Весільні обряди в Україні

3 – 12
Мисан Юлія,
Гурова Катерина

релігійні, географічні та інші
особливості.

У весільних обрядах відбилися

народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. 

багатими та
бідними, хоч „Звичаєве право’  
не схвалювало їх. Воля

батьків у ті часи була для дітей законом, то дуже часто одружувались не з любові, а з примусу.

Ой на горі-горі церква мурована,
Ой там дівчинонька з примусу шлюб брала.
— Ой шлюбе мій, шлюбе, примушений шлюбе.
Ой чи добре мені за нелюбом буде?

Сватання— це перша зустріч сторін

молодого і молодої для домовленості про
одруження.



Батьки дівчини зустрічали сватів хлібом - сіллю і
накритим до обіду столом. За частуванням мова
зводилась до того, що « у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина ».

Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язувала сватів .



Коли ж вона відмовлялася, то вона
дарувала молодому гарбуза.

господарством молодого, а за два тижні
до весілля влаштовували заручини

– своєрідне скріплення договору про шлюб.

На заручини до оселі молодої приходили
батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх рушником

запрошення гостей.

Їх проводили у неділю зранку.

Молода у національному вбранні, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас.


Цей звичай не був повсюди однаковим:
у південних районах найчастіше запрошував молодий,
у Карпатах — спеціальні посередники (звачі),
на Поділлі молоді ходили на Запросини разом
.

нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою.

Вечорниці зазвичай відбувалися у суботу

Дівчата вдягали яскраве вбрання,
квітчали коси, прикрашали себе
барвистими стрічками.



Хлопці намагалися показати всю свою
спритність та вдачу.
На забавах молодь танцювала, співала, водила хор.

якого дорівнювала приданому
По дорозі до молодої нареченого могли зупинити, вимагаючи

викуп за наречену. Нареченому доводилося відкуповуватися символічною сумою або частуванням.

Після того, як всі викупи були заплачені, наречений виводив наречену і весільна процесія відправлялася до церкви.

переважав червоний колір. Вона вдягала вишиту сорочку, спідницю, віночок з

довгими кольоровими стрічками та заплітала косу .

Парубок надягав вишиту
сорочку, яку заправляв у
широкі штани

власне короваю,
випікалося й багато іншого весільного
хліба: гільце, теремок,

дивень, ріжки, калач, лежень, батько, покраса, пара, полюбовники, двійки, шишки, весільні гуски, вари, качки, сова, борона, калачики.

ст. Повінчані молоді до XVIII ст
нерідко жили нарізно, аж

поки не справлять традиційне весілля.

Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословіння.


На Гуцульщині обряд Вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі
обходять довкола столу і просять батьків пробачити за все,
чим завинили перед ними.

Під час Вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину
зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку.

двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її "виділяв

батько дівчини", а те, що входило до скрині, двчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Весільні рушники
готувалисямолодою.
Українські весільні
рушники особливо багаті
на символіку птахів.

голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало перехід дівчини до

заміжжя, розплітання коси виконувався в домі молодої приданками (весільні гості з боку нареченої ) та свекрухою.

були
дуже веселі, адже подія
переходу дівчини в іншу
сім'ю

сприймається весело.

молодої,

За звичаєм, молоді дякували своїм батькам,
даруючи їм по 12

калачів, батьки у свою
чергу обдаровували молоде подружжя
полотном та перемітками.

Протягом перших місяців шлюбу влаштовували й інші обряди:

сватини — жіноча вечірка в домі молодої, куди запрошувалися свахи;

гостина — відвідування молодою своїх батьків;

пропій — пригощання молодим весільних батьків та гостей, щоб запити своє господарство.

весільної обрядовості і як наслідок — збільшується число бажаючих справляти

традиційне весілля. Зростає і кількість вінчань як один із проявів відродження духовності. Поєднання цих двох традиційних основ убачається перспективним.