Тема 4. Конституційний статус держави в зарубіжних країнах Заняття 1. Форми

держави в конституційному праві.
Заняття 1.
Форми держави в конституційному праві

Київ, 1998, ст. 79 - 101.
Конституційне право зарубіжних країн: Навч.

посібник/ В.О. Ріяка, В.С. Семенов; за заг. Ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002 р. ст. 79 – 90.
Мишин А.А. “Конституционное (государственное) право зарубежных стран” Изд. “Белые альвы”, Москва, 1996, ст. 61-63.

Додаткова література
Чиркин В.Е. "Конституционное право зарубежных стран", Москва, "Юристъ", 2000, с. 22-48.
"Конституционное право зарубежных стран", Под общей ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Зытина , Москва, Изд. "Норма", 2000, с. 37-77.

правління
Форми державного устрою

Конституції Іспанії 1978 року проголошує: ”Іспанія є соціальна і демократична

держава, яка проголошує вищими цінностями свого правопорядку свободу, справедливість, рівність і політичний плюралізм.

Ст. 149 Конституції Іспанії, трактує термін ”держава” як систему вищих органів влади в сукупності зі всім виборчим корпусом

країни або суб’єкта федерації або територіального утворення, яке користується законодавчою

автономією (наприклад, область в Італії) з місцевими агентами цих органів (префектами, комісарами і т.п.) в сукупності з виборчим корпусом країни

полягає у забезпеченні належних умов діяльності політичних і інших суспільних

інститутів.
Економічна функція необхідна для врегулювання економічних відносин.
Соціальна функція. Практично у всіх розвинутих і багатьох країнах, що розвиваються, здійснюються широкі державні програми освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, підтримки і розвитку культури і ін.
Ідеологічна функція має за мету виховання суспільства в дусі гуманних цінностей морально-етичного, культурного, суспільного характеру. Держава здійснює цю функцію як через систему державної освіти, так і через спеціалізовані служби.

соціальна,
демократична,
правова,
світська.
Соціальна держава - держава служить суспільству

і намагається виключити або мінімізувати не оправдані соціальні відмінності; людина, її честь та гідність є найвищою цінністю.

з боку держави; у встановленні основ механізму гарантій прав і

свобод; в конституційному принципі незалежності суду; в принципі верховенства конституції по відношенню до інших законів та ін.
Демократична держава виражається в тому, що її організація відкриває громадянам і їх об’єднанням можливості впливати на зміст управлінських державних рішень.
Світська держава означає відокремлення церкви від держави, розмежування сфер їх діяльності.
Протилежністю світській державі являється держава теократична, в якій державна влада належить церковній ієрархії. Такою державою була, наприклад, Монголія до 1921 року, Ватикан на даний час.
Дещо частіше зустрічається клерикальна держава, яка з церквою не злита, однак церква через законодавчо встановлені інститути визначним чином впливає на державну політику, а шкільна освіта в обов’язковому порядку включає вивчення церковних догматів (Іран).

зумовленi iнституцiональними i територiальними способами органiзацiї влади.

Елементами форми держави є:

форма державного правлiння (iнституцiональнi характеристики органiзацiї влади)
форма державного устрою (територiальнi характеристики),
політичний режим.

заходів, направлених на управління державою.

Усі види політичних режимів, що

існують у різних країнах, можна розбити на дві великі групи:
режими демократичні
режими авторитарні

під час проведення загальних, заснованих на демократичних принципах виборів. Легітимною

влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта — народу — іншому суб'єкту — державі.
Наявність різних форм самоврядування.
Відсутність зловживання владою.
Додержання й гарантований захист невід'ємних прав людини (визнання найвищої цінності людини, захищеність її природних і невід'ємних прав, належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридичними гарантіями).
Застосування принципу поділу влади.
Наявність економічного, політичного та ідеологічного плюралізму.

або повна відсутність автономії особи;
Широке застосування в державному управлінні

силових методів;
Обмеження плюралізму; формальність або недостатній рівень гарантування прав особи;
Здійснення цією системою монопольного керівництва і контролю над усіма сферами життя суспільства — економікою, політикою, соціальним життям, ідеологією, культурою, навіть над приватним життям;
Підпорядкування інтересів особи інтересам держави;
Зосередження влади в руках однієї особи;
Пріоритет держави перед правом та ін.

принципами взаємовідносин вищих органів держави.

верховної державної влади, точніше, від визначення правового становища глави держави.

Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, — монархією і республікою — визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, — монархом або президентом.

влада глави держави (монарха) не вважається похідною від будь-якої іншої

влади, органу чи виборців. Монарх править за власним правом спорідненості чи спадщини, безстроково і при цьому не несе відповідальності. Він передає у спадок не тільки свій пост, а й особливий титул (короля, імператора, царя, султана і т. ін.) і формально вважається осередком усієї державної влади країни.

Республіка — це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональ-ною представницькою установою .

(самодержавство, абсолютизм, необмежена монархія) вся повнота верховної влади зосереджується в

руках монарха.
Сьогодні абсолютна монархія зустрічається дуже рідко (існує у Саудівській Аравії та в Омані).

обмежені (конституційні) монархії
Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту (Кувейт, Катару, Бахрейн, Марокко)
Парламентарна монархія існує в Австралійському Союзі, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Канаді, на Мальті, у Монако, Нідерландах, Норвегії, Швеції, Японії та в ін. Особливістю є поділ на законодавчу і виконавчу влади.
Виборна монархія (Малайзія).

запровадження збалансованої системи стримувань і противаг;
обрання президента на загальних виборах;
поєднання

повноважень глави держави і глави уряду в особі президента;
формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту;
відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом;
відсутність права глави держави на розпуск парламенту;
відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які за них відповідають.

глави уряду різними особами;
обмеженість владних повноважень глави держави у

сфері виконавчої влади;
формування уряду парламентом за участю глави держави, яка в багатьох випадках є майже номінальною;
формальна політична відповідальність уряду( колективна та індивідуальна) перед парламентом;
право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд;
контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або) відповідними міністрами.
глава держави - президент - обирається парламентом або спеціальною колегією.

глави уряду поряд з посадою президента;
по-друге, визначений ступінь відповідальності

уряду перед законодавчим органом

Залежно від правового становища глави держави виділяють:
парламентсько–президентську
президентсько–парламентську форми правління.

цьому президент звичайно сам призначає віце-президента. Як правило, президент концентрує

в своїх руках усю виконавчу владу, а уряд вважається допоміжним органом.
У ряді країн запроваджено посаду адміністративного прем’єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника президента.
Монократична республіка практично повістю відкидає принцип поділу влад.

країни встановила засади державного механізму, які за багатьма ознаками можна

порівняти з тим, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника, який наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації.

державного устрою:

Федеративна

Унітарна

членів - суб’єктів (державних утворень).
Суб’єкти федерації - штати (Австралія,

Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), провінції (Аргентина, Канада, Пакистан), землі (Австрія, ФРН), республік (Росія, Югославія), кантони (Швейцарія) тощо.

Росія, в якій, крім республік, до суб’єктів федерації віднесенні за

Конституцією 1993 р. краї, області, міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург), а також автономна область і автономні округи.

багатьох федерацій наділені законодавчою владою, тобто можуть приймати власні конституції,

які повинні відповідати федеральним основним законам

об’єднання держав під спільною короною одного монарха. В ХІХ ст.

унія мала між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. - між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. - між Данією та Ісландією.

принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія, Німеччина, Австралія та ін.

Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою; у Мексиканських Сполучених Штатах існує 31 штат; в Аргентині - 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є одна нація, а суб'єктів федерації— 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації, — 9.
2. Федерація, побудована за національним принципом. Суб'єктами федерації Союзної Республіки Югославії за Конституцією 1992 р. є дві республіки — Сербська Республіка та Республіка Чорногорія.
3. Федерація, побудована за змішаним принципом: національним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Федерації до складу держави входять утворені за національним принципом 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом — 49 областей.

звичайні адміністративно-територіальні або національно-територіальні одиниці, до складу яких не належать

державні утворення.

єдина конституція;
функціонує єдина система вищих органів державної влади й

управління, а її юрисдикція поширюється на всю територію країни;
правосуддя здійснюється у межах централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального та процесуального права;
діє єдина структура органів конституційного контролю;
територія розподіляється, як правило, на прості адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, округи, воєводства тощо), а іноді й на автономні адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, правове становище яких регулюється конституцією й нормативними актами (КНР, Італія, Іспанія);
права органів влади і самоврядування встановлюються в однобічному порядку центральною владою, встановлене єдине громадянство

історичні, національні або інші особливості. Автономія притаманна як унітарним (Італія,

Іспанія, Велика Британія, Данія, КНР, Португалія, Фінляндія тощо), так і федеративним (Індія, Росія) державам.

Конституційні принципи організації держави.
3. Види форм правління в зарубіжних країнах.
4.

Форма державного устрою: поняття, види
5. Поняття та види політичного режиму.