Велика Вітчизняна війна

Маршалу Радянського Союзу Семенові Будьонному наказ: "Одесу не здавати й

обороняти до останньої можливості". 5 серпня 1941 року почалась героїчна оборона Одеси.

Семен Будьонний

катастрофи не сталося. Деякі частини Радянських військ навіть перейшли в

наступ. Так, знаменита Дунайська флотилія 22 червня висадила десант на територію ворога.

вже до 26 червня з основними силами десанту, прикордонниками й

одним полком Чапаївської дивізії очистив румунський берег від ворога на відстані 75 км...

Словом, від самого початку війна розгорталася поза сценарієм. Однак наприкінці липня – на початку серпня загроза нависла над Одесою. Ворог підійшов до міста ледь чи не раніше авангардних частин Червоної Армії. Чисельність ворога в шість разів перевищувала сили захисників міста.

липня – на початку серпня загроза нависла над Одесою. Ворог

підійшов до міста ледь чи не раніше авангардних частин Червоної Армії. Чисельність ворога в шість разів перевищувала сили захисників міста.

відпустка не пізніше 10 серпня. Потім відпочинок вороже командування перенесло

на 20 серпня, а потім на 23, і після цього – на 1 вересня... А Одеса все ще трималася. Марно фашисти прагнули захопити Одесу – її мужні захисники оберігали до останнього.

Південно-Західному напрямі, гітлерівське командування вирішило активізувати дії на півдні. З’єднання

11-ї німецької і 3-ї румунської армій мали прорвати оборону військ Південного фронту і створити загрозу лівому крилу Південно-Західного фронту.

фронту з житомирсько-київського напряму, на якому вели наступ головні сили

групи армій "Південь", і при взаємодії з ними оточити частини 6, 26 і 12-ї армій, а потім, продовжуючи наступ у південному напрямі, захопити Одесу.

і бельцівському напрямах. Радянські війська героїчно оборонялися, проте наші чотири

дивізії на 150-кілометровому фронті від Ліпкан до Унген не могли стримати натиск противника.

на стику Південно-Західного та Південного фронтів утворився великий розрив. Напрям

Умань – Дніпропетровськ лишився відкритим. Саме туди ринулися рухомі з’єднання 1-ї танкової групи ворога й створили загрозу для тилових частин Південного фронту. Крім того, на північ від Тирасполя на стику 9-ї та Приморської армій гітлерівці прорвали нашу оборону й розвили наступ на Одесу.

5 серпня 1941 р. наказала відвести їх і зайняти лінію

оборони на східному березі Дністровського лиману до Біляївки, від Біляївки на Ротмистрівку, Березівку, Вознесенськ і далі на Кіровоград, Чигирин. Відведення військ, указувалося в директиві, слід проводити вночі, етапами й завершити не пізніше 10 серпня. Директива вимагала обороняти Одесу до останньої можливості.

Понад 100 тис. трудящих Одеси вийшли на будівництво оборонних рубежів.

Під артилерійським вогнем і безперервним бомбардуванням вони рили окопи, будували вогневі точки, зводили барикади. За короткий час у місті було споруджено 243 барикади й три великих оборонних рубежі.

жодних укріплень, не зможе триматися довго. Воно було настільки впевнене

в цьому, що на 10 серпня 1941р. призначило в місті парад своїх військ. Використовуючи просування 11-ї армії до нижньої течії Дніпра, румуни обійшли правий фланг Приморської армії і почали прориватися до моря.

армії. Тільки протягом 11 і 12 серпня 1941 р. приморці

відбили 9 великих атак противника, вивели з ладу 14 танків і знищили близько чотирьох тисяч солдатів та офіцерів

й більш ніж шестикратну в особовому складі, гітлерівці 13 серпня

1941 р. у районі Аджійська (нині Рибаківка) вийшли до моря й напівкільцем оточили місто.

З 13 серпня 1941 р. Одеса та її захисники були

повністю ізольовані від материка. Єдиним засобом надійного зв’язку з радянським тилом лишалися морські комунікації.

всьому фронту до нанесення ударів по флангах. Радянські війська відповіли

на цю тактику ворога контрударом і зірвали плани німців. Захисники Одеси показували зразки стійкості та відваги. Навіть поранені бійці й командири лишалися в строю.

піхотних дивізій при підтримці 60 танків почало завдавати ударів по

бойових позиціях 95-ї стрілецької дивізії.

міста. Він відступив. Але радянські війська зазнали численних втрат. В

окремих частинах і з’єднаннях вони сягали 40 й більше відсотків від загальної кількості бійців.

Приморської армії, зокрема, втратила 742 чоловіки. Противник же, нарощуючи сили,

посилював атаки. Фронт оборони Приморської армії був розтягнутий, зростала загроза його прориву. Необхідна була й чіткіша координація взаємодії армії з Чорноморським флотом.

Союзу С. М. Будьонний 16 серпня 1941 р. звернувся до

Ставки з проханням пере-підпорядкувати Приморську армію Військовій раді Чорноморського флоту.

з військ, що обороняли Одесу, був створений Одеський оборонний район

(ООР). Командуючим військами ООР було призначено командира Одеської воєнно-морської бази контр-адмірала Г. В. Жукова, який мав значний досвід, набутий у роки громадянської війни та в Іспанії.

Жуков, Георгій Васильович

незважаючи на надзвичайно складне становище, відбивали атаки. Вони стійко утримували

кожний рубіж, контратаками вибивали ворога, що вклинювався в оборону, не давали йому змоги закріпитися.

люди, розвалювалися будівлі, але промисловість Одеси не припиняла роботи. Документи

свідчать, що в дні ворожої облоги підприємства Одеси дали фронтові 5 броне-потягів, 69 танків, 1962 міномети, 1020 вогнеметів, 210 тис. ручних гранат, десятки тисяч мін, 90 тис. пляшок із запалювальною сумішшю, а також відремонтували 42 танки, понад 300 артилерійських гармат, 962 кулемети, 6502 гвинтівки, 69 тракторів-тягачів, близько 600 автомобілів. Допомога мирних жителів Одеси мала для бійців і командирів ООР не лише суттєву практичну, а й моральну вагу.

мужньо захищались ополченці. Стійко відбивав атаки ворога старий кадровий робітник

заводу ім. Жовтневої революції В. П. Онищенко. На його особистому рахунку не один десяток знищених гітлерівців. У районі с. Дальник відзначилися ополченці Одеського порту, заводу ім. Ілліча, канатного заводу й тютюнової фабрики.

Онищенко, Виктор Павлович

двоє: Лев Руднєв і Ніна Воскобойник. На них рухалися танки

й піхота ворога. Л. Руднєв наказав дівчині: "Повзи до своїх, скажи там, в Одесі, що ми чесно билися до останнього подиху". Зі зв’язкою протитанкових гранат він кинувся навперейми ворожому танкові й підірвав його, загинувши сам.

4-ї роти 1-го батальйону 8-го стрілецького полку Олександр Нечипоренко. Він

неодноразово ходив у розвідку, здобував цінні відомості. Були випадки, коли О. Нечипоренко з радіостанцією пробирався на територію, зайняту ворогом, і звідти коригував артилерійський вогонь наших батарей

до неї й закидав гранатами. Кілька солдатів противника було вбито,

решта розбіглася. Не гаючи часу, він запріг коней в одну з протитанкових гармат, навантажив ящики зі снарядами й патронами і привіз їх у свою частину. За цей подвиг Олександр Нечипоренко нагороджений орденом Леніна.

обслуги 54-го полку 25-ї стрілецької дивізії ім. В. І. Чапаєва

сержант Н. А. Онілова. Молода робітниця Одеської трикотажної фабрики у перші дні війни добровільно вступила до лав Червоної армії. Отримавши кулемет, вона заявила: "Із нього я буду косити фашистів. Немає і не може бути пощади ненависному ворогові". Вже під час свого першого бою Ніна дотримала слова, знищила близько 40 гітлерівців. А всього під час оборони Одеси й пізніше в боях під Севастополем Н. А. Онілова знищила понад 350 ворожих солдатів і офіцерів.

Противник ніс все більші втрати як в особовому складі, так

і в бойовій техніці. Тільки в першій половині вересня ворог втратив близько 50 тис. чоловік убитими, пораненими та полоненими. Але не меншими були втрати й у захисників Одеси.

погіршувалося. 14 вересня 1941 р. Військова рада ООР надіслала до

Ставки телеграму, в якій об’єктивно охарактеризувала обстановку, що склалася. 15 вересня 1941 р. Ставка телеграфно звернулася до Військової ради з проханням протриматися ще 6-7 днів, протягом яких буде надіслана допомога.

східному секторі оборони, між лиманами Аджаликський та Хаджибейський, противникові вдалося

просунутися на 4-8 км. Це дозволило йому здійснювати артилерійський обстріл Одеського порту. Становище захисників Одеси різко погіршилося, бо транспорт, який доставляв боєприпаси та продукти харчування, тепер міг заходити в порт лише вночі. У зв’язку з цим радянське командування вирішило завдати контрудар по району Старої і Нової Дофінівки, звідки здійснювався обстріл наших кораблів у порту.

Ставки на кораблях були доставлені частини 157-ї стрілецької дивізії та

дивізіон реактивних мінометів "катюша", в ніч на 22 вересня 1941 р. у тил противника був висаджений морський десант. Одночасно завдали контрудар війська східного сектора оборони. Ворог не витримав натиску й поспішно, кидаючи зброю, поранених і вбитих, почав відходити. Внаслідок успішних дій наших військ Одеський порт перестав обстрілюватися важкою артилерією противника.

на рубежі Олександрівка – Стара Ванталинка - Кароліна Бугаз. 15

вересня 4-та румунська армія почала вирішальний наступ і оточила Одесу, яку було здано16 жовтня після 73 днів оборони і яка коштувала ворогові десятків тисяч життів.Однак 16 жовтня захисники відступили. Ще з початку місяця згідно зі стратегічними планами командування поступово евакуювався Одеський оборонний район.

планувалося провести евакуацію до 6 жовтня, але через масштабність цієї

операції остаточну дату було перенесено на 15 жовтня.
Газета "Правда" у той час порівнювала оборону Одеси з Верденською операцією: у 1916 році, у роки Першої світової війни, німецькі війська протягом шести з половиною місяців безрезультатно намагалися прорвати французьку оборону в районі Вердена...

ніщо не забуто…