Анна Андріївна Ахматова

морського інженера-механіка, капітана 2-го рангу Андрія Антоновича Горенка, та Інни

Еразмівни, до заміжжя — Стогової. Дитячі роки майбутня поетеса провела в Царському Селі, куди переїхала сім'я Горенків у 1891 р. У 1900 р. вона вступила у Царськосельську Марийську гімназію Після розлучення з чоловіком матір Анни забрала дітей і переїхала спочатку в Крим, а з 1906 р. замешкала в родичів у Києві. У 1907 р. Ахматова вступила в останній клас київської Фундукліївської гімназії, відтак навчалася на юридичному відділенні Вищих київських жіночих курсів. 

А. Ахматова в дитинстві

Батько Анни

Гумільовим Анна Горенко познайомилася ще чотирнадцятирічної дівчинкою. Пізніше між ними

виникло листування, а в 1909 році Анна прийняла офіційну пропозицію Гумільова стати його дружиною. Вінчання відбулося 15 квітня 1910 р. в Нікольській церкві села Нікольська Слобідка, що поблизу Києва. Після одруження Ахматова стала студенткою Вищих історико-літературних жіночих курсів у Петербурзі. Саме в цьому місті проминуло майже все її життя. У 1910 та 1911 роках Ахматова разом із чоловіком двічі побувала у Парижі, а в 1912 р. — в Італії. У цьому ж році в них народився син Лев Гумільов — майбутній відомий історик і географ.

з акмеїзмом. Свій перший вірш під псевдонімом Анна Ахматова вона

опублікувала в двадцятирічному віці. Перша збірка Ахматової «Вечір» («Вечер») вийшла друком на початку березня 1912 р. у видавництві «Цех поетів» накладом 300 прим. У книгу увійшло 46 віршів, написаних, в основному, у 1910-1911 pp. Друга поетична збірка Ахматової — «Вервиця» («Чётки»), яка з'явилася через два роки після «Вечора», принесла їй всеросійську славу і висунула у перші ряди сучасної російської поезії. Ранній період творчості Ахматової завершила поетична книга «Біла зграя»

М. Гумільовим. Отримавши офіційні документи про розлучення, восени цього самого

року вийшла заміж за друга М. Гумільова В. Шилейко, вченого-ассирієзнавця і фахівця з клинописних мов. Покинути революційну Росію Ахматова відмовилася, сприйнявши революцію як неминучу розплату за гріховність і свого життя, і життя свого покоління. Внутрішній конфлікт поетеси з дійсністю, неприйняття і заперечення більшовицької сваволі відобразилися у збірках «Подорожник» («Подорожник», 1921) та «Anno Domini»(1921), після чого до середини 30-х pp. настало вимушене мовчання. Саме у 1920-х pp. життєва доля Ахматової набула трагічного забарвлення. У серпні 1921 р. більшовики заарештували і без суду розстріляли М. Гумільова, брехливо звинувативши у контрреволюційній змові. У 1925 р. Ахматову виключили з ленінградського відділення Всеросійської Спілки письменників як «непролетарського поета», звинувативши у «декадентських настроях» і «відриві від соціалістичного виробництва»., У 1935 р. в в'язницю потрапляє її син Лев Гумільов, потім він переживе ще 2 арешти в 1939 і1948 в результаті чого проведе у таборах 14 років.

(«Реквием»), у якій трагічні події особистого життя нерозривно переплелися з

великою народною трагедією, значною мірою завдяки оригінальній поетичній формі, «близькій до народних голосінь» (О. Павловський): У такому горі никнуть гори. Кам'яніє тікищем ріка. Незворушні лиш в'язниць затвори, Поза ними «каторжанські нори» І журба, як смерть, гірка.

Ця пристрасна поліфонічна розповідь « про мученицьку долю свого народу» була вперше опублікована окремим виданням у Мюнхені в 1963 р. У Росії поема «Реквієм» вийшла друком лише у 1987 p., хоча основна частина тексту поеми-циклу створювалися з осені 1935 до весни 1940 р.

в Москву, а потім — у Ташкент, де вона жила

до 1944 року. В роки війни вона створила яскравий цикл патріотичних віршів («Клятва», «Мужність», «Nоx. Статуя», «Ніч у Літнім саду «та ін.). Після повернення в Ленінград поетеса опублікувала ряд віршів у журналах «Ленинград» і «Звезда», а незабаром розпочалася чергова кампанія проти «антирадянських» творів Ахматової. 14 серпня 1946 р. у пресі з'явилася горезвісна постанова ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» та «Ленинград», у якій «ідеологічно чужа» творчість поетеси була піддана анафемі. 

в Римі їй була присуджена Міжнародна літературна премія «Етна-Таорміна» з

нагоди 50-ліття літературної діяльності та за книгу вибраних творів, видану в Італії. Цього ж року, 15 грудня, Оксфордський університет (Англія) присудив Ахматовій ступінь почесного доктора літератури. У 1964 році Ахматова побувала в Лондоні, де відбулася урочиста церемонія її вбрання в докторську мантію.
Останній публічний виступ Анни Андріївни відбувся у Великому театрі на урочистому вечорі, присвяченому Данте.

5 березня 1966 вона померла в підмосковному кардіологічному санаторії. Поховали

Ахматову на Комарівському кладовищі під Петербургом.
До кінця життя Ганна Андріївна Ахматова залишалася Поетом. У своїй короткій автобіографії , складеної в 1965 році , перед самою смертю , вона писала: "Я не переставала писати вірші. Для мене в них - зв'язок мій з часом , з новим життям мого народу. Коли я писала їх , я жила тими ритмами , які звучали в героїчній історії моєї країни. Я щаслива, що жила в ці роки і бачила події , яким не було рівних ".