1.1 Гломерулонефрит.
1.2 Пієлонефрит.
1.3 Цистит.
1.4
Вульвовагініт.2 Особливості ендокринної системи у дітей.
2.1 Цукровий діабет.
2.2 Ожиріння.
3 Література.
Разделы презентаций
- Разное
- Английский язык
- Астрономия
- Алгебра
- Биология
- География
- Геометрия
- Детские презентации
- Информатика
- История
- Литература
- Математика
- Медицина
- Менеджмент
- Музыка
- МХК
- Немецкий язык
- ОБЖ
- Обществознание
- Окружающий мир
- Педагогика
- Русский язык
- Технология
- Физика
- Философия
- Химия
- Шаблоны, картинки для презентаций
- Экология
- Экономика
- Юриспруденция
Захворювання сечових органів та ендокринної системи у дітей
Содержание
- 1. Захворювання сечових органів та ендокринної системи у дітей
- 2. План1 Анатомо – фізіологічні особливості сечових органів
- 3. 1 Анатомо – фізіологічні особливості сечових органів
- 4. 1.1 Гломерулонефрит.Гломерулонефрит – запалення обох нирок інфекційно-алергічного характеру з переважним ураженням клубочків нефрона.
- 5. Епідеміологія та етіологія. Гломерулонефрит виникає після стрептококових
- 6. Перебіг.Виділяють:гострий;хронічний;підгострий (злоякісний перебіг гломерулонефриту).
- 7. Гострий гломерулонефрит:Починається приблизно через 2-3 тижні після
- 8. Слайд 8
- 9. Хронічний гломерулонефрит:
- 10. Профілактика.Профілактика гломерулонефриту полягає в запобіганні стрептококовим захворюванням,
- 11. 1.2 Пієлонефрит.Пієлонефрит – це запальне ураження ниркових мисок, канальців нефрона.
- 12. Епідеміологія та етіологія. Спричиняється захворювання бактеріальною флорою
- 13. Перебіг буває у гострому пієлонефриті і у хронічному пієлонефриті
- 14. Лікування.У гострому періоді дитині призначають постільний режим.
- 15. Профілактика. Найчастіше захворювання розвивається в ослаблених дітей.
- 16. 1.3 Цистит. Цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура.
- 17. Епідеміологія та етіологія. Захворювання викликається кишковою паличкою,
- 18. Перебіг.Основними симптомами захворювання є збільшення частоти сечовипускань
- 19. Лікування.Лікування починається з призначення постільного режиму, спокою.
- 20. Профілактика.Профілактика циститу передбачає попередження і своєчасне лікування
- 21. 1.4 Вульвовагініт.Вульвовагініт – запалення слизової оболонки статевих органів у дівчаток.
- 22. Епідеміологія та етіологія.Збудником захворювання є кишкова паличка,
- 23. Перебіг.При розвитку захворювання з’являються почервоніння, подразнення слизової
- 24. Лікування.Лікування неспецифічного вульвовагініту проводиться в домашніх умовах.
- 25. Профілактика.Важливе місце в профілактиці вульвовагініту займає ретельний
- 26. 2 Особливості ендокринної системи у дітей.Ендокринні залози
- 27. До ендокринної системи належать: гіпофіз, шишковидне тіло,
- 28. 2.1 Цукровий діабет.Цукровий діабет – це ендокринно-обмінне
- 29. Епідеміологія та етіологія.На стан інсулярного апарату підшлункової
- 30. Перебіг.У дітей цукровий діабет розвивається здебільшого раптово.
- 31. Ускладнення цукрового діабету:
- 32. Невідкладна допомога.Дитині, у якої не втрачена свідомість,
- 33. Симптоми гіперглікемічної і гіпоглікемічної коми
- 34. Лікування.У лікуванні хворих на цукровий діабет найважливішим
- 35. Профілактика.Профілактика розвитку коми полягає в дотриманні режиму
- 36. 2.2 Ожиріння.Ожиріння – захворювання, при якому маса
- 37. Епідеміологія та етіологія.Ожиріння виникає внаслідок спадкової схильності,
- 38. Перебіг.У дітей найчастіше зустрічаються дві форми ожиріння:
- 39. Розрізняють чотири ступені ожиріння:
- 40. Лікування.Лікування ожиріння, яке викликане нейро-ендокринними порушення, довготривале і малоефективне.
- 41. Профілактика.Профілактика ожиріння полягає в створенні дитині, починаючи
- 42. Скачать презентанцию
План1 Анатомо – фізіологічні особливості сечових органів у дітей. 1.1 Гломерулонефрит. 1.2 Пієлонефрит. 1.3 Цистит. 1.4 Вульвовагініт.2 Особливості ендокринної системи у дітей. 2.1 Цукровий діабет.
Слайды и текст этой презентации
Слайд 2План
1 Анатомо – фізіологічні особливості сечових органів у дітей.
1.1 Гломерулонефрит.
Вульвовагініт.2 Особливості ендокринної системи у дітей.
2.1 Цукровий діабет.
2.2 Ожиріння.
3 Література.
Слайд 31 Анатомо – фізіологічні особливості сечових органів у дітей.
До сечових
органів належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. У нирках
утворюється сеча. Сечоводи, сечовий міхур і сечівник призначені для її виведення. Нирки виконують ряд незамінних і життєво важливих функцій: забезпечують сталість внутрішнього середовища організму, постійний склад рідини, в тому числі і крові. Основна функція нирок-видільна.Утворення сечі і всі інші життєві процеси здійснюються нефронами – утвореннями, які є структурно-функціональною одиницею нирки.
Слайд 41.1 Гломерулонефрит.
Гломерулонефрит – запалення обох нирок інфекційно-алергічного характеру з переважним
ураженням клубочків нефрона.
Слайд 5Епідеміологія та етіологія.
Гломерулонефрит виникає після стрептококових інфекцій – скарлатини,
ангіни, хронічного тонзиліту, гнійних запалень шкіри. Він може спричинитися також
іншими мікроорганізмами – стафілокок, пневмокок, найпростішими, вірусами, хімічними речовинами, отрутами від укусів комах, потрапляння в організм стороннього білка (після вакцинації), фізичними впливами (охолодження).
Слайд 7Гострий гломерулонефрит:
Починається приблизно через 2-3 тижні після перенесеного інфекційного захворювання
– ангіни, скарлатини тощо. У дитини підвищується температура тіла, з’являються
головний біль, слабкість, блідість, зниження апетиту, нудота. Можливі набряки обличчя і кінцівок. З ниркових симптомів слід відмітити біль у попереку, гематурію, олігурію. Клінічно гломерулонефрит має перебіг у вигляді нефритичного, нефротичного, змішаного та ізольованого сечового синдрому.
Слайд 10Профілактика.
Профілактика гломерулонефриту полягає в запобіганні стрептококовим захворюванням, своєчасному і правильному
їх лікуванні. Обов’язково є санація хронічних вогнищ інфекції. Дітям, які
перехворіли на скарлатину, ангіну, ГРВІ, через 2 тижні після видужання потрібно робити контрольні аналізи сечі.
Слайд 12Епідеміологія та етіологія.
Спричиняється захворювання бактеріальною флорою (кишкова паличка, стафілококи
тощо), яка потрапляє до нирок найчастіше через уретру – урино
генний шлях. У ранньому віці вони поширюються гематогенно і дуже рідко – через лімфатичну систему – лімфотогенним шляхом. Гноячкові захворювання шкіри, септичні захворювання, гнійні отити, запалення верхніх дихальних шляхів і легенів, карієс зубів сприяють проникненню інфекції в кров’яне русло і виведення через нирки. У частини дітей інфекція затримується в нирках, викликаючи запалення ниркових мисок з подальшим поширенням запального процесу.
Слайд 14Лікування.
У гострому періоді дитині призначають постільний режим. Під час ремісії
при хронічному перебігу режим загальним з обмеженням фізичних навантажень. Проте
дозволяють рухливі ігри, плавання, прогулянки на лижах при стійкій ремісії. Рекомендуються систематичні заняття лікувальною фізкультурою для зміцнення м’язів живота, стегон, промежини, оскільки це поліпшує функціональний стан сечової системи.Серед медикаментозної терапії провідне місце займають антибактеріальні препарати. Лікування при гострому пієлонефриті триває не менше 3 місяців, при хронічному – 8-12 місяців.
Слайд 15Профілактика.
Найчастіше захворювання розвивається в ослаблених дітей. Важливе значення має
антенатальна профілактика, природне вигодовування на першому році життя і раціональне
харчування старших дітей, дотримання санітарно-гігієнічних норм, виховання у дітей гігієнічних навичок.
Слайд 17Епідеміологія та етіологія.
Захворювання викликається кишковою паличкою, стафілококом, а також
виникає як ускладнення інфекційних захворювань. Відомі випадки виникнення циститу після
прийому лікарських засобів, при авітамінозі і під впливом радіації. У ранньому віці інфекція потрапляє в сечовий міхур в основному гематогенним шляхом, в дошкільному – частіше висхідним (уриногенним) шляхом. Інфекція може потрапити із верхніх сечових шляхів – низхідним шляхом, а також лімфогенно.
Слайд 18Перебіг.
Основними симптомами захворювання є збільшення частоти сечовипускань (кожні 20-40 хвилин),
болісні позиви до сечовипускання з наступним розвитком нетримання сечі, болем
внизу живота, в області промежини або голівки статевого члена, обумовлені наповненням сечового міхура і розтягненням його стінок.
Слайд 19Лікування.
Лікування починається з призначення постільного режиму, спокою. Харчування повинно бути
повноцінним з вилученням продуктів, що подразнюють сечові шляхи (консерви, гострі
соуси, гірчиця, часник, цибуля, редька, щавель). Рекомендується збільшення кількості рідини до 2 л, краще в теплому вигляді з метою розведення сечі, вимивання гною, бактерій тощо.
Слайд 20Профілактика.
Профілактика циститу передбачає попередження і своєчасне лікування гострих інфекційних захворювань,
дотримання санітарно-гігієнічних правил догляду за дітьми, підвищення опірності організму, застосування
загартовувальних процедур, регуляцію функції кишок і сечового міхура.
Слайд 22Епідеміологія та етіологія.
Збудником захворювання є кишкова паличка, стафілокок та інші
мікроорганізми. Розвитку вульвовагініту сприяють гострі інфекційні захворювання (грип, ГРВІ), глистові
інвазії (гострики). Захворювання нерідко спостерігається у дітей з алергічною схильністю, ексудативним діатезом та у тих, що мають шкідливу звичку (онанізм), що пов’язано з недостатнім гігієнічним доглядом за зовнішніми статевими органами, свербіжем.
Слайд 23Перебіг.
При розвитку захворювання з’являються почервоніння, подразнення слизової оболонки зовнішніх статевих
органів, скарги на свербіж і слизисті чи слизисто-гнійні виділення, які
при неспецифічному вульвовагініті бувають незначними.
Слайд 24Лікування.
Лікування неспецифічного вульвовагініту проводиться в домашніх умовах. Обов’язковою умовою є
ліквідація причини запалення. Хороший ефект при лікування дають місцеві ванночки
з настояних трав (череда, ромашка), а також застосування вітамінів, протизапальних та зменшуючи свербіж препаратів. Для специфічного (гонорейного) вульвовагініту характерні тривалі, в великій кількості, гнійні виділення, набряк і різке почервоніння слизової оболонки зовнішніх статевих органів. Лікування специфічного вульвовагініту тривале, проводиться в стаціонарі.
Слайд 25Профілактика.
Важливе місце в профілактиці вульвовагініту займає ретельний повсякденний гігієнічний догляд:
регулярна зміна білизни, користування чистими індивідуальними рушниками, постіллю, щоденне правильне
підмивання дівчаток перевареною водою або водою з марганцевокислим калієм (біло-рожевого забарвлення), підмивати треба спереду назад, щоб не занести інфекцію із відхідника на статеві органи. Значення має санітарно-освітня робота з батьками, співробітниками, дітьми. Важлива роль належить дотриманню співробітниками дошкільних закладів правил особистої гігієни і їх систематичне медичне обстеження.
Слайд 262 Особливості ендокринної системи у дітей.
Ендокринні залози або залози внутрішньої
секреції утворюють гормони – речовини, що регулюють обмін речовин, –
беруть участь в регуляції кровообігу, дихання, травлення, пов’язані з процесами росту і розвитку, реактивністю і підтриманням сталості внутрішнього середовища організму.
Слайд 27До ендокринної системи належать: гіпофіз, шишковидне тіло, щитовидна залоза, пара
щитовидні залози, загрудинна залоза (тимус), підшлункова залоза, надниркові залози, чоловічі
і жіночі статеві залози. Їх називають ще без проточними тому, що вони не мають вивідних проток і виділяють утворені в них речовини (гормони) безпосередньо у кров. Діяльність всіх ендокринних залоз взаємопов’язана і регулюється центральною нервовою системою.
Слайд 282.1 Цукровий діабет.
Цукровий діабет – це ендокринно-обмінне захворювання, в основі
якого лежить абсолютний або відносний дефіцит інсуліну, який зумовлює порушення
всіх видів обміну речовин.
Слайд 29Епідеміологія та етіологія.
На стан інсулярного апарату підшлункової залози негативно впливає
надмірне харчування. Надмірне вживання жирів (а не вуглеводів) призводить до
виснаження бета-клітин. Якщо діти зловживають солодощами, це також зумовлює перевантаження функції інсулярного апарату. Розвиток цукрового діабету можуть спровокувати функції інсулярного апарату. Розвиток цукрового діабету можуть спровокувати дитячі інфекції – кір, скарлатина, вітряна віспа, епідемічний паротит, грип, ангіна.
Слайд 30Перебіг.
У дітей цукровий діабет розвивається здебільшого раптово. За короткий час
з’являються усі ознаки: спрага, часте сечовипускання з великою кількістю сечі
(3-4 л протягом доби), схуднення, сухість та свербіж шкіри і слизових оболонок, підвищення рівня глюкози в крові та поява в сечі. У дітей, хворих на цукровий діабет, відмічається різке підвищення апетиту, збільшення вживання їжі, але незважаючи на це, дитина прогресуюче худне. Основними симптомами цукрового діабету є глікозурія, гіперглікемія.
Слайд 32Невідкладна допомога.
Дитині, у якої не втрачена свідомість, слід дати цукор,
цукерку, ложку меду; якщо спостерігається втрата свідомості – треба негайно
ввести 20-40 мл 40% розчину глюкози, а після поліпшення стану призначають картопляне пюре, манну кашу.
Слайд 34Лікування.
У лікуванні хворих на цукровий діабет найважливішим є правильне харчування,
інсулінотерапія, дотримання гігієнічного режиму. У дієті співвідношення білків, жирів і
вуглеводі повинно бути, відповідно – 1:0, 75:3,5. Треба обмежити вживання цукру та інших солодощів. До харчування хворих дітей обов’язково повинні входити: вівсяна крупа і борошно, гречана крупа, тріска, нежирна баранина, сир, тобто продукти, які мають здатність виводити жири з печінки, запобігаючи її жировій інфільтрації. Годування повинно бути п’ятиразове: сніданок, другий сніданок (через 3 год. Після введення інсуліну), обід, полуденок і вечеря.
Слайд 35Профілактика.
Профілактика розвитку коми полягає в дотриманні режиму дня – правильного
раціонального харчування, інсулінотерапії. Максимальна увага вихователів у дошкільному закладі та
батьків вдома до дитини, хворої на цукровий діабет, при будь-яких скаргах дитини необхідно своєчасно звернутись до лікаря.
Слайд 362.2 Ожиріння.
Ожиріння – захворювання, при якому маса тіла дитини на
15% і більше перевищує вікову норму, яке виникає внаслідок порушення
обміну речовин і нейро-ендокринної системи регуляції діяльності внутрішніх органів.
Слайд 37Епідеміологія та етіологія.
Ожиріння виникає внаслідок спадкової схильності, неправильного харчування –
вживання великої кількості жирної, вуглеводистої їжі, що призводить до накопичення
жирових клітин; недостатньої рухової активності – гіпокінезії. Причиною, що спонукає виникнення захворювання, можуть бути деякі інфекційні захворювання, наприклад, епідемічний паротит.
Слайд 38Перебіг.
У дітей найчастіше зустрічаються дві форми ожиріння: аліментарно-конституціональна і нейро-ендокринна.
Ознаками ожиріння є надмірне відкладання жиру в жировій клітковині, надмірна
маса тіла, зниження рухової активності – дитина пасивна, мало грається зниження опірності організму до захворювань, особливо інфекційних, порушення діяльності різних органів – з’являється задишка, швидка втомлюваність, спрага, скарги на головний біль, інколи спостерігається випадіння волосся, з’являється пігментація шкіри.
Слайд 40Лікування.
Лікування ожиріння, яке викликане нейро-ендокринними порушення, довготривале і малоефективне.
Слайд 41Профілактика.
Профілактика ожиріння полягає в створенні дитині, починаючи з першого року
життя, правильних умов активного неспання, забезпечення раціонального харчування, організації правильної
системи фізичного виховання з поступовими збільшенням фізичного навантаження і рухової активності, налагодження постійного контролю за динамікою збільшення маси тіла та зросту.
