Тема 1. Підприємництво : суть, види та функції

відповідальність за результати роботи. Підприємництво не сумісне з втратами, некомпетентністю,

розгільдяйством, крадіжками на робочому місці, які притаманні колективному господарюванню. 

шлях відходу від моновласності держави, її роздержавленні, подолання відчуження людини

від власності. Країна досягає значних успіхів в економіці тоді, коли в ній достатнього розвитку набуває підприємництво.

необмежені законом у правоздатності та дієздатності; юридичні особи всіх форм

власності, передбачених законом.

діяльністю з метою отримання прибутку.

прибуток, а й засіб самоутвердження, само визнання, задоволення своїх амбіцій

тим, що сам веде власну справу.

нікому не підлеглий, поняття “вищестоячий орган” зникає з законодавчого обороту.

Підприємець сам відповідає за кінцевий результат своєї роботи. 

в той же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємця

від будь яких вертикальних чи горизонтальних економічних і політичних структур.

спрямованої на підтримку підприємництва; ? позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців

і підприємництва; ? пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для підприємництва; ? наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (інноваційні центри, спеціалізовані фірми, бізнес – центри, бізнес – інкубатори, консалтингові служби з питань управління, маркетингу, реклами тощо); ? існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності; ? дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку державних органів; ? підприємницька етика; ? достатнє інформаційне забезпечення про становище на різних ринках тощо.

засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян. 3. Самостійне формування програми

діяльності та вибір постачальників і споживачів. 4. Вільний найм працівників. 5. Вільне розпорядження прибутком після внесення платежів, встановлених законодавством. 6. Самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання належної підприємцю валютної виручки на власний розсуд.

(в економічній літературі ця функція не виділялась).

реалізує себе у підприємницькій діяльності, а прошарок підприємців становить середній

клас суспільства.

виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального співвідношення з

традиційними, до раціонального поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контролю за їх використанням.

інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

необхідні суспільству відповідно до основної мети і вимог дії основного

економічного закону.

задоволення від своєї роботи. Так, при опитуванні власників дрібних компаній

Великобританії з'ясувалось, що переважна більшість із них (понад 80 %) головними стимулами своєї підприємницької діяльності вважать не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Очевидно, що це можливо лише за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

знань щодо своїх можливостей, спрямованих на досягнення найкращого результату у

господарській діяльності, реалізацію власної мети, отримання економічної вигоди і насамперед привласнення додаткового продукту.

особи, якщо у виконавця був відсутній хоча б один особистісний

фактор і не було права на свободу такої діяльності. Особистісними факторами підприємництва є особиста власність, фізичні, розумові здібності, знання і досвід, становище в суспільстві, права тощо.

масштабів діяльності;
2) місця розташування підприємства, фірми;
3) форми підприємницької діяльності і

назви фірми;
4) способів і джерел фінансування та інвестування.

підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний

ризик з метою отримання прибутку. 

суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економіч­ного інтересу.

ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за

показником чисельності зайнятих пра­цівників із градацією за сферами діяльності.

15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності.

в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання

між господарськими елемента­ми, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальні­стю та ризиком підприємця, що перетворює його на своєрідний соці­альний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допо­магає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок чис­ленності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприєм­ства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвину­тими країнами притаманної великому капіталу тенденції до моно­полізації та затримки технічного прогресу.

ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних

умовах особливого значення внаслі­док швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номен­клатури промислових товарів та послуг.

ряду важливих напрямів НТП, передусім у галузі елект­роніки, кібернетики, інформатики.

Сприяючи прискоренню реалі­зації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес, тим самим, виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого бізнесу припадає близько 50 % науково-технічних розробок.

Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі

місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припа­дає в середньому 50 % всіх зайнятих та до 70-80 % нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років у розвинутих країнах ішов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберегли, а й навіть створювали нові.

і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою

формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення притаманної рин­ковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розши­рення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.

в тому, що воно є одним із найважливіших дійових факторів

економічного розвитку суспільства, яке спирається на рин­кові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспіль­ства та забезпечення власного добробуту.

підприємництва не вимагають великих стар­тових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів,

спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно вирішу­вати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

системи, без чого така економіка і су­спільство в цілому не

можуть не тільки розвиватися, а й навіть існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-тех­нічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з рин­ковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя.

на­ціональних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого

підприємництва.

малого підприємництва свідчать інтегровані по­казники, що характеризують стан сектору малого

підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль ма­лого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті 8кожної країни . Показниками вагомої ролі мало­го підприємництва як інтегруючого структурного елемента систе­ми сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

збільшилась у 10 разів (з 19 598 у 1991 р.

до 197 127 у 1999 р.). Про місце і значення малого та середнього підприємниц­тва свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить у США і Франції — 54 %, в Італії — 73, в Японії — 78 %.

працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1678 тис. чоловік, тобто

9,0 % зайнятого населення. Більше половини ВВП у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підпри­ємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому про­дукті України у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і стано­вить лише близько 11 % .

динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та впроваджу­вати

нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабіль­ності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки. Крім того, мале підприємництво має і значні соціально-психологічні пе­реваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

діяльності, що не враховує офіційна статистика, і не включають у

валовий національний продукт країни.

легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не

фиксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків;
фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей;
підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності.

обсязі виробництва, розвиненості фіктивної економіки, активності дрібного підпільного бізнесу, що

вислизає з-під фінансового контролю держави, але граючого, проте, значну роль у насиченні ринку);
по впливі на розподільні відносини ( сприяє зменшенню або нівелюванню диференціації доходів);
по основних проблемах, породжуваним його (недобір засобів у бюджет, розвиток криміногенних господарських зв'язків і так далі).

але і від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу

в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при соціалізмі. Інші – що специфіка і масштаби тіньової діяльності в сучасній Україні, насамперед – продукти сьогоднішнього дня, наслідок обраної моделі перебудови економіки і суспільства.

колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв'язків між окремими

підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає і значне ослаблення боротьби з економічними злочинами, що виправдуються тезою про необхідність використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних реформ.

факторів. У першу чергу вплив на активізацію тіньової економіки, що

формуються на сучасному етапі розвитку реформи в механізму аллокації ресурсів і влади; про особливості з'єднання працівника з засобами виробництва; про специфіку розподільних відносин, що формуються.

крайніх політичних плинів порозуміваються по-різному: одні посилаються на збереження значних

елементів колишньої системи, інші кликушинствуют про лиха, що несе ринок.

інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого положення (високий рівень

концентрації виробництва і (чи) капіталу, корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі.

і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання, диспропорцій, у першу чергу,

у господарській структурі, динаміку цін, фінансах і так далі.

структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів.

відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно

і слабко корпоратизовані «сектори».

ринковому й інституціональному відношеннях;
володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;
корпоративно-бюрократична влада.

створення бізнесу, що є специфічного для кожного конкретного випадку і

залежить від сфери вибраної діяльності. Проте попри особливості економічного й правового середовища, специфіки сфери діяльності, існують і загальні проблеми, з якими мусять мати справу підприємці. Однією з перших таких проблем є пошук підприємницької ідеї.

підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання

і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власного діла виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.

розробок, але найчастіше вони виходять від:
споживачів;
працюючих фірм;
парламентів і урядів.

на успіх за практичної її реалізації. Оцінювання нової ідеї має

бути комплексним, тобто ідею варто розглядати з різних поглядів:
рівня конкуренції на ринку відповідних товарів і послуг;
наявності споживачів та знання їхніх потреб зараз і в майбутньому;
виробничих можливостей фірми щодо продукування тих або інших необхідних ринку товарів;
реальних можливостей залучення фінансових коштів (за необхідності – іноземних інвестицій);
стабільності та гнучкості чинного законодавства в галузі господарювання підприємців;
компетентності, досвіду й управлінських здібностей бізнесменів тощо

наприклад, технічною економічною або іншою літературою чи “підглянутого” в природі.

вирішення нової проблеми:
перевернути “догори ногами”;
“вивернути” на протилежний бік;
поміняти місяцями тощо.

може “наштовхнути” на усвідомлення якоїсь нової ідеї.

вирішення проблеми за допомогою, наприклад, проведення дискусії з конкретного кола

питань.

доброзичливу критику у формі репліки або коментарю. Вважається, що така

критика може підвищити цінність висунутих ідей

цьому кожний учасник отримує блокнот, у якому викладена суть вирішуваної

проблеми. Протягом певного часу (звичайно місяця) кожний учасник обговорення записує у блокноті власні ідеї щодо вирішення певної проблеми. Потім блокноти отримує керівник групи учасників для узагальнення накопиченої інформації. Лише після завершення цієї процедури організовується творча дискусія і приймається відповідне рішення щодо нової підприємницької ідеї.

обговорюваної проблеми з допомогою певних запитань, що мають стимулювати власні

міркування щодо висунутої нової ідеї.

об’єкт, що потребує вдосконалення. Останній перебуває у фокусі перенесення і

тому його названо фокальним.

варіантів, виходячи з закономірностей будови (морфології) об’єкта, що підлягає вивченню

й аналізу.

після акту державної реєстрації такої діяльності; в іншому разі така

діяльність є незаконною. Існують певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною і набуває права юридичної особи з дня її реєстрації у державній адміністрації місцевої влади за місцем знаходження підприємства (фірми) або за місцем проживання підприємця.
 
 
 

майна або впровадженого органу про організацію малого підприємства (за наявності

двох або більшої кількості власників таким документом є договір про заснування);
статут підприємства;
письмове підтвердження юридичної адреси суб’єкта підприємництва;
реєстраційна картка, котра одночасно виконує роль заяви засновника про реєстрацію підприємства;
квитанція про сплату мита за реєстрацію підприємства.

у відповідному банку за місцем знаходження новоствореного підприємства.

є простішою. У цьому випадку доріжка кроків складається з таких

етапів:
рішення про започаткування підприємницької діяльності (вибір видів підприємницької діяльності; підготовка короткого бізнес-плану);
підготовча робота   (звернення у реєстраційний відділ і отримання довідкової інформації про особливості реєстрації у районі, необхідні документи; отримання бланків реєстраційних карток (3 примірники); отримання в банківській установі бланку заяви і банківської картки (2 примірники);
звернення у реєстраційний орган держадміністрації (подаються: реєстраційна картка в трьох примірниках; документ про сплату реєстраційного збору; документ, що засвідчує особу);
реєстрація (видача реєстраційним відділом свідоцтва встановленого зразка про державну реєстрацію підприємця без створення юридичної особи; направлення протягом 10 днів реєстраційних карток в орган державної статистики і податкову інспекцію);
звернення у податкову інспекцію (відмітка про реєстрацію, взяття на облік для установи банку; подання необхідних додаткових відомостей);
звернення до нотаріуса (засвідчення підпису підприємця на засвідченій банківській картці у двох примірниках; копії реєстраційного свідоцтва; сплата державного мита за нотаріальне засвідчення документів);
звернення у банківську установу  (подання документів, необхідних для відкриття рахунку в банку: заяви для відкриття рахунку; двох примірників банківських карток зі зразками підписів відповідальних осіб; копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяль-ності з відміткою податкової інспекції; заяви щодо оформлення перепусток у банк особам, які опрацьовують фінансові документи і мають справу з готівкою);
звернення у місцевий відділ внутрішніх справ (подання документів для отримання дозволу на виготовлення печатки і штампів: заяви, ескізів печатки і штампів у двох примірниках; довідки банку про відкриття рахунку; копії свідоцтва про реєстрацію);
звернення у штемпельно-гравірувальну майстерню (подання ескізів печатки і штампів з відміткою районного ВВС про дозвіл на виготовлення);
ліцензування (отримання дозволу на здійснення конкретного виду підприємницької діяльності - за необхідності).  

підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище

і безпеку держави.

ліцензію і додержуватися ліцензійних умов, які встановлює Кабінет Міністрів України.

уповноваженим ним органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії

має право займатися даним видом господарської діяльності.


Ліцензійні умови – установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

корисних копалин;
2) виробництво, ремонт і реалізація вогнепальної зброї та боєприпасів

до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;
3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);
4) видобування уранових руд;
5) видобуток і виробництво дорогоцінних металів, дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням;
6) виробництво і реалізація лікарських засобів, ветеринарних медикаментів і препаратів, пестицидів та агрохімікатів;
7) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засобів індивідуального захисту та активної оборони;
8) розроблення, виготовлення та реалізація спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації;
9) розроблення, виробництво, впровадження, експлуатація, реалізація систем і засобів криптографічного і технічного захисту інформації, голографічних захисних елементів;
10) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;

регулюють відносини у цих сферах:
банківська діяльність;
діяльність з надання фінансових послуг;
зовнішньоекономічна

діяльність;
канали мовлення;
електроенергетика та використання ядерної енергії;
освіта;
інтелектуальна власність;
виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами.

і виконкоми місцевих рад народних депутатів відповідно до переліку органів,

що видають ліцензії на окремі види діяльності, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

документи:
заяву, в якій зазначають:
1) відомості про заявника:
для фізичної особи —

прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів;
для юридичної особи — найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;
2) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;
засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
для окремих видів господарської діяльності також подаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (це можуть бути копії установчих документів, документів про рівень освіти і кваліфікації працівників, про право власності суб’єкта господарської діяльності на виробничі площі (або їх оренду), відомості про наявність та стан технічного обладнання тощо).

розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення

його ринкової вартості.

у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Розробка напрямків інвестиційної діяльності

підприємства базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді і покликана вирішувати наступні задачі:
- визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною направленістю діяльності підприємства, його розмірами, стадією його життєвого циклу і рядом інших умов;
- визначення галузевої направленості інвестиційної діяльності. Ця задача вирішується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність;
- визначення регіональної направленості інвестиційної діяльності. Така задача вирішується підприємствами з регіональною диверсифікацією діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності за окремими етапами майбутнього періоду.

ринку. В процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності

в цілому і в розрізі окремих форм інвестиційної діяльності ("інвестиційний клімат"); аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що визначають її; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

діяльності підприємства. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна

пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найповніше відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства для оновлення складу діючих її видів; проводиться детальна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту

інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться  ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (дохідності). При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, які забезпечують найбільшу ефективність.

цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу оцінені

ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які при інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

силу суттєвих змін зовнішнього середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії

розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їх інвестиційної привабливості для підприємства. Це буде вимагати прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм і реінвестування капіталу. З цією ціллю по кожному об'єкту інвестування повинен бути оцінений ступінь його майбутньої ліквідності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування по критерію їх ліквідності. При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільшу ліквідність.

напрямки і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних

ресурсів, що формуються ним. Інвестиційні ресурси представляють собою всі види грошових і інших активів, що залучаються для здійснення вкладів в об'єкти інвестування. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачуваних об'ємах; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на грошовому ринку визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позичкового капіталу. В процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і залучених фінансових засобів, а також диверсифікація залучених джерел фінансування інвестицій по окремих кредиторах потоках майбутніх платежів з ціллю попередження зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в майбутньому періоді.

інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих об'єктів інвестування

проводиться формування сукупного інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих і об'єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їх інвестиційних ризиків і високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфелю визначаються принципи його і формування з врахуванням фінансового менталітету керівництва, а потім кожен об'єкт інвестування, який відбирається в нього, оптимізується по співвідношенню рівня дохідності, інвестиційного і ризику і ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного портфелю проводиться його оцінка і оптимізація по перерахованих критеріях в цілому. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за

все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позичкового капіталу; нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.

основні напрямки:
1) реальні інвестиції;
2) фінансові інвестиції;
3) інноваційні інвестиції.

діяльності підприємства. Вони представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні

активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.

більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування,

серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства.

(предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей). Він

опосеред­ковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

підприємницький.

юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної

підприємницької ідеї. 

підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

лізинг  1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства  1.2. Договір на поставку товарів через

посередника  1.3. Договір про: аукціонний продаж товарів виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника  1.4. Договір продажу майна іншим юридичним особам  1.5. Державний контракт (державне замовлення)  1.6. Договір оренди майна  1.7. Лізингова угода  2. Підрядні послуги  2.1 . Договір про:  консалтинг (інформаційне обслуговування)  надання юридичних послуг  надання аудиторських послуг  надання брокерських послуг  рекламні послуги. 2.2. Договір на виконання науково-дослідних робіт  3. Трудові відносини  3.1. Тарифна угода  3.2. Колективний договір  3.3. Контракт (договір) про наймання:  керівника  працівника (спеціаліста, службовця)  4. Страхування  4.1. Договір:  особистого страхування від нещасних випадків  страхування майна підприємств і громадян  обов'язкового (добровільного) медичного страхування  5. Розрахунки і кредитування  5.1. Договір на розрахункове й касове обслуговування  5.2. Договір позики під заставу майна  5.3. Договір поручительства  5.4. Кредитний договір  6. Зовнішньоеконо­мічна діяльність  6.1. Агентський договір  6.2. Договір на:  декларування товарів для митного контролю  транспортно-експедиційне обслуговування зовні­шньоторговельних вантажів  6.3. Договір консигнації  6.4. Договір на закупівлю товарів за імпортом  6.5. Договір поставки товарів за експортом  6.6. Ліцензійний договір  7. Інші договори  7. 1 . Договір:  доручення  комісії  про спільну діяльність 

продукту всіма партнерами спільно, причому кожний з них виконує свою

частку робіт у рамках єдиного (інтегрованого) виробничого процесу.

партнерів зобов’язується фінансувати реалізацію підприємницького проекту іншого партнера; б) партнер-розробник пропонує

іншому партнерові здійснювати практичну його реалізацію і зобов’язується фінансувати всі необхідні роботи. При цьому в обох випадках одержаний кредит має бути повернутий у товарній формі, тобто за рахунок виготовленої після реалізації бізнес-проекту продукції.

одним підприємцем іншому «ноу-хау» управлінського характеру і забезпечення тим іншим

інвестування процесу практичного його використання; за своєю сутністю її можна вважати експортом управлінських послуг.

до якої один з них здійснює цільове виробництво продукції на

пряму вказівку іншого.

статутний фонд якого формується за рахунок пайових внесків партнерів-засновників, котрі

уособлюють різні форми власності, або один з них є іноземною фізичною чи юридичною особою.

формі згідно з попередньо узгодженою номенклатурою і обмінюваних товарів, а

також узгодженими строками взаємних поставок продукції. Масштаби таких партнерських зв’язків мають бути виправданими конкретними економічними умовами; за ринкових умов господарювання надмірні обсяги бартеру не підтримуються і не заохочуються державою.

виконання. Партнери визначають, який товар має бути поставлений, а конкретний

асортимент визначається згодом і оформляється у вигляді додатку до договору (угоди).

ще й третій партнер (чи більше), якщо цього потребує пошук

необхідного продукту (товару).

якої партнерські взаємини оформляються у вигляді договору поставки певного товару.

практичної реалізації.

певну матеріальну винагороду, умови і розміри якої визначаються цими угодами.

що базуються на безпосередній співпраці в конкретній сфері діяльності.

на поставку конкурентоспроможної продукції конкретним споживачам в інших країнах. Угоди

про реекспорт характеризують виробничо-економічні відносини, що передбачають купівлю тим чи тим партнером відповідних видів товарів за кордоном з метою наступної їх поставки (перепродажу) партнерам з третьої країни.

завезення потрібних товарів з іншої країни.

(найчастіше банками), які за певну винагороду беруть на себе організацію

одержання дебіторської заборгованості суб’єктам господарювання з боку інших фірм, або просто купують у них документи (рахунки-фактури), що дають право вимагати в боржників уплати боргу.

Він означає взаємне придбання партнерами капіталу в національній валюті у

визначених розмірах за договірного ціною з наступним її зарахуванням на рахунок покупця в національному банку країни-продавця.

основними напрямами (виробництво, товарообмін, торгівля, фінансові відносини). Тільки таке комплексне

здійснення партнерських може забезпечити належний розвиток та ефективність підприємництва в Україні.