Тема 4 Я-концепція в похилому віці

множину Я-образів, що виникають у результаті самосприйняття і самоуявлення протягом

усього життя.
Уявлення про себе літньої людини пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події, намагається не порушити основні особистісні позиції та стратегії.
Людина прагне збагнути переживання, які свідчать про її позитивне функціонування, уникає переживань, що шкодять функціонуванню її Я та порушують душевну рівновагу. Результатом таких переживань є узгодження чи неузгодження особистісного життєвого досвіду з Я-концепцією.

активним джерелом нових життєвих очікувань, знижується її роль в дотриманні

стратегії життя та поведінки, бо ця стратегія давно визначена і, як правило, реалізована.
Якщо у період зрілої дорослості в самооцінці домінував когнітивний (інтелектуально-аналітичний) компонент, то на етапі старості активізується емоційний (емоційне оцінювання своєї поведінки, стану здоров'я, здібностей) компонент.
Однією зі складових Я-концепції людини на етапі старості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осягає проблеми страждання, смерті, вічності, життя, любові.

перенапруження, виснаження нервової системи і перевтоми. Клінічними її проявами є

синдром подразливої слабкості (слабка опірність сильним подразникам, пригнічений настрій тощо), неуважність, легка втомлюваність, поганий сон, головні болі;
б) невроз страху. Причиною його є гострі, тривалі психічні травми (вимушена самотність, хвороба чи смерть близьких, власна безпомічність, захворювання). У старості страх найчастіше проявляється як стан підвищеної тривожності;
в) невроз нав'язливих станів. Проявляється у людей, яким з дитинства властиві тривожність, підвищена ригідність (нездатність змінювати свої уявлення про оточення відповідно до змін у ньому), невпевненість у собі, навіюваність. Симптомами цього неврозу є нав'язливі думки, спогади, рухи і дії.

життєвих завдань:
— передавання молодшим поколінням вічних цінностей, життєвої мудрості, досвіду;
—

складання заповіту для нащадків;
— піклування про власне здоров'я, відновлення сил, лікування, адаптація до фізичних недуг тощо;
— чуйність у подружніх стосунках, турбота про шлюбного партнера;
— забезпечення активного і змістовного дозвілля (екскурсії, подорожі, читання, відвідування театру, виставок, громадських заходів тощо);
— орієнтування на творчість;
— переживання, узагальнення, написання спогадів дитинства, юності, дорослого життя;
— психологічна підготовка до можливих фізичних недуг і хвороб, самотності й гідного прийняття смерті.

власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні,

психологічні, соціальні та духовні якості.
Підтримання відносної постійності ідентичності передбачає асимілювання подій та обставин в Я-концепцію людини, а також акомодацію чи зміну Я-концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю.
Старим людям дуже важливо підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами.
Багатьом літнім людям не вдається уникнути конфлікту між цілісністю Я і відчаєм, оскільки вони часто розмірковують над тим, чи виправдало життя їхні сподівання. Висновок, що життя мало сенс, зумовлює відчуття власної цілісності. Тих, хто бачить у минулому лише помилки і втрачені можливості, охоплює відчай.
Оптимальне розв'язання цього конфлікту зумовлює відчуття цілісності свого Я та свого життя, забарвлене легким реалістичним відчаєм. Це свідчить про мудрість людини, завдяки якій вона зберігає гідність і цілісність Я, попри погіршення фізичного стану.

є безперервним полем бою. У старості вони продовжують боротися з

новими труднощами — хворобами, прагнучи не тільки зберегти, а й розширити суб'єктивний простір свого життя. За необхідності вони можуть скористатися сторонньою допомогою, але тільки заслуженою ними;
б) «продуктивно-автономні». Активно ставлячись до життя, вони орієнтуються на високі досягнення, успіх, забезпечуючи їх різними стратегіями. У їхньому Я-образі домінують позитивні елементи. Такі люди самостійні, критично ставляться до соціальних стереотипів" і загальноприйнятих норм.

потенціалу Я, позитивного життєвого досвіду, життєвої мудрості, орієнтація на творчість

у взаємодії з молодшим поколінням, у побуті, організації свого дозвілля, в переживанні спогадів та складанні заповіту.
Егоїстична спрямованість особистості, нерозвиненість самостійності, песимізм, відсутність віри у добро, любов, ізоляція від людей зумовлюють різноманітні негативні прояви у внутрішньому житті і в соціальній взаємодії особистості на схилі її літ.

смерті, шукає обнадійливих думок і діагнозів;
гнів. Усвідомлення неминучості смерті і

пов'язане з цим руйнування планів викликають у людини стан фрустрації — переживання невдачі. Унаслідок цього її охоплюють образа, гнів, заздрість до інших;
торги. Сподіваючись продовжити своє життя, людина дає різні обіцянки (кинути вживати алкоголь чи палити, поглибити свою віру в Бога тощо);
депресія. Свідченням її є втрата інтересу до життя, відчай, безнадія. Неминучість смерті, розлуки з рідними і близькими викликають у людини переживання горя;
прийняття. Людина вирішує змиритися зі своєю долею та неминучістю смерті, в її душі встановлюється мир, і вона спокійно доживає останні дні.

смерті як умираючими, так і їхніми близькими. Однак тих, хто дожив

до старості, лякає не смерть сама по собі, а перспектива тривалого, болісного, нестерпного, тяжкого вмирання.
Усвідомлення наближення смерті спонукає літню людину реконструювати в пам'яті минуле, знову подумки пережити радісні хвилини та втрати.
Огляд власного минулого наприкінці життя допомагає вирішити внутрішні конфлікти, переосмислити власне життя, оцінити свої можливості, зрозуміти себе, з'ясувати справжні цінності та значущі здобутки життя.

людини на смерть, на автоевпіаназію — вкорочення собі віку у зв'язку з

нестерпними муками від хвороб чи евтаназію — дії лікаря щодо припинення життя безнадійно хворих людей. Традиційна медицина старається підтримати життя смертельно хворих за допомогою спеціальної апаратури, ігноруючи при цьому потреби людини в автономії і спілкуванні, виявленні почуттів і звичному оточенні, збереженні контролю за власним життям і поінформованості щодо стану власного здоров'я.
Створення оптимальних умов для вмираючої людини передбачає надання їй психологічної та соціальної допомоги. Побутує думка, що кожна людина має право померти без штучного продовження свого життя.
Ідея хоспісу передбачає ставлення до смерті як до нормальної і природньої стадії життя, наближення якої необхідно сприймати з гідністю. Смерть так само природна, як і народження. Працівники хоспісу підтримують рідних вмираючого пацієнта, їхні стосунки з ним. Конкретна допомога включає регулярні огляди лікаря, різні види терапії, послуги медсестри, психологічні, юридичні і фінансові консультації, послуги духовної особи, прибирання в помешканні, харчування тощо. Усе це полегшує останні дні людини, допомагає їй гідно зустріти смерть.