Жуковський Василь Андрійович 1783-1852

першим російським романтиком, що підготував своєю творчістю ґрунт для подальшого

якісно нового етапу літературного розвитку. Читачі відразу ж прийняли нове поетичне слово, що ніс із собою Жуковський. Їх захоплювали внутрішня правдивість його віршів, їх глибоко особистий характер. Для поета романтичний умонастрій не було маскою, позою або модою: така була його натура, такі були самі щирі його переконання.

Панас Іванович Бунін, поміщик Тульської губернії, власник с. Мішенського, мати

- Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер в 1770.

на правах вихованця. При переїзді сімейства на зимовий час до

Тули Жуковський спочатку навчався в приватному пансіоні Х.Ф. Роде (1790), після закриття якого хлопчика визначили в Головне народне училище (1792). Виключений з училища директором Ф. Г. Покровським "за нездатність", Жуковський продовжував навчання в тульському будинку Ст. А. Юшкової. Тут майбутній поет вперше залучився до літературної творчості. Для постановки на домашній сцені він в 1795 склав трагедію "Камілл, або Звільнений Рим" і п'єсу "Пані де ла Тур" по мотивах романа Бернардена де Сен-пьера "Павло і Віргінія".

поета. Жуковський став одним з активних учасників "Зборів вихованців університетського

Благородного пансіону" і альманаха, що випускався ним, "Уранішня Зоря". Перший друкарський твір Жуковського - ліричний вірш «Травневий ранок».

що сприяло ознайомленню вітчизняного читача з репертуаром світової класики. У

1801 році Жуковський поступив на службу "городовим секретарем" в московську Головну соляну контору. Байдужість Жуковського до "посади", а ще в більшому ступені - зайнятість літературою викликали "незадоволення" начальника, що уклав недбайливого підлеглого під "арешт", що надовго відвернуло його від подальших спроб визначитися на службу. Відразу після звільнення з-під "арешту" Жуковський подав у відставку і виїхав в Мішенськоє з твердим наміром повністю присвятити себе літературній діяльності.

Москви для пристрою своїх літературних справ (заробітків перекладами) і зустрічі

з московськими літераторами і друзями. У ці роки інтенсивно займався самоосвітою.
Ці роки характеризуються різноманіттям жанрових пошуків: зберігаючи традиційні жанрові форми, зокрема оду ("До поезії", 1805), Жуковський "випробовує" себе в жанрах військово-патріотичного гімну ("Пісня барда над труною слов'ян-переможців", 1806), байки (переклади з Флоріана, Лафонтена, Лессинга, Пфеффеля, а також оригінальні байки) і навіть "описової" поеми (плани "Весни"). Проте в центрі його пошуків - елегія.

початком його самостійної літературної діяльності, до молодого письменника приходить літературна

популярність і читацький успіх. У елегії затверджується висока цінність людини, незалежна від його станової приналежності. Роздуми про смерть приводять поета до затвердження буття, його високого сенсу і краси.
Багатовимірність художнього бачення світу, зрима відчутність поетичних образів, багатство звукової гармонії вірша, вишуканість його мелодійного малюнка, різноманіття ритміки - ці особливості поетичного дарування Жуковського, що вперше виявилися в "Сільському кладовищі", отримують розвиток в елегії "Вечір" (1806).

кращому російському журналі 1-го десятиліття XIX ст. Ставши редактором журналу

(1808-1809), він сприяв проникненню на його сторінки творів в "новітньому" (тобто романтичному) дусі. У 1808-1810 Жуковський жив по перевазі в Москві, лише на літній час виїжджаючи в рідні місця Орловської і Тульської губерній. Незвичайно продуктивно писав критичні статті, де детально обгрунтовується позиція журналу: як нове розуміння суто літературних, естетичних завдань, так і суспільне, цивільне і соціально-політичне призначення журналу, необхідність йти "врівень" з освітою європейською. Цикл його критичних етюдів про письменників знаходить широке програмне значення. Він уважно стежить за літературною полемікою і прагне до жанрового оновлення не тільки російської поезії, але і прози.

прозаїчного. До часу активної участі поета в "Віснику Европи" відносяться

і його власні прозаїчні досліди, багато в чому обумовлені пошуками нових для російської літератури форм народності: казка "Три пояси" (1808), "старовинний переказ" "Марьіна гай" (1809) і історична повість "Вадим Новогородський" (1803).

(1808), "Кассандра" (1809), "Пустинник" (1813), "Адельстан" (1813), "Івікови журавлі" (1814),

"Варвік", "Аліна і Альсим", "Ельвіна і Едвін" (все три - 1815) і оригінальні балади "Ахілл", "Еолова арфа" (обидві - 1815). В центрі цих "маленьких драм" - зіткнення людини з долею, проблема етичного вибору, історія нещасної любові.

близько 80 творів, зокрема створену восени 1815 елегію "Слов'янка" (ч.

2) - один з шедеврів романтичної лірики. У січні - травні 1818 з'являються 5 випусків альманаха "Для небагатьох" ("Клунь Wenige"), цілком заповнених перекладами Жуковського, серед яких такі шедеври, як "Лісовий цар", "Міна", "Рибак" з Гете, "Гірська дорога", "Лицар Тогенбург", "Голос з того світла", "Граф Гапсбургський" з Шиллера.

мир Гомера, Гете, Шиллера, він перш за все перекладав їх

ідеї і образи мовою романтизму і робив їх органічною частиною російської літератури. Разом з лірикою поет освоював самі різні форми стародавнього епосу і європейські поеми; у 1820-і рр. він переводить гердеровськие романси про Сиде, "Орлеанську діву" Шиллера, "Шильонського в'язня" Байрона, "Пері і ангел" Т. Мура, баладу В. Ськотта "Замокнув Смальгольм", уривки з "Енеїди" Вергилія і "Метаморфоз" Овідія, відтворюючи російською мовою ситуації романтичного лиро-эпоса: тюремно-узнічеськую, патріотичній жертвенності, безмежній любовній відданості. Жуковський створив теорію романтичного перекладу, а склад свого художнього мислення визначав так: "... у мене майже все або чуже, або з приводу чужого - і все, проте, моє".

роль його поетичних маніфестів: "Невимовне", "На кончину Ея величності, королеви

Вюртембергськой", "Колір заповіту", "До мімопролетевшему знайомому Генієві", "Життя" (1819), "Докладний звіт про місяць" (1820), "Лалла Рук" (1821), "Море" (1822), "Я Музу юну, бувало" (1822-1824), "Таємничий відвідувач", "Метелик і квіти" (1824). "Життя і Поезія одне" (вірш "Я музу юну, бувало...") - поетична формула, що виросла зі всієї системи лірики цього періоду. Яскравий вираз романтичній "філософії мистецтва" Жуковського - вірш "Невимовний" (серпень 1819); поезія покликана відображати красу буття і його таємниці, але підвладно чи виразу "земною мовою" "невимовне" - "присутність Творця в створення" і "святі таїнства", які "лише серце знає"? Використовуючи і метафору, і алегорію, і міф, і емблематіку, Жуковський створює особливий тип символічного мислення, що втілене в загальній системі його віршів 1819-1824, що стали своєрідною міфологією його романтизму.

східного епосу: "Наль і Дамаянті" (1837-1841) - уривок із староіндійського

епосу "Махабхарата", і "Рустем і Зораб" (1846-1847) - епізод з епічної поеми Фірдоуси "Шахнаме" в перекладах німецького поета Ф. Рюккерта отримали у Жуковського оригінальне втілення.
Головною працею цих років став переклад "Одіссеї" Гомера (1842-1849). Жуковський створив романтичну "Одіссею": Ідея протистояння людини долі, його нескінченного прагнення вперед, до "милої батьківщини", рідному будинку, улюбленій і вірній дружині, синові отримала особливу силу емоційного звучання. У відомому сенсі переклад Жуковського можна назвати "Одіссеєю нового часу", "російською Одіссеєю". У 1845-1850 Жуковський "переклав із слов'янського тексту весь "Новий заповіт"".

спеціальній методі власних дітей, створює для них азбуку, присвячує їм

дитячі вірші "Пташка", "Котик і козел", "Жайворонок", "Мальчик-с-пальчик". Уважно стежачи за подіями європейського життя, відгукується на них публіцистичними статтями. Виразом суспільній філософській позиції Жуковського стала книга "Думок і зауважень", закінчена в 1850 і знехтувана російською цензурою.

«Казку про царя Берендеї», використовуючи фольклорний запис Пушкіна, переводить «Сплячу

царівну», пише жартівливу «Війну мишей і жаб», завершуючи цю лінію своєї творчості створенням у 1845 р. «Казки про Іван-царевича і Сірого Вовка». 

в серпні його прах перевезли до Петербургу і поховали поряд

з могилою Карамзіна).

маленький мальчик: Был ростом он с пальчик, Лицом был красавчик,

Как искры глазенки,  Как пух волосенки.

раннюю запел
в лазури жаворонок звонкий.
Он голосисто с вышины
поёт, на солнышке

сверкая:
"Весна пришла к нам молодая,
я здесь пою приход весны"

бродит, А козлик рогатый За котиком ходит. И лапочкой котик Помадит свой ротик, А козлик

седою Трясёт бородою.