Виконав: Учень 11-А класу. Чуйко Дмитро. Еволюція та її етапи

ході еволюції зародилося життя, що через мільйони і мільйони років

прийняло ті форми, які ми спостерігаємо тепер.

умов навколишнього середовища. У поняття «пристосованість» входять забарвлення, форма тіла,

поведінка, особливості фізіологічних і біохімічних процесів і т. д. Одним з найяскравіших прикладів пристосованості є захисне забарвлення, що робить тварину схожою з навколишніми предметами. Деякі тварини можуть змінювати забарвлення тіла під колір місцевості, наприклад хамелеони і восьминоги. Різновид захисного забарвлення — розчленовуюче, як у тигра і зебри.

виникають риси, які мають поверхневу подібність. Розвиток схожих комплексів ознак

у групах різного еволюційного походження називається конвергенцією (конвергентною еволюцією).

(дивергентної еволюції) — розбіжності ознак організмів порівняно з початковою предковою

формою. Еволюція, в результаті якої з однієї форми предка виникає безліч різноманітних форм, що займають різні місця існування, називається адаптивною радіацією.

територіях протягом тривалих періодів часу, в результаті яких створюються великі

систематичні групи — роди, родини, ряди. Макроеволюція відбувається на основі мікроеволюційних процесів.

одного виду.

творець класифікації рослинного і тваринного світу. Лінней вважав усі живі

організми є постійними і незмінними, створеними Творцем. Французький зоолог Ж. Б. Ламарк (1744—1829), в 1809 р. запропонував теорію еволюції, яка побудована на двох головних передумовах: внутрішнє прагнення організмів до самовдосконалення, закладене Творцем, і успадкування набутих ознак. Учений вважав, що вся різноманітність видів на Землі з’явилася завдяки тому, що Творцем були створені найпростіші одноклітинні організми і задана їх подальша градація (розвиток шляхом ускладнення). Пристосування видів до навколишніх умов є результатом діяльності або бездіяльності органів.

під впливом зовнішнього середовища відбуваються корисні для організму зміни; ці

зміни успадковуються нащадками; діяльність або бездіяльність органів прискорює процес видоутворення; у складноорганізованих тварин вплив зовнішнього середовища опосередковується нервовою системою.

Умови зовнішнього середовища викликають зміну організмів, але ці зміни (модифікації)

не успадковуються і не відіграють важливої ролі в еволюції. 2. Випадкові, ненаправлені зміни в окремих особин (мутації) можуть передаватися по спадку, якщо вони відбуваються в статевих клітинах. Саме такі зміни важливі для еволюції. 3. Усі успадковані зміни відносні, тобто в одних умовах вони можуть бути корисними, в інших — шкідливими або нейтральними. Якщо в даних умовах вони виявляються корисними, то організми з такими змінами виживають і дають потомство. Головні рушійні сили еволюції: боротьба за існування; природний добір на основі спадкової мінливості. Основні чинники еволюції: спадкова мінливість; природний добір; ізоляція; популяційні хвилі; дрейф генів.

виживають і розмножуються, а менш пристосовані — гинуть і не

залишають потомства. Природний добір — це єдиний чинник еволюції, що здійснює направлену зміну генотипного складу популяцій. Виділяють три типи добору — направлений, стабілізувальний і дизруптивний (розриваючий). Направлений, або рушійний, добір викликає однонаправлені зміни генетичного складу популяції. Він спостерігається в тих випадках, коли популяція пристосовується до нового середовища. Стабілізувальний добір не сприяє еволюційним змінам і з покоління в покоління підтримує фенотипну стабільність популяції. Якщо популяція добре пристосована до стабільного середовища, то добір зводиться до елімінації мутантних особин і особин, які відхиляються від норми.

відносна і корисна в тих умовах середовища, в яких відбувався

природний добір. Форма тіла, органи дихання та інші особливості риб доцільні лише за умов життя у воді і зовсім не придатні при наземному існуванні так само і для інших організмів.

їжаки, мангусти, деякі птахи. Відносність доцільності обумовлена і тим, що

саме середовище змінюється (рельєф, клімат, склад фауни і флори тощо), тому адаптації, вироблені раніше в одних умовах існування, втрачають своє значення в інших.

них стверджують, що життя: • було створене Богом (креаціонізм); • виникло з

неживої речовини (теорія довільного зародження); • існувало завжди (теорія стаціонарного стану); • занесене на нашу планету ззовні (теорія панспермії); • з’явилося в результаті фізичних і хімічних процесів на Землі (теорія біохімічної еволюції). Прихильники креаціонізму уявляють створення світу одноразовим актом, який не піддається спостереженню. У кожної релігії є своє уявлення про те, як і коли саме Бог створив життя.

з якою певні частини речовини містять «активний початок», який за

відповідних умов може створити живий організм. У 1862 р. Л. Пастер довів, що бактерії розповсюджуються повітрям, і якщо повітря, яке потрапляє в колби з пастеризованим бульйоном, позбавлене їх, то бактерій в бульйоні не буде. Пастер довів справедливість теорії біогенезу (живе походить тільки від живого) і остаточно спростував теорію спонтанності в зародженні життя.

Дж. Холдейн висловили думку, що атмосфера первинної Землі була не

такою, як тепер. Головними її особливостями були відновний характер і відсутність вільного кисню. О. І. Опарін У цих умовах під дією могутніх електричних зарядів і сонячного проміння в атмосфері з аміаку, метану і води могли утворитися прості органічні сполуки.

відтворив умови первісної Землі. Йому вдалося довести можливість отриманняз амоніаку,

метану, сірководню, вуглекислого газу і води величезного набору різних органічних сполук: вуглеводнів, сечовини, карбонових кислот, вуглеводів, амінокислот, альдегідів, пуринів і піримідинів. Наступним кроком стало утворення великих полімерів з малих органічних мономерів. Стабільність полімерних молекул зростає при збільшенні їх довжини, оскільки вони здатні скручуватися в глобули або інші, ще стійкіші структури. Серед полімерів у первісному океані Землі з’явилися білки, нуклеїнові кислоти, ліпіди, полісахариди й інші речовини.

хімічні реакції. Такий хід подій, на думку О. І. Опаріна,

призводив до ускла­днення коацерватів, поки у них не з’явилася здатність до самоподвоєння. З цієї миті, очевидно, можна говорити про виникнення примітивного гетеро­трофного організму, що самовідтворюється, поживним середовищем для якого служили органічні речовини «первинного бульйону».