ТЕМА 2. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ПАБЛИК РІЛЕЙШНЗ

професії паблик рілейшнз в Америці.
Перші ПР-фірми, перші професіонали-піармени.
Використання паблик рілейшнз

державними органами.
Епоха Франкліна Рузвельта: паблик рілейшнз у дії.
Глобалізація паблик рілейшнз як професіональної системи.
Стан паблик рілейшнз в Україні.

паблик рілейшнз. Напевно, ніхто не зможе пояснити, хто його засновник,

в якій країні воно вперше з'явилося. І це не дивно, оскільки паблик рілейшнз будуються на зусиллях не лише переконувати людей, а й впливати на їхню поведінку. Звідси можна зробити припущення, що спроби налагодити зв'язки з громадськістю такі ж старі, як і сама цивілізація. Щоб жити в суспільстві, людям потрібно було підтримувати певний мінімум злагоди, і ця злагода, як правило, досягалася шляхом міжособистісної та групової комунікації. Проте, як відомо, досягнення злагоди часто вимагає не лише простих актів обміну інформацією, а й присутності при цьому такого важливого фактора, як уміння переконувати, впливати.
Пам'ятники, інші форми монументального мистецтва стародавнього світу є свідченням перших спроб вплинути на людей. Піраміди, статуї, храми, могильники, живопис і стародавні пам'ятки писемності - приклад увічнення, обожнювання правителів, сила яких трималася на релігійних переконаннях. Стародавні мистецтво і література теж прославляли героїчні вчинки полководців і вождів, що подавалися публіці як боги або богоподібні. Промови вождів або тих, хто прагнув до них належати, наповнювалися високим красномовством, а тому готувалися з використанням риторики (ораторського мистецтва) як одного з головних засобів переконання.
Великий мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.), наприклад, вважав, що переконати аудиторію можна лише тоді, коли доб'єшся її прихильності або симпатії до себе. У відомому трактаті «Риторикам - першій науковій розробці питань ораторського мистецтва - він вводить поняття етоса, під яким малося на увазі ставлення публіки до оратора як найважливішої передумови успіху його промови.

Риму, блискучий оратор Цицерон (106-43 рр. до н. е.) у

своїх працях із риторики особливого значення надавав вивченню психології, інтересів, смаків публіки. На його думку, завдання оратора - естетично втішати публіку, впливати на волю і поведінку людей, спонукати їх до активної діяльності.
Уже в Давній Греції мислителі почали багато писати про увагу до бажання публіки, що свідчить про значення, яке вони надавали громадській думці, хоча сам цей термін і не вживався. Ряд ідей і висловів, що нагадують сучасне тлумачення громадської думки, можна зус­тріти в політичній лексиці Древнього Риму. Саме римлянам належить крилатий вислів «vox populi - vox dei» (глас народу - глас божий).
Історія людства доводить, що інструментарій впливу на громадськість широко використовувався при підготовці до воєн, лобіюванні політичних кіл, організації підтримки політичних партій, поширенні релігійних вірувань, просуванні товарів на ринок, збиранні коштів, популяризації подій і людей. І справді, багато з того, чим користується сучасне суспільство у сфері паблик рілейшнз, не є новим. Піармени сьогодні відточують свою майстерність, звертаючись до історично­го досвіду попередників.
Мистецтво публічного діалогу в його словесній формі пов'язують з іменем давньогрецького філософа і вихователя Сократа.
Великими майстрами з техніки впливу на маси були римляни, зокрема Юлій Цезар. Кожного разу перед воєнними битвами він домагався народної підтримки за допомогою поширення підібраних звернень і спеціальних театралізованих вистав. Характерно, що під час першої світової війни відомий Комітет громадської інформації США (Комітет Кріля) використовував саме досвід Юлія Цезаря для збудження патріотизму американців та їхньої підтримки політики Прези­дента США Вільсона під час війни.

під керівництвом папи Григорія XV створив спеціальну конгрегацію -«Конгрегацію пропаганди

віри», покликану «допомогти утримати віру» і зберегти церкву. Саме тоді було введено в обіг поняття «пропаганда», що первісно не мало негативного відтінку і означало бажання церкви інформувати людей про переваги католицизму. Зазначимо, що й дотепер Ватикан має у своєму розпорядженні потужний і розгалужений апарат у зв'язках із громадськістю.
Своєрідний та унікальний досвід демократичних зв'язків із громадськістю мала й Україна. Вже в часи Київської Русі поширеними були народні віче. Перші відомості про такі зібрання наших предків зустрічаються у візантійського історика Прокопія ще в IV ст. Ві­че користувалося правом звертатися до князя, розв'язувати госпо­дарські питання, оголошувати війну та укладати мир. Люди збиралися на заклик дзвону віче, щоб порадитися та виробити колективне рішення.
Із появою українського козацтва в XV столітті важливим і унікальним інститутом зв'язків із громадськістю стала козацька рада. Це були загальні збори козаків - найвищий орган влади на Запорізькій Січі, де обговорювалися політичні, військові, господарські, судові, дипломатичні, адміністративні та інші питання. Згодом такі ради скликалися по всій Україні, куди запрошувалися і де брали участь у розв'язанні життєво важливих питань усі козаки певної місцевості. Іншим вищим органом влади на Запорізькій Січі з XVI по XVIII століття була січова рада. Вона розв'язувала важливі питання: участь козацького війська у війні, прийом послів, вибори кошової старшини, розподіл військ, угідь і т. д.

цивілізації значно обумовлювалися розвитком засобів комунікації та поширення інформації, технічними

можливостями суспільства. Зрозуміло, ці можливості ніяк не можна порівняти з XX століттям, коли паблик рілейшнз дедалі більше стали покладатися на електронні засоби комунікації - телеграф, телефон, факсимільний зв'язок, телекси, супутниковий зв'язок, кіно, радіо й телебачення, а тепер і комп'ютерні мережі.
Безумовно, тактика і методика сучасних паблик рілейшнз увійшли до арсеналу піарменів не вчора. Ще до настання індустріального суспільства, розгортання промислової революції людство збагатила епоха Відродження, на авансцену історії вийшла Реформація, відбулося відкриття Нового Світу. Ці історичного значення події розширили горизонти людей, дали їм можливість по-новому оцінити себе і навколишній світ.
Зародження основ професії паблик рілейшнз в Америці
Глибоко зрозуміти сутність сучасної системи зв'язків із громадськістю, її принципи та соціальні функції неможливо без екскурсу в історію становлення основ паблик рілейшнз на американському континенті, без вивчення досвіду суспільства, що з самого початку праг­нуло позбутися тягаря станових і політичних традицій Старого Світу. Засади професії паблик рілейшнз тут зароджувалися разом із боротьбою американських патріотів за незалежність і впровадженням республіканських демократичних форм правління на відміну від європейських, монархічних.
Серцевину американської революції в її людському вимірі складали апеляція до громадської думки і вплив на неї, цілеспрямоване використання каналів комунікацій і прагнення переконати кожного індивіда. Колоністи і їх лідери із самого початку прагнули переконати в необхідності позбутися колоніальної залежності не лише рядових емігрантів і біженців з Англії та інших країн Європи, а й монархів старого континенту. Коли спроби переконати англійського короля Георга ІІІ у необхідності зрівняти права колоністів і жителів метрополії не дали результатів, колоністи об'єднали в одне ціле силу зброї, пера і слова.

іншу подію на свою користь. Як приклад можна назвати подію,

що мала місце 5 березня 1770 року. Під час звичної в ті часи вуличної бійки було вбито п'ятьох мешканців Бостона. Але американська революційна преса подала цю подію як «Бостонську бійню», мовляв, організовану англійськими військовими, і оголосила варварською, щоб розпалити ненависть проти британців.
Серед головних організаторів таких подій та їх цілеспрямованого висвітлення у пресі був Самуель Адамс - один із керівників американської революції. Він інтуїтивно розумів, що саме преса може стати найпотужнішою зброєю нової нації, яка народжувалася. Адамс невтомно працював над тим, щоб збудити, а потім певним чином спрямувати громадську думку. Він виходив із того, що більшість населення в основному керується почуттям, а не розумом, і що громадська думка є результатом потоку подій і того, як їх розуміють та інтерпретують люди, котрі активно займаються політикою. Він завжди був готовий сам створювати події, щоб досягти поставленої мети.
Варто наголосити, що, незважаючи на певні факти штучного нагнітання окремих подій, принципи, якими сьогодні користуються в сфері паблик рілейшнз, були фактично закладені Самуелем Адамсом та іншими керівниками боротьби Америки за незалежність.

була продемонстрована ефективність ряду прийомів і методів зв'язків із громадськістю,

що ввійшли до арсеналу сучасних паблик рілейшнз:

необхідність створення організації, здатної очолити кампанію та об'єднати людей (такими організаціями були бостонська група «Сини свободи», заснована в 1766 році; «Кореспондентські комітети», що зародилися в Бостоні в 1775 році);
використання символіки, що має емоційний вплив (наприклад «Дерево свободи»);
використання гасел, що розкривають складні проблеми у вигляді простих стереотгаїїв, які легко запам'ятовуються (наприклад гасло: «Свобода або смерть!»);
організація подій, що привертають увагу громадськості, провокують дискусії і тим самим структурують громадську думку (наприклад «Бостонське чаювання», про яке йшлося вище);
випередження опонента в інтерпретації подій для того, щоб ваша оцінка подій була сприйнята як єдино правильна (наприклад уже згадувана «Бостонська бійня»);
необхідність постійного і безперервного використання у ході кампанії всіх можливих каналів впливу на громадську думку та про­паганди нових ідей і переконань.

Наступним важливим етапом розвитку інструментарію паблик рілейшнз у США був період творення американської конституції. Боротьба навколо неї, як відомо, розгорталася між федералістами та їх супротивниками. Вона велася на сторінках преси у вигляді статей, памфлетів та інших літературних жанрів із метою переконати публіку в необхідності ратифікації конституції. Американські політичні лідери Олександр Гамільтон, Джеймс Медісон і Джон Джей під спільним псевдонімом Пабліус писали і надсилали до провідних редакцій газет полум'яні листи на підтримку конституції. Усі ці листи (а їх було 85) потім були видані єдиним документом під назвою «Листи федераліста», які й дотепер використовуються для інтерпретації положень американської конституції.

становлення паблик рілейшнз як професії набули особливого розмаху в США

в XIX столітті.
Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XIX століття Президентом США було обрано Е. Джексона - звичайну людину, що вийшла з народу.
Джексон успішно працював на цій високій посаді завдяки вмілому впливові на громадськість, яка здійснювалася ним за підказуванням «кухонного кабінету» на чолі з А. Кендаллом - у минулому журналістом за фахом. Як найближчий помічник президента він був для нього і вітриною, і радником, і фактичним складачем промов, і публіцистом. За порадами «кухонного кабінету» готувалися різноманітні акції для впливу на громадську думку. Почерк Кендалла - талановитого комунікатора, знавця громадської думки - можна було помітити і під час виборчої кампанії Джексона, і в його стратегії вже як Президента США.
Інакше кажучи, Амос Кендалл, по суті, був першим в історії становлення паблик рілейшнз прес-секретарем Президента США. Що правда, у штаті Білого дому в той час такої посади ще не існувало. Офіційно йому доводилося посідати крісло четвертого аудитора Міністерства фінансів США. Ми наголошуємо на цьому лише з однією метою - підкреслити, що в першій чверті XIX століття професія піармена (а прес-секретарство - це одна із складових даного фаху) ще не дістала офіційної інституціоналізації.
Набагато ширші можливості для конституювання професії піармена та становлення підвалин сучасної системи паблик рілейшнз у США з'явилися наприкінці минулого - на початку XX століття. Це був період бурхливої індустріалізації, переходу до масового виробництва, інтенсивної урбанізації суспільства, розвитку транспорту, засобів зв'яз­ку та масової комунікації. Але найістотнішим явищем останніх десятиліть минулого століття стало згортання ринку вільного підприємництва й поступовий перехід до концентрації та монополізації капіталу.

спеціальні послуги клієнтам, була відкрита у м. Бостоні у 1900

році під назвою «Пабліситі-бюро». Організована колишніми журналістами і очолювана Дж. Міхаелсем, вона мала на меті «надавати прес-агентські послуги для якомога більшої кількості клієнтів за відповідну оплату». Загальнонаціонального визнання це бюро набуло у 1906 році, коли до нього звернулися залізничні компанії з пропозицією організувати опір впровадженню жорстких правил на залізничному транспорті, що ініціювалися у Конгресі США Президентом США Теодором Рузвельтом.
Слідом за «Пабліситі-бюро» виникають інші самостійні фірми, які надавали послуги промисловим корпораціям, поширюючи сприятливі для них публікації та інформаційні матеріали. В історії паблик рі­лейшнз розпочалася смуга переходу від стану, коли підприємці «посилали громадськість до біса», до політики «інформування публіки».
Але лише з появою на горизонті постаті Айві Ледбеттера Лі пабліситі як форма спілкування з пресою набула якісно нового змісту. Виходець із Джорджії, випускник Прінстонського університету, якого пізніше назвуть «батьком» паблик рілейшнз, Лі розпочав свою кар'єру репортером у нью-йоркській газеті «Уорлд». Він зустрічається з колишнім журналістом із Буффало Джорджем Паркером, що теж працював на демократів. У 1904 році він разом колишнім журналістом із Буффало Джорджем Паркером створює самостійну фірму «Паркер енд Лі». Незважаючи на те, що дана фірма проіснувала недовго (до 1908 року), вона стала своєрідною віхою в історії розвитку паблик рілейшнз.

під назвою "Декларація принципів". Він писав: "Це не таємне прес-бюро.

Всю нашу роботу ми виконуємо гласно. Наше завдання -давати новини. Це і не рекламне агентство. Якщо ви вважаєте, що якийсь із наших матеріалів більше підійшов би для вашого відділу реклами, не використовуйте його. Наші матеріали - достовірні. Ми оперативно і з радістю надамо додаткову інформацію з будь-якого висвітленого нами питання, ми з радістю допоможемо кожному редакторові особисто перевірити будь-який згаданий факт. Коротко кажучи, наша мета полягає в тому, щоб щиро і відверто від імені ділових кіл та громадських організацій давати пресі та громадськості своєчасну і точну інформацію з питань, що являють для громадськості цінність та інтерес."
З 1914 року Айві Лі розпочав роботу на Рокфеллерів, коли на рудниках Колорадо була примінена зброя проти страйкуючих гірників. Лі звернув увагу не на зміну політики, а на інформування громадськості. Він рекомендував найняти експерта з питань трудових відносин та посилити роботу із засобами масової інформації. Незабаром він трансформував образ жорсткого короля Рокфеллера-старшого в доброго старого дідуся. На сторінках ретельно підібраних газет та журналів почали друкуватися розповіді про старого джентльмена, його любов до дітей, релігійність, почуття гумору, хобі та благодійну діяльність. У привітанні Чиказькому університету Рокфеллер зазначив: "Мої гроші дав мені бог". Айві Лі трактував цей вислів так: Рокфеллер мав на увазі, що його фортуна була наслідком історичної випадковості тому він почуває себе швидше опікуном, ніж власником. Така інтерпретація сподобалась магнату і згодом він почав висловлюватись у її дусі: "Найліпший спосіб приготувати себе до кінця життя -жити для інших. Саме це я намагаюся робити".

Айві Лі, стала фундаментальною доктриною public relations в американському суспільстві,

в діяльності приватних та державних організацій.
Але перша світова війна внесла істотні корективи у філософію паблик рілейшнз. Якщо до цієї пори вона являла собою здебільшого захисну тактику популяризації впроваджуваних заходів і дій ділових і державних організацій, то тепер практика паблик рілєйшнз набувала наступального характеру. Вона, як ніколи, продемонструвала свою здатність мобілізації громадської думки, населення країни. Прикладом цього може бути діяльність Комітету громадської інформації, створеного Президентом США Будро Вільсоном на чолі з Джорджем Крілем. Завдання комітету саме й полягало в тому, щоб мобілізувати громадську думку на підтримку як участі Америки у війні, так і миротворчих зусиль В. Вільсона всередині країни, де громадська думка розкололася навпіл, як тільки-но була оголошена війна.
Створення наукових засад і зміцнення статусу паблик рілейшнз
Відомим американських вченим в галузі був Едуард Бернайз, який у 1923 році видав свою першу працю «Кристалізація громадської думки». За словами Бернайза, мета книги була в тому, щоб спробувати широко представити принципи, якими керується нова професія «радників із паблик рілейшнз».

коли відкрив власне бюро паблик рілейшнз у Нью-Йорку. Відтоді він

мав великий успіх у численних клієнтів. У своєму мемуарному творі «Біографія ідеї» Бернайз наводить їх вибірковий список, що складається з 208 осіб та організацій, який, за словами рецензентів, читається як «Хто є хто в Америці». У цьому переліку -президенти США, найпотужніші корпорації, великі банки, державні комітети, військові відомства, профспілкові об'єднання, видавничі концерни. Бернайз прожив більше ста років. Спеціальний випуск журналу «Лайф» 1990 року включив його до списку ста найвідоміших американців XX століття. Він став справжньою легендою у сфері паблик рілейшнз.
У двадцяті роки XX століття в Америці швидко зростає кількість фірм паблик рілейшнз, які обслуговували великий бізнес. Крім фірми самого Бернайза, відомими стають «Гаррі Бруно», «Уільям X. Болдуін», «Хілл енд Ноултон» та ін. Розпочинають активно створювати власні відділи паблик рілейшнз і великі корпорації, серед них гіганти «Бетле-хемстіл», «Дженерал моторз», «Юнайтед Стейтс стіл», «Інтернешенел харвестер», «Нью-Йорк сентрал рейлроуд». У сферу паблик рілейшнз великого бізнесу приходять нові люди, які започатковують і нові умови діяльності піарменів.
Серед них одним із найпомітніших став Артур У. Пейдж. Після тривалої роботи на посадах головного редактора «Уорлдз Уорк Мегезін» та інших журналів його запрошують стати віце-президентом компанії «AT&T». Діяльність Артура Пейджа у велетенській телефонній компанії мала великий вплив на розвиток системи паблик рілейшнз і визнання статусу піармена в тій або іншій організації. Він був перший, хто поставив питання про однаковий статус у межах керівництва компанії підрозділу зв'язків із громадськістю та інших структурних формувань, про участь керівника підрозділу паблик рілейшнз у виробленні стратегічних рішень організації та соціальну відповідальність великого бізнесу.

системи паблик рілейшнз були період великої економічної кризи 1929-1933 років

та епоха «нового курсу» Президента США Франкліна Рузвельта, яка вивела країну з цієї кризи. Ф. Рузвельт і його радники побачили вихід з економічної катастрофи у впровадженні елементів державного регулювання вільних ринкових відносин. Це була ломка традиційно існуючих американських цінностей, і Ф. Рузвельту потрібно було пояснити суть своєї політики, заручитися підтримкою населення.
Головним методом, який для цього обрав Ф. Рузвельт, була терпелива роз'яснювальна робота завдяки використанню всіх можливих засобів комунікації та особливо особистого впливу. Він розумів, що досягти взаєморозуміння з громадськістю можна лише завдяки поєднанню послідовної і наполегливої політики із зусиллями в інформуванні та переконанні громадськості. І робив він це з великою майстерністю.
За порадою Люіса Гова - відомого експерта з питань паблик рілейшнз - Ф. Рузвельт проектував імідж упевненої в собі і щасливої людини - якраз те, чого в цей час не вистачало рядовим американцям. У знаменитих «радіобесідах біля каміна» в простій, дохідливій та інтимній формі Президент США розповідав і пояснював співгромадянам сутність і необхідність своїх реформ. Він завжди посміхався перед фотокамерами репортерів, його ім'я згадувалося у популярних піснях, він навіть став героєм одного з комедійних мюзиклів. Велику допомогу в усьому цьому Президентові США надавала його дружина Елеонора Рузвельт, яка за рекомендацією Люіса Гова включилася у політичні справи і проводила значну роботу серед жінок.
Паблик рілейшнз як особлива складова системи менеджменту пройшла шлях від стихійного прес-посередництва до утворення великих самостійних фірм та окремих підрозділів у межах корпорацій і державних органів, здатних здійснювати постійний і цілеспрямований вплив на громадськість.

рілейшнз стала організація асоціацій і товариств фахівців, котрі спеціалізуються на

зв'язках із громадськістю. Зокрема Товариство паблик рілейшнз Америки свій родовід веде ще з 1936 року, з утворення провідними практи­ками цієї галузі Національної асоціації директорів пабліситі, яка в 1944 році змінила свою назву на Національну асоціацію радників із паблик рілейпшз. У 1948 році асоціація злилася з іншою професіональною ор­ганізацією, заснованою у 1939 році, - Американською радою з питань паблик рілейшнз, утворивши таким чином Товариство паблик рілейшнз Америки. Нарешті, у 1961 році сталося чергове злиття останнього з ще однією національною асоціацією - Американською асоціацією паблик рілейшнз. Назва залишилася попередньою - Товариство паблик рі­лейпшз Америки (Public Relations Society of America). Це товариство сьогодні у своїх рядах нараховує близько 15 тисяч членів і має більше 100 відділень у різних містах США.
Порівняно із США розвиток професіональної системи паблик рілейшнз в інших країнах Заходу став розгортатися дещо пізніше. У Великобританії Королівське управління з торгівлі, утворене у 1926 році, ставило таку мету: за допомогою плакатів, кінопродукції, виставок, преси та радіо «показати громадянам Великобританії, що «імперія ще жива». У 1933 році вперше в Міністерстві поштових зв'язків було утворено відділ паблик рілейшнз, роботу якого очолив відомий фахівець у цій справі Стефан Таллентс. Розширення культурних і просвітницьких зв'язків з іншими країнами світу розгорнула Британська Рада, заснована у 1934 році.
У 1984 році у Великобританії став функціонувати Інститут паблик рілейшнз, який започаткував основи становлення цієї професії в країні та підготовку фахівців-професіоналів із питань зв'язків із громадськістю.

і в інших країнах Заходу, зокрема в Канаді, Франції, Голландії,

Німеччині, Австрії, Греції, Іспанії - більш як у 60 країнах світу, де теж створені національні асоціації паблик рілейшнз.
Після п'ятирічної роботи утвореного Тимчасового комітету, жвавого обміну думками з приводу концепції діяльності міжнародного органу з паблик рілейшнз 1 травня 1955 року в Лондоні засновано Міжнародну асоціацію паблик рілейшнз (International Public Relations Association). Тоді ж було схвалено й офіційний Статут та обрано Раду IPRA (МАПР).
МАПР швидко стала впливовою професійною організацією, яка є каталізатором розвитку національних асоціацій, сприяє поширенню сучасних стандартів у галузі освіти, етики та практики паблик рілейшнз. Цьому значною мірою сприяв Кодекс професійної поведінки МАПР, схвалений у травні 1961 року на Генеральній асамблеї асоціації у Венеції, та особливо Афінській кодекс 1965 року, який вважається своєрідною «моральною хартією», заснованою на засадах Загальної декларації прав людини.
Однак, незважаючи на таку унікальність складу МАПР і персональний підхід до членства в ній, ця міжнародна асоціація працює в тісному контакті з національними асоціаціями та регіональними федераціями паблик рілейпшз. Однією з таких федерацій є Європейська конфедерація паблик рілейшнз, діяльність якої здійснюється на основі і офіційних документів МАПР, і Європейського кодексу професійної поведінки в галузі паблик рілейшнз (Лісабонський кодекс), схваленого цією конфедерацією у квітні 1978 року та доповненого в травні 1989 року.
Значною популярністю користуються національні часописи з даного фаху, особливо друковані органи, що видаються у США: «Public Relations Quarterly», «Public Relations Journal», «Public Relations Review», «Public Relations Reporter» та інші.

незалежна країна має приєднатися до вказаного світового процесу. Але, на

жаль, ми ще не зовсім готові до цього. Нам поки що бракує глибокого розуміння змісту, методів і прийомів діяльності, фахівців із паблик рілейшнз. Певне коло людей, здебільшого аматорів, що так або інакше почали займатися чи цікавитися питаннями зв'язків із громадськістю, нечисленне і недостатньо кваліфіковане. В Україні практично відсутня продумана і фахово забезпечена система підготовки кадрів із означеної спеціальності.
Слід, щоправда, зазначити, що певні кроки щодо цього вже робляться. У межах структур Верховної Ради України, адміністрації Президен­та України, Кабінету Міністрів України під назвами прес-служб функціонують відділи або підрозділи, що виконують ті чи інші функції зв'язків із громадськістю. Такі підрозділи утворені й у структурах окремих міністерств і відомств, зокрема Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України та ін. Укомплектовують служби зв'язків із громадськістю комерційні банки, інші організації підприємницької діяльності. Однак усі вони страждають одним загальним недоліком. Функції цих служб в основному зводяться до інформування громадськості або поширення реклами.
Завдання створення позитивної репутації (позитивного іміджу), доброзичливого ставлення громадськості до нових в Україні державних, громадсько-політичних, господарсько-економічних та інших інститутів суспільства сьогодні набуває особливої актуальності.
Однак мало хто звертає увагу на обставини іншого ґатунку. Йдеть­ся, зокрема, про те, що суспільство опинилося у стані низького рівня взаєморозуміння та конструктивної взаємодії між державними органа­ми влади, їх управлінськими структурами, політичними партіями і громадськими формуваннями, підприємницькими, комерційними та іншими новими інститутами ринкового типу.

громадськості, її різних соціальних груп до інститутів влади, ключових державних

і політичних діячів, ринкових структур, що народжуються, і т. д. Це постійно засвідчує опитування громадської думки, що регулярно проводиться державними і незалежними соціологічними службами.
Так, згідно з даними загальнонаціонально­го соціологічного моніторингу громадської думки, що здійснюється Інститутом соціології НАН України в межах проекту "Україна на ру­бежі XXI століття", рівень довіри опитаних до Президента України протягом останніх років становив: 1995 р. - 33,3%, 1996 р. - 23,4%, 1997 р.- 17,6%, 1998 р. - 9,7%, 1999 р. - 12,5%, 2000 р. - 26,9%. Рівень довіри до Верховної Ради України - відповідно: 9,5%, 8,7%, 6,9%, 7,3, 7,5%, 7,1%. До уряду України - відповідно: 15,9%, 13,0%, 9,5%, 7,6%, 9,8%, 13,7%. Довіра опитаних до приватних підприємців також залиша­ ється досить низькою: 1995 р. - 13,2%, 1996 р. - 13,3%, 1997 р. - 12%, 1997 р. - 13,9%, 1999 р. - 11,9%, 2000 р. - 16,6%.
І знову ж таки не останньою причиною такої ситуації є відсутність виваженої, спрямованої на перспективу програми налагодження конструктивних зв'язків із громадськістю, просвітницької, пропагандистської (якщо бажано) роботи серед різноманітних груп населення.