Виробництво цукру

До найбільш поширених цукроносіїв належать: цукрові буряки, цукрова тростина, цукрове

сорго, цукрова кукурудза, цукровий клен, цукрова пальма, ріжкове дерево.

(обробка гарячою водою). У результаті сахароза переходить у розчин.
Дефекація

(обробка розчином вапняного молока). У результаті домішки — органічні кислоти, білки, барвники, які необхідно відокремити від сахарози, осаджуються, а сахароза залишається в розчині у вигляді сахарату:
C12H22O11 + Ca(OH)2 → C12H22O11 + CaO + H2O

карбонату). Сахароза залишається в розчині: C12H22O11 + CaO + CO2

→ C12H22O11 + CaCO3
Випарювання розчину у вакуумних апаратах і центрифугування (кристалізація розчину сахарози).
Додаткове очищення цукру (рафінування).

транспортера водним потоком.

переробки буряки зважують на автоматичних порційних вагах.
Показник цієї ваги служить

осно­вою всього хіміко-технологічного обліку на заводі.
Здрібнення буряків. Буряковий сік вичавлюють дифузійним способом.

стружки максимальної кількості цукрози. Для цього стружку обро­бляють протитоком у

воді при температурі 70—75°С.
Внаслідок такого впливу в клітинах денатурує, практично вся цукроза та деяка частина розчинених нецукрів через стінки клітин переходять (дифундують) у воду.

що потрапили на ди­фузію разом зі стружкою внаслідок поганого миття

буряків.
Для боротьби з газоутворенням необхідно:
а) стежити, щоб буряки добре відмивалися від бруду;
б) дезінфікувати стружку формаліном при переробці ушкодженого коріння буряків;
в) зменшувати час знаходження сокостружкової суміші в дифузійних апаратах;
г) знижувати температуру дифузії.
Отримання дифузійного соку

міститься 16—17 % сухих речовин, з них 14—15 % цукрози

і 2 % нецукрів

у ній частинок за допомогою пористих перегородок.
обробка вапном (дефекація);
видалення надлишку

вапна діоксидом вуглеводу (сатурація з фільтруванням);
знебарвлення та обеззараження соку (сульфітація).

Випаровування проводять з мінімальними витратами тепла та змінами соку. Очищений

сік містить 14—15 % сухих речовин, а внаслідок випаровування їх вміст підвищується до 65%.
Випаровування соку здійснюють у ви­парних установках з багаторазовим використанням пари. Випарні апарати працюють безперервно, тобто в них весь час надходить рідкий сік на випаровування та безперервно відводиться густий сік, який називають сиропом.

температурі не вище 90°С. Ця умова дуже важлива для запобі­гання

пригоряння цукру.
Сироп з концентратора піддають сульфітуванню разом з клеровкою жовтого цукру, фільтрують і потім викачують на збірники перед вакуум-апаратами.

збільшується кольоровість та концен­трація редукуючих речовин, що викликає необхідність сульфітації

та фільтрації сиропу перед уварюванням.

етапів. Спочатку його уварюють у вакуум-апараті до вмісту сухих речовин

92,5—93,5 %. При цьому частина цукрози викристалізову­ється, утворюючи суміш кристалів та міжкристального розчину.
При центрифугуванні кристали цукру відділяють від розчину. Для видалення жовтого забарвлення цукру проводять відбілювання цукру-піску гарячою водою. Сиропи, отримані після центрифу­гування та відбілювання, знову уварюють до утфєля і отримують цукор II кристалізації.

% кристалів цукру, а інше — міжкристалевий розчин.
Щоб отримати кристалічний

цукор, тверду фазу відділяють від рідкої механічним способом на центрифугах. Відцентрова сила, що виникає при обертанні ротора центрифуги з утфелем, у багато разів більше сили важіння, тому розділення твердої та рідкої фаз відбувається дуже швидко.

%, а температура — 70—80°С. Такий цукор необхід­но сушити, оскільки

в ньому утворюються грудки, а при транспортуванні кристали легко ушкоджуються.