Земельне право України

архітектури
Кафедра землеустрою і кадастра

права – це підсистема норм права, що регулює відносно самостійну

сферу однорідних суспільних відносин специфічним методом.

Предметом регулювання земельного права є суспільні відно­сини, об'єктом в яких виступає земля.

термін «земля» - об'єкт земля виконує дві важливі функції:
1. засіб виробництва в сільському господарстві;
2. просторово-територіільний базис — місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських посе­лень.

Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів.

На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти яко­го належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості.

Завдяки спеціальним мето­дам природна родючість грунту може тільки штучно понов­люватись.

області управління земельним фон­дом;
в) відносини землекористування;
г) землеохоронні відносини.

Ознаки галузі права:

1. Є складовою частиною системи права.
2. Утворюється з інститутів права.
3. Нормативна впорядкованість.
4. Критеріями групування інститутів права у галузі права є предмет і метод правового регулювання.
5. Кожна галузь права має власний предмет регулювання
6. Є відносно самостійною в межах системи права.

3. Цивільно-процесуальне право,
4. Кримінальне право,
5. Кримінально-процесуальне

право,
6. Адміністративне право,
7. Фінансове право,
8. Трудове право,
9. Земельне право,
10. Сімейне право,
11. Господарське,
11. Аграрне,
12. Екологічне, тощо. 

предмет права.
Для цього застосовують другий критерій розмежування — метод

правового регулювання.

Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий про­цес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб 'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов 'язків.

Залежно від змісту земельних відносин їх правове регу­лювання здійснюється на основі імперативного організа­ційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рам­ках встановлених меж.

вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої

сторони.

У разі, якщо ні одна зі сторін не на­ділена правом застосування засобів примусу до другої сторо­ни,
державний примус застосовується судом,
арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним орга­ном.

Регулювання земельних відносин, коли

одна сторона зе­мельних відносин є носієм влади, а
друга зобов'язана вико­нувати її приписи,

здійснюється на основі застосування імпе­ративного способу регулювання.

Зем. ка­дастру;

Земельного моніторингу;
порядок прове­дення земельних аукціонів і конкурсів та в усіх інших випадках, коли регулюютсья відносини в галузі державного управління земельним фондом.

Земельне право, є самостійна галузь

Метод зе­мельного права являє собою відповідні характеру земельних відносим способи й прийоми впливу на учасників цих відно­син.

положення права,
це основні засади, вихідні ідеї, що ха­рактеризуються універсальністю,

загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають.

Під принципами земельного права потрібно розуміти:
- за­кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис­танням і охороною земель.

форми власності:
-

державна,
- колективна й
- приватна.

2) Державне управління земельним фондом.
- економічним значенням землі
- просторове обмеження земельного фонду,
- незамінністю у сфері матеріального виробництва;

3) Зем­лекористування може здійснюватись на основі:
- придбання землі в приватну або колективну власність;
- земля в користування або в оренду згідно;

- одночасне ефективне використан­ня земель і їх охорони.

Передбачаються спеціальні вимоги :
- збереження родючості грунтів,
- підвищення врожай­ності,
- запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша.
Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі.
що ні власник земельної ділянки, ні його володі­лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе­мельної ділянки за своїм розсудом.
Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням.
Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання

землі в Україні є платним;

7) принцип пріоритетності

сільськогосподарське викорис­тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос­подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

які закріплюють земельні відносини в суспільстві.

Система земельного права — це

його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земель­но-правових норм, які є елементами системи.
Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи зе­мельно-правових норм, які регулюють однорідні види земель­них відносин.

і складають правовий інститут державного земельно­го кадастру.

Інститути, шо мають загальні

положення, дія яких розпо­всюджується на всі або більшість земельних відносин, ство­рюють у своїй сукупності загальну частину земельного права.
Вона складається інститутів:
- права власності на землю,
- дер­жавне управління земельним фондом,
- права користування землею і охорони прав на землю.

Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.

- визначають правовий режим окремих категорій

земель, які виділяються за основним цільовим призначенням.

Відпо­відно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель:
- сільськогосподарсь­кого призначення;
- земель населених пунктів;
- земель промис­ловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення;
- земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного, історико-культурного призначення;
- земель лісо­вого фонду; земель водного фонду; земель запасу.

які регулюють земельні відносини.
Структура земельного за­конодавства є формою організації

системи земельних нор­мативних актів.
Якщо земельне право — це сукупність юри­дичних норм, то земельне законодавство — це система нор­мативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціаль­но-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом.
Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законо­давство є формою вираження земельного права.

собі норми, що регулюють земельні відносини.

Юридична сила всіх законів

та інших нормативних актів ви­значається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в сис­темі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони.

Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.

Конституція як основний закон держави є основою струк­тури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.

має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор­мативні акти приймаються

на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей пра­ва, в тому числі норми земельного права.
Так, в ст. 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу.
Конституційні норми перед­бачають правові засади регулювання відносин власності в Ук­раїні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується.
Це право надається і реалізується громадяна­ми, юридичними особами та державою відповідно до ст. 14 Конституції України

Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний

кодекс України.
Він регулює головні питання права власності та використання земель.
У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.
Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також:
- Закони України «Про охорону нав­колишнього природного середовища»,
- «Про селянське (фермерське) господарство»,
- «Про природно-заповідний фонд»,
- «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство»та ін.

Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими

до вико­нання на всій території України.

Велику групу джерел земельного права складають норма­тивно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України.

Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів Ук­раїни.
Декрети, постанови Кабінету Міністрів України на­правленні на регулювання окремих питань земельного пра­ва, конкретизацію положень законів України або указів Пре­зидента, вони повинні відповідати діючому земельному за­конодавству.

«Про приватизацію земельних ділянок», ПК України від 12.10.1995 р. «Про

затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».
Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти.
Так, регулювати земельні відноси­ни можуть:
- Укргеокадастр,
- Держ. Ком. будів­ництва, архітектури та житлової політики,
- Міністерство аг­ропромислового комплексу,
- Державний комітет лісового гос­подарства та ін.
Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце­вого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання.
Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах госпо­дарювання служать також роз'яснення Вищого Господарсько­го Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.