Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в

період Середньовіччя
(V - ХV СТ.)

(V - ХV СТ.).

2. Загальні риси та особливості економічної думки

епохи Середньовіччя.

3. Господарство Русі-України в княжу добу. Економічний розвиток українських земель у складі Польщі та Литви.

3

Господарство та економічна думка суспільств європейської цивілізації в період Середньовіччя

(V – XV ст.)

Література

Економічна історія України і світу: Підручник: Доп. Мін. освіти і науки України / За ред. Б. Д. Лановика.- 5-те вид., стер.- К. Лановик, Б.Д. Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Вікар 2002, Тема 3.
Економічна історія: Конспект лекцій.- Харків. Огієнко С. О., Світлична В. В. ХБІ УАБС, 2004, Пердмова, Тема 4.
Історія економічних вчень: Опорний конспект лекцій. \Бахчеванова Н. В., Шалімова Л. М. –Х:ХБІ УАБС. 2006, тема 4.

Юхименко П.І., Леоненко П. М. Історія економічних учень: Навчальний посібник. –К.: Знання –Прес, 2006.

?

ХV СТ.)

ХVII ст., який у європейських народів був пов’язаний із зародженням,

пануванням та розкладом феодалізму

який наступив після падіння Великої Римської імперії (в 476 р.,

тобто в V ст. н.е.) і передував Відродженню.

Термін “феодалізм” виник напередодні Великої французької революції і означав “сталий порядок” (абсолютна монархія, панування дворянства тощо)

У марксистській літературі феодалізм визначався
як соціально-економічна формація, котра існувала
в період між рабовласництвом та капіталізмом.

Сучасна історична наука трактує феодалізм як соціально-економічну систему, яка існувала у Західній та Центральній Європі у період середньовіччя, хоча її окремі риси
були притаманні й іншим регіонам світу в різні епохи.

Середньовіччя (V – X вв.), коли сформувались та затвердились відмінні

риси феодального господарства (період генезису);

Розвинене Середньовіччя (XI–XV вв.) – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла, товарного виробництва;

Пізнє Середньовіччя (XVI – перша половина XVII вв.) – зародження ринкового господарства, поява ознак індустріальної цивілізації, період розкладення та гибелі феодалізму (XVI-XVIII вв.).

власності, що знаходи-лась у руках феодалів;
- сполучення її з дрібним

індивідуальним господарством безпосередніх виробників – селян, які часто зберігали в індивідуальній власності головні знаряддя праці, скотину, садибу тощо;
- своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а були її утримувачами на різних умовах навіть до спадко-ємства у використанні;
- різноманітні форми та ступінь неекономічного примусу селян – особиста та поземельна залежність, судове під-корення власті феодала, станова правова нерівність селян;
- панування аграрного сектору над торговим та промис-ловим;
- панування натурального господарства;
низький в цілому рівень техніки та знань, ручна праця, що придавало особливого значення індивідуальним виробничим навичкам,
зростання влади та економічної могутності церкви.

була аграрно-ремесленою (що об'єднувало її з господарством давніх цивілізацій і

давало передумови називати цивілізацію, яка існувала до кінца XV в., аграрно-ремесленою), а суспільство – традиційним.

Домінуючою сферою господарського життя було сільське господарство

що визначило форми особистої та поземельної залежності селян від феодала.

Соціальну

структуру суспільства складали селяни, які
перебували у залежності від землевласників і були платниками основної маси феодальних повинностей; власники землі, феодали, які були звільнені від податків, але зобов’язані нести військову повинність, здійснювали судочинство і підтримували наявний порядок. Частка інших верств населення (служителів церкви, торговців та ремісників, слуг тощо) була незначною.

Порівняно з Античністю епоха Середньовіччя (особливо раннього, так званих “похмурих часів” ) характеризувалась занепадом суспільних інститутів і систем, жорстокими війнами, епідеміями, бідністю, неуцтвом, занепадом у сфері науки і освіти.

– сеньйорія, англ. – манор);

ремеслений цех;

- торгова гільдія.

Основною формою

відносин феодала и селянина була феодальна рента, яка існувала в трьох видах:

- ренти, що відпрацьовується (панщини);

продуктової ренти (натуральний оброк);

- грошової ренти (грошовий оброк).

країна феодалізму, як в економіці так і в державному устрої.

Саме тут набула завершеності система васалітету

Більша централізація управління. Власники англійських маєтків, на відміну від французьких феодалів, були васалами не крупних феодалів, а безпосередньо короля

Спостерігалось більш пізнє становлення феодальної системи, ніж у Франції та Англії. Країна була роздроблена. Певну роль відіграла і колонізація земель на схід від Ельби (що забезпечувало мінімальну залежність від феодалів)

Воно було основою всієї середньовічної культури”

Жак ле Гофф

“И кряжистого Лютера незрячий
Витает дух над куполом Петра” О.Мандельштам

“Тільки давнє є справжнім, а справжнє є істинним”
Середньовічні автори

християн-ство, яке у IV ст. стало державною релігією.

У середні віки

монастирі були великими адміністра-тивно-господарськими центрами, виробничими осередками, соціальними притулками, культурними, освітніми центрами, які монополізували просвітниц-тво аж до XIII – XIV ст.


Середньовічна університетська наука отримала назву схоластики (від гр. schola – школа) і знайшла яскраве вираження у богослов’ї, зверненні до Біблії як найвищого критерію істини.

“Наука в монастирі”

Важливу роль відігравала патристика (трактати “отців церкви” Тертуліана, Климента, Кіпріана, Григорія, Августина Блаженного та ін.), яка мала нормативний характер.

форми інтелектуально-художньої діяльності, справили визначальний вплив на розвиток економічної думки

Середньовіччя, зумовивши її:

натурально-господарську орієнтацію та практицизм;

тісний зв’язок з економічною політикою держави, спрямованою на захист феодального устрою;

яскраво виражений теологічний (богословський) характер, релігійно-етичну форму викладу економічних ідей, догматизм, хитросплетіння схоластичних та софістичних суджень;

ретроспективність, консерватизм, творчість у межах єдиного канону і традицій;

- тлумачний, інтерпретаційний характер, нормативізм.

не виокремилась у самостійну галузь знань в силу синкретизму (нероз-
членованості,

злитості) середньовічної культури.

ОСНОВНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЕКОНОМІЧНИХ ІДЕЙ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Є:

юридичні кодекси, цехові статути, міське право,
покликані впорядковувати повсякденне госпо-
дарське життя на основі стійких правових норм,
захистити власність та регламентувати розпо-
дільчі відносини;

релігійні твори, церковні пам’ятки, присвячені
дослідженню етичних проблем та прагненню
привести господарську практику у відповідність
до божественних канонів;

“єресі” та вимоги селянських повстань тощо

поділити на три періоди, що 1)відображають еволюцію економічного, соціального й

політичного устрою та 2)визначають своєрідність економічних поглядів та ідей

Раннє Середньовіччя
(V – X ст.)

Класичне Середньовіччя
(XI – XV ст.)

Пізнє Середньовіччя
(XVI – XVII ст.)

Західної Європи доби середньовіччя, зокрема раннього, найвідомішими є «Салічна правда»

(V ст.) і «Капітулярій про вілли» (початок IX ст.). «Салічна правда» (Салічний закон) — запис давнього звичаєвого права племені салічних франків, у якому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і поступового майнового розшарування через виникнення і розвиток індивідуально-родинної власності.

«Капітулярій про вілли» дає уявлення про організацію й управління вотчиною за умов переважно натурально-господарських відносин із використанням праці закріпачених селян.

Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бід

них.

З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обов'язку працювати, розподілу за працею та ін.

Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був Августин Блаженний (354— 430). Головні ідеї Августина викладено в працях “Про град божий” та “Сповідь”, які відносять до періоду раннього канонізму.

попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської

церкви.

Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Тома Аквінський (Аквінат) (1225/26—1274). Його основними творами є «Сума проти язичників» та «Сума теології», де він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Тома Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоїстість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам.

яяка в економічному вченні каноністів заміняла категорії «вартість» («цінність»),

«ринкова ціна». Витратний принцип установлення «справедливої ціни» Тома Аквінський уважав недостатнім, оскільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, недоодержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві.
У такому разі «дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові». «Справедливі ціни» можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення «помірного» багатства.

Аквінський також займав двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду

доходи як самоціль, єдину мету торгової
та лихварської діяльності.
Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов'язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позикодавець міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.
Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв «внутрішню цінність» та «номінальну цінність» монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Томи Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого — уважав, що «номінальну цінність» монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від «внутрішньої цінності».

складі Польщі та Литви

ввійшли до складу Речі Посполитої
Приєднання Лівобережжя і Східної України до

Російської дер-
жави (Переяславська Рада – 1654 р.), яке викликало інтенсив-
не заселення й економічний розвиток цих земель та зумовило
їх вихід до Чорного моря (“чумацький шлях” та ін.)

Відміна кріпосного права у Російській імперії
(1861 р.), що дало поштовх розвиткові капі-талістичних відносин

Утворення у IX ст. могутньої Київської Русі з економічним (транспортним) коридором “із
варяг у греки”

Біфуркації економічного розвитку
в історії України

XI ст.)
Період політичної роздробленості Київської Русі (кінець XI - середина

XIII ст.)

Період становлення та еволюції державних структур (кінець VII- X ст.)

Ключові періоди в історії Київської Русі

Новгород.

Опосередковані дані про населення на початок другого тисячоліття –

4,5 млн. осіб, територія – 1,1 млн. кв. км. Територія складалась з земель, які займали племені союзи – поляне, волиняне, древляне, радимичі, дреговичи.

В кінці IX — другій половині XI ст. влада київських князів розповсюджується на Новгород, Великий Псков, Смоленськ, Ростов, Полоцк, Муром, Рязань.
Київська Русь перетворилась в одно з найбільших та могутніх держав середньовічної Європи.

Утворення ранньофеодального давньоруської держави мало прогресивне значення для подальшого самостійного політичного, економічного та культурного розвитку східнослов'янських племен.

користь держави, що мала назву “полюддя”. Ця подать збиралась з

всього населення. Полюддя є виразом верховного права князя на землю та встановлення поняття підданства.

ВІ 945 г. в древлянській землі відбулося повстання проти князя Ігоря пов'язане з ненормованим збором податі. Князь Ігор був убитий, його дружина Ольга провела податкову реформу, встановив “уроки” – норми податі, а також час та місце її збору – “погости”.

По мірі розвитку крупного землевласництва та укріплення держави форми експлуатації змінювались та диференціювались – в одних випадках перетворювались в подать, що утримувалась на користь князя; в інших - у феодальну ренту, що виплачувалась феодалу.

законів Київської Русі — «Руська правда». Цей правовий документ дійшов

до нашого часу в 106 списках, які прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редакція, що містить Правду Ярослава (правові норми, які стосуються вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення права власності), Правду Ярославичів (поява нових акцентів — чітка спрямованість законодавчих норм на захист феодального землеволодіння, скасування кровної помсти; штраф за порушення юридичних норм сплачувався не потерпілому, а до державної скарбниці), Покон вірний та Урок мостникам (організація мостіння і розбудови головних торгових магістралей і доріг). Розширена правда, крім названих правових документів, містить устав Володимира Мономаха, який суттєво розширює та диференціює давньоруське законодавство: з'являються норми, що регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних відносин; регламентують соціальні відносини у вотчинах, питання спадкоємства; визначають діяльність судово-адміністративного апарату тощо. Вважається, що Скорочена правда створена на основі Розширеної у пізніші часи, у XV або навіть у XVII ст.
Поява писаного кодифікованого права сприяла розбудові та зміцненню Давньоруської держави, вводила її суспільне життя в межі правових норм, що зумовило зростання правової культури населення та його цивілізованості.

У землеробстві практикувалася перелогова система, за якої поле використовували до

того часу, поки ґрунт залишався родючим. У V—VII ст. вже використовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом і лемешем. Розвивалося тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання, рибальство.

Основними сільськогосподарськими культурами були жито, пшениця, ячмень, просо, горох, овес, лен, конопля, боби, чечевиця, ріпа, капуста. Розвивалось також огородництво та садівництво.

корів, овець, поросят, курей, гусей, качок. Князь Ігор і князь

Святослав Олегович (XII ст.) мали "кобил стадних 3000, а коней 1000". Смерди ж були погано забезпечені худобою і кіньми.
Слід зазначити, що землеробство та скотарство в Київській Русі, будучи провідними галузями господарства, досягли такого рівня розвитку, який в основних рисах зберігався і надалі. За рівнем сільськогосподарської техніки, ступенем розвитку землеробства і набору культур Київська Русь стояла на тому самому рівні, що й сучасні країни Західної Європи. Як і в Європі, неврожайні роки в різних регіонах Русі в XI—XII ст. призводили до масового голоду, що свідчило про нестійкість цієї галузі. Проте частину продукції вже виробляли на експорт.

За джерелами можна виділити 64 спеціальності: обробка заліза, кольорових металів,

дерева, каменю, шкіри й хутра, виготовлення кераміки, ювелірних виробів тощо. Лише із заліза й сталі староруські майстри виготовляли більш як 150 видів різноманітних виробів.
У Київській Русі розвивається ремісниче виробництво на селі (сільське), що в основному задовольняло потреби землеробів (серпи, заступи, сокири, лемеші та ін.), і міське, яке використовувало досконалішу техніку, виготовляючи, крім названих, різноманітні побутові предмети, зброю. Неперевершеними шедеврами ювелірної справи на Русі є коштовні вироби з перегородчастими емалями (іконки, хрестики, князівські барми, ковки тощо). Виробництво високохудожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у Києві, звідки вони розходилися по Русі і за її межами.
Як міське ремесло виділялося виробництво будівельних і оздоблювальних матеріалів — цегли, черепиці, плитки, які широко використовувалися в будівництві церков, будинків та інших споруд. У давньоруську добу лише в Києві було зведено більш ніж 30 кам'яних церков. До наших днів збереглись у Києві Золоті ворота, Софійський собор з його унікальними мозаїками і фресками, побудований у 1037 р. На початку XII ст. київські теслі побудували великий дерев'яний місток через Дніпро.

торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами. У Києві,

Галичі, Володимирі-Волинському та в інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували торгові двори.
Головними платіжними засобами внутрішньої та зовнішньої торгівлі Русі IX—XI ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. Використовували, хоч і в меншій кількості, візантійські міліарісії, а в Північно-Західній і в Північно-Східній Русі з XI ст. — західноєвропейські динарії. Близько 990 р. Володимир Святославович викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети: златники й срібники. Однак давньоруські монети карбували в дуже невеликому обсязі, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки були своєрідними візитними картками вже названих князів, пропагуючи давньоруську державу та її володарів. Златники й срібники не справили помітного впливу на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.
Великі платіжні операції в середньовічній Русі забезпечувалися срібними злитками. На території староруської держави були в обігу злитки різної ваги і різних видів, але головне значення мали так звана київська гривня (злиток шестигранної форми вагою близько 160 г) і новгородська (паличка-брусок вагою близько 200 г). Як менші одиниці розрахунків, відомі ногати, куни, різани, вивериці. Гривні дорівнювали 20 ногатам чи 50 різанам. Вивериця була найменшою одиницею розрахунку.

культури на місцях, в окремих князівствах, захистити себе від зовнішнього

ворога руські князівства не змогли.

Наприкінці 30-40-х рр. XIII ст. вони пережили монголо-татарське лихоліття.
Князівства Північно_Східної Русі попали на тривалий час у залежність від
Монгольської держави й лише з утворенням наприкінці XV ст. на цих землях
Російської централізованої держави була подолана феодальна роздрібне-
ність . На той час українські та білоруські землі підпали під владу польських,
литовських, угорських держав – процес державного відродження на цих
землях проходив у інших історичних умовах і був набагато тривалішим у часі.

Русі та започаткування державності східних слов’ян.



Літературним джерелам цієї доби притаманні

енциклопедичність, просвітництво, поважне ставлення до предметів духовної та матеріальної культури, до людей, освічених у науках та ремеслах.

погляди, є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси й записи норм

світського та церковного права тощо. Найвідомішими з цих пам'яток є «Руська правда» (зведення законів давньоруського права XI—XII ст.), «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

У них певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави, зокрема соціальну структуру й відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини, джерела доходів Київської держави тощо. Тому головну увагу під час вивчення економічної думки України доби середньовіччя необхідно приділити передовсім саме цим писемним джерелам.

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств європейської цивілізації

в період Середньовіччя (V – XV ст.)

Як ви розумієте сутність понять “cередньовіччя” та
“феодалізм”? Які три періоди еволюції зазвичай виділяють
у розвитку Середньовіччя?

2. Як на першому етапі (V-X ст.) відбувалося формування
великого феодального землеволодіння?

3. Що характеризує основні господарські форми феодального
суспільства (феодального та селянського господарства, ре-
місничого цеху, торгової гільдії)?

4. Які риси притаманні економічному розвитку Західної
Європи в період розвитку феодалізму (XI-XV ст.)?

5. Які наслідки комунальних революцій?

має економічна думка західноєвропейського Середньовіччя? Чому?

Економічна думка Сходу в

середні віки?

Економічна думка в Україні часів Середньовіччя?

Змістовний модуль1. СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств європейської цивілізації в період Середньовіччя (V – XV ст.)

ПИТАННЯ ДЛЯ АУДИТОРІЇ