Я.І. Рецкер

перекладу, період, що ознаменувався становленням та розвитком лінгвістичного перекладознавства. Піонерам

цього напрямку в СРСР був Я.І. Рецкер, який опублікував в 1950 р. статтю “О закономерных соответствиях при переводе на родной язык”, яка містила перший нарис розробленої ним потім теорії закономірних відповідностей.

стати порівняльне вивчення мовних явищ та встановлення певних відповідностей між

мовою оригіналу та мовою перекладу. Автор розрізняв наступні види закономірних відповідностей: 1) еквіваленти; 2) аналоги (названі в пізніших роботах “варіантами відповідностей”; 3) адекватні заміни.

від контексту. До цієї групи входять перш за все деякі

терміни, при чому, судячи з прикладів, терміни однозначні і в мові оригіналу, і в мові перекладу. Напр., фр. Societe des Nations, англ. Leaque of Nations, укр. Ліга Націй, англ. surplus value і укр. добавлена вартість. Все це наперед задані жорсткі відповідності, які визначаються не контекстом, а словником.

одиниць в іншій, називаються “аналогами” чи “варіантними відповідностями”. На відміну

від еквівалентів, вибір аналогів визначається контекстом. Англійський прикметник ill може передаватися російською як “дурной” і як “плохой”, але словосполучення ill fame – це “дурная слава”, а не “плохая слава”.

– “субститути”) використовується тоді, коли для точної передачі думки перекладач

мусить відійти від букви оригіналу, від словникових та фразових відповідностей і шукати вирішення задачі, виходячи з цілого. По суті справи, включаючи в розгляд “адекватні заміни”, які потім були названі “прийомами перекладу”, Я.І. Рецкер виходить за межі “закономірних відповідностей” між двома мовами і робить спробу описати технологію перекладу як процес.

недиференційованих та абстрактних понять (англ. to miss a meal –

“залишилися без обіду”);
2) прийом логічного розвитку поняття (англ. so different in basic matters – “зовсім несхожі характером і складом”);
3) антонімічний переклад (англ. take it easy – “не хвилюйтесь”);
4) компенсація (використання інших стилістичних засобів, чи тих же засобів, проте на іншому відрізку тексту.

основи теорії перекладу. При всьому своєму значенні для лінгвістичного аналізу

порівняльне мовознавство зовсім не вичерпує того кола мовних проблем, які вирішуються в процесі перекладу. необхідно було точніше окреслити предмет теорії перекладу, її місце серед інших філологічних дисциплін, її внутрішню структуру. Вирішення всіх цих задач взяв на себе видний теоретик перекладу А.В. Федоров, який вперше в радянському мовознавстві опублікував в 1953 році лінгвістичний нарис теорії перекладу “Введение в теорию перевода”.

самостійний напрямок в науці про мову. Заслугою автора було те,

що він поставив проблему перекладу як мовознавчу проблему, спільну для всіх жанрів та різновидів перекладу. Поруч з художнім, А.В. Федоров включив до розгляду газетно-інформаційний та науковий переклад. Разом з тим багато які з проблем, що їх торкався Федоров, вирішувалися поки що лише в першому приближенні

задачі теоретичного вивчення перекладу, робить екскурс в історію перекладу та

перекладацької думки, детально зупиняється на основних віхах розвитку теорії перекладу та розробці поняття перекладності в СРСР та за кордоном. В цьому зв’язку Федоров підкреслює здійснюваність принципу перекладності маючи при цьому на увазі, що “те, що неможливо по відношенню окремого елементу, можливо відносно складного цілого”.

вказував на те, що неможливість передати окремий елемент, окрему особливість

оригіналу не суперечить принципу перекладності, оскільки останній відноситься до твору як до цілого, яка відкриває для цього різноманітні шляхи. Передача вихідного співвідношення частини та цілого, за думкою Федорова, найважливіша умова адекватності перекладу.

стали здійснені в 50-і – 60-і роки перші досліди машинного

перекладу. Для комп’ютеризації процесу перекладу вимагались його строге та несуперечливе описання. Разом з тим ставало ясно, що дослідники машинного перекладу та представники “традиційного” перекладознавства говорять на різних мовах. Першою серйозною спробою перекинути місток між двома напрямками стала праця І.І. Ревзіна та В.Ю. Розенцвейга, що побачила віт в 1964 році, “Основы общего и машинного перевода”.

відміну від перших перекладознавських праць, в яких проблеми перекладу зводились

до проблем міжмовних відповідностей, тут вперше головний акцент зміщувався на переклад як на процес.

перекладу ознаменувались 70-і та 80-і роки. Помітною подією в формуванні

та ставленні цієї дисципліни став вихід в світ книги Л.С. Бархударова, основаної на курсі лекцій, прочитаних в Московському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Моріса Тереза (Язык и перевод. М.,1975).

особливо відокремити питання про семантичні відповідності при перекладі – про

передачу референційних, прагматичних та граматичних значень, про роль контексту та ситуації, а також детально розглядає питання про перекладацькі трансформації.

Комісарова – “Слово о переводе” (1973) та “Лингвистика перевода” (1980).

В цих працях автор обґрунтовує доцільність відокремлення особливого напрямку в мовознавстві – лінгвістичного перекладознавства, або лінгвістики перекладу. При цьому описується предмет, методи та задачі цього напрямку, оцінюється статус загальної теорії перекладу, розглядаються проблеми семантики, прагматики та стилістики перекладу, ставиться питання про принципи вивчення перекладу та, зокрема, його моделювання, а також про норми перекладу.

різні етапи розробки єдиної концепції. В основі цієї концепції знаходиться

положення про те, що в перекладі розрізняються наступні типи еквівалентності: 1) еквівалентність на рівні мети комунікації (Do you take me for a fool? = Що я маленька, чи що?), 2) еквівалентність на рівні ідентифікації ситуації, тобто описання однієї й той самої ситуації різними способами (He answered the phone. = Він зняв слухавку),

me bad-tempered. = Від миття підлоги у мене настрій псується),

4) еквівалентність, яка базується на збереженні трансформаційних зв’язків між синтаксичними структурами (He was never tired of old songs. = Старі пісні йому ніколи не надоїдали), 5) еквівалентність, яка базується на максимальній спільності перекладу та оригіналу (I saw him at the theatre. = Я бачив його в театрі).

в тому, що ці типи еквівалентності відповідають відомим перекладацьким трансформаціям

(ситуативним, семантичним, граматичним, субституції). Проте навряд чи впевнює відстоюванний автором вузько лінгвістичний підхід до перекладу, його заклик вивчати переклад не стільки як вид мовленнєвої діяльності, скільки як “вияв системи мови”.