірності розподілу заходів в суспільстві;
рівень участі населення в досягненні здоров’я;
наявність органів і структур охорони здоров’я.
Соціально-економічні показники:
Приріст населення;
Валовий національний приріст;
Рівень безробіття;
Адекватність житлових умов;
Вироблення енергії на душу населення.

медоглядів).
Показники охоплення медико-санітарною допомогою:
Санітарна просвіта;
Забезпеченість доброякісним харчуванням;
Забезпеченість доброякісним водопостачанням;
Охорона здоров’я

материнства і дитинства;
Планування сім’ї;
Імунізація;

з масою тіла менше 2500 г;
Доля (%) дітей і підлітків

з масою тіла, яка відповідає віковим нормативам;
Показники психофізичного розвитку дітей і підлітків;
Рівень дитячої смертності (за віковими періодами);
Прогностична тривалість життя;
Смертність від окремих захворювань;
Материнська смертність;
Загальна захворюваність і інвалідизація;
Показники соціальної патології.

про фактори ризику.

ним самостійний, стійкий, вірогідний зв'язок, який використовується для його прогнозування.

Об'єднання

багато чисельних факторів ризику в якісно однорідні групи дозволило визначити відносну значимість кожної групи у виникненні і розвитку патології у населення (табл. 3).

та громадського здоров’я
[Ю. П. Лісіцин, Ю. М. Комаров, 1987;

Сердюк, 1999]

розвитку

Фізичний розвиток людини – це комплекс морфо-функціональних властивостей і показників,

які відображують ріст та розвиток організму в різні вікові періоди.

Розвиток – це процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі людини і приводять до підвищення рівня складності організації і взаємодії всіх його систем.

Під ростом розуміється кількісне збільшення маси тканин та органів, утворення нових сполучень за рахунок речовин, які надходять в організм із зовнішнього середовища.

Розрізняють прогресивну (період від запліднення яйцеклітин і до 20 років життя після народження), сталу (від 20 до 50 років) і регресивну (після 50 років спостерігається зменшення довжини тіла людини) стадії росту.

відповідності до об’єктивно існуючих біологічних закономірностей, а саме:

нерівномірність темпу

росту та розвитку;
неодночасність росту та розвитку окремих органів і систем (гетерохронність);
обумовленість процесів як генетичними факторами, так і факторами середовища;
біологічна надійність функціональних систем та організму в цілому;
поступовість та незворотність;
синхронність процесів розвитку та старіння в окремих тканинах та органах організму.

вага досягнутого рівня фізичного розвитку (середнього, вище середнього, нижче середнього,

високого та низького) у відповідності з віковими стандартами фізичного розвитку;

питома вага випадків гармонійного та дисгармонійного фізичного розвитку;

питома вага випадків відставання біологічного віку та нервово-психічного розвитку (надзвичайно важливо для оцінки в дитячих колективах).

клітки;
окружність талії.

Поряд з цими можуть розглядатися також і інші показники

(шкірно-жирові складки, окіл окремих частин тіла – стегна, гомілки, плеча, а також сила кисті, станова сила, життєва ємність легень та інш.).

а також аналізують їх співвідношення на основі стандартних рівнянь лінійної

регресії для виявлення дисгармонійних варіантів. Сигмальні шкали дозволяють оцінювати результати кожного вимірювання за 5-ти бальною шкалою, в якій:
< М – 1,33 δ – низький рівень;
< М – 0,67 δ – нижче середній рівень;
М + 0,67 δ – середній рівень;
> М + 0,67 δ– вище середній рівень;
> М + 1,33 δ – високий рівень.

– результати антропометричного обстеження великих груп населення даної місцевості –

не менше 100 – 150 чол. на віково-статеву групу.

Стандарти фізичного розвитку завжди мають регіональний характер, причому всередині регіонів, населених різними етнічними групами, повинні використовуватися стандарти, розроблені на основі вимірів представників відповідних етнічних груп.

важлива характеристика для оцінки стану здоров’я кожної конкретної дитини.

Акселерація

(від лат. accelerare — прискорення) — прискорення темпів росту і розвитку дітей та підлітків кожного наступного покоління порівняно з попереднім. Вона виявляється в прискореному психічному і фізичному розвитку дітей.

Основні гіпотези акцелерації:
1) збільшення впливу ультрафіолетового випромінювання внаслідок підвищення сонячної активності;
2) поліпшення харчування;
3) велика кількість змішаних шлюбів, що пов'язано з урбанізацією, тощо.

Україні, так і в країнах Європи та Америки, показали, що

процеси акселерації на популяційному рівні призупинилися. Відмічена тенденція до ретардації розвитку підростаючого покоління. У сучасних дітей зменшилася довжина та маса тіла у порівнянні з їх старшими братами та сестрами, а також на 1 – 1,5 роки пізніше настало статеве дозрівання (Н.С. Полька, Г.Н. Яременко, 1999, 2001). Ця обставина свідчить, більш за все, на користь циклічної теорії акселерації – ретардації розвитку.

Таким чином, у фізичному розвитку сучасних дітей в останні 10-15 років спостерігаються зворотні процеси, які супроводжуються зменшенням антропометричних показників фізичного розвитку, тобто децелерація.

віку.

Вік людини умовно поділяють на певні періоди, між якими немає

чітких меж. Розрізняють вік хронологічний та біологічний.
Хронологічний або так званий календарний чи паспортний вік — це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту.
Біологічний вік або рівень морфофункціонального розвитку визначається сукупністю анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції.

Не завжди біологічний вік збігається з хронологічним. Широкий інтервал індивідуальних варіантів темпів розвитку приводить до того, що хронологічний (календарний чи паспортний) вік та біологічний вік (рівень морфофункціонального розвитку) можуть суттєво розходитися.

зубного віку;
терміни розвитку зовнішніх статевих ознак.
Пропорції тіла – це співвідношення

довжини кінцівок та тулубу.

Найбільш широкого використання на практиці для оцінки відповідності біологічного і хронологічного віку здобув метод визначення зубного віку. Він полягає в тому, що якщо підрахувати кількість прорізаних зубів та співставити цю величину зі стандартами, можна оцінити так званий зубний вік.

медицині онтогенез організму людини, починаючи від моменту запліднення яйцеклітини, поділяють

на два основні етапи: внутрішньоутробний етап та позаутробний етап.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Вікова періодизація – це умовне визначення періоду певного віку, яке враховує мінливі в процесі розвитку властивості організму в дитячому віці та в наступні вікові періоди. В основі такого поділу лежать такі ознаки, як особливості росту та нервово-психічного розвитку, строки прорізування молочних та постійних зубів, окостеніння окремих частин скелету, статевого дозрівання тощо.

Віковий період – це такий період часу, протягом якого процеси росту, розвитку і функціональні особливості організму однакові. Одночасно віковий період характеризує завершення певного етапу розвитку організму і досягнення готовності його до відповідної діяльності на даному етапі.

двох фаз:
ембріонального розвитку – 0-2 місяці;
фетального (плацентарного) розвитку – 3-9

місяців.

Після народження дитини починається постембріональний етап онтогенезу, протягом якого відбувається подальший розвиток організму.
Період народження дитини є надзвичайно важливим для подальшого його розвитку. Тому його виділяють в окремий період, який називається натальним періодом.

Постембріональний онтогенез людини умовно поділяють на такі періоди:
ювенільний (до статевого дозрівання);
зрілий (дорослий статевозрілий стан);
період старості, який закінчується природною смертю.