ДЕНЬ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА Україна – НАТО: 20 років співробітництва і

і перспективи

Євроатлантичного партнерства (ДЄП), який, на думку ініціаторів, має стати певним

аналогом і продовженням Дня Європи.
Ініціатива відзначати День, який пов’язаний і торкається історії і сучасної місії НАТО, належить громадським організаціям і є міжнародною. На пропозицію Президента Асоціації Атлантичного Договору(ААД), голови Парламентської асамблеї НАТО д-ра Карла Ламерса, схваленою 55 Генеральною Асамблеєю (ААД),10 жовтня в Києві, цей День відзначається в 42 країнах-членах ААД.
Ініціатива щорічно відзначати саме День Євроатлантичного партнерства в Україні належить АРУ і Громадській лізі Україна – НАТО, підтримана МЗС, іншими державними установами, представництвами Альянсу в Україні і вперше включена до РНП-2011. Це – свідчення ролі НГО, можливості поширити розуміння про НАТО і безпеку сьогодні, якою є і має бути наша співпраця з владою, зокрема.
Проведення ДЄП в цьому році, збігається з 11 річницею підписання 8 липня 1997 року Хартії про Особливе партнерство між НАТО і Україною (яка визначає базові засади і зміст цих відносин і сьогодні), але є також першим заходом, присвяченим 20 річчю започаткування цих відносин і співробітництва між НАТО і Україною.

належно оцінити весь 20-річний період співробітництва, який має свій початок,

4 етапи і відповідну динаміку розвитку. Раніше відзначався лише етап, пов’язаний з Хартією і започаткуванням стратегічного партнерства (який є безумовно актуальним і сьогодні).
З того що відомо, і початковий період співробітництва, не пов'язаний лише з одною окремою датою, а скоріше є низкою контактів і власне є процесом, який привів, зокрема, до заснування РПАС, яке відбулося 20 грудня 1991 року за участі 16 країн НАТО та 9 країн Центральної і Східної Європи(і останні дні існування СРСР). А приєднанню України до РПАС 10 березня 1992 року, передував візит до України 22-23 лютого Генсека НАТО Манфреда Вернера, який відігравав в цьому значну роль і офіційно запросив Україну до участі.
Важливо зазначити, що співробітництво, яке почалось, безпосередньо пов'язано з проголошенням Україною Незалежності і саме підтримка у її прагненні до реальної незалежності, стало і залишається визначальним для нашого співробітництва(її територіальній цілісності, суверенітету, демократії).
І незважаючи на прояви непослідовності лідерів країни, саме такий його потенціал, і до сьогодні, обумовлює певний політичний консенсус еліт, який триває вже майже 20 років і свідчить про неперервність цього співробітництва, яке, поступово, але зростає та набуває ознаки дійсно як особливого так і стратегічного партнерства. (Згадаємо, за яких умов, хто і коли визначив євроатлантичну перспективу України та сприйнятливу реакцію на це рішення як в Україні так і РФ).

розвинута законодавча база(до 30 Угод), власні механізми реалізації співробітництва(у 2002

включали 23 сфери -19 невійськові).
З іншого боку, ПД/РНП, які розроблені за форматом ПДЧ і пропонуються саме українською владою, по-суті, є єдиними міжнародними зобов'язаннями України щодо проведення необхідних внутрішніх реформ ї їх відповідності міжнародним стандартам.
Тобто, саме реальна можливість подальшого поглиблення партнерства та досягнення внутріполітичної відповідності критеріям зазначеної моделі розвитку і безпеки викликала не сприйняття можливості набуття членства в Альянсі частиною політикуму (а лише можливості участі в підготовчому процесі, який ще не гарантує членства) і як наслідок певне політичне протистояння в якому, насправді, “НАТО не винувато ”). І відмова у 2010 р. від вступу до НАТО, за умов виконання та досягнення Україною стандартів, закладених в РНП не має прецедентів в історії Альянсу.
Хто має вирішувати і хто є винний? – суперечлива відповідь надана чомусь НАТО і як в 2004, 2006, 2008, 2010 майже однакова:це український народ не готовий до вступу(але громадянам так і не пояснили навіщо); це критерії НАТО потребують підтримки більшості(насправді не має вимоги навіть референдуму);це проти РФ(?);


ц

відповідає інтересам України. Більше того, її відносини поступається формату, обсягу,

інтенсивності відносин РФ з НАТО і відбуваються, власне, в умовному трикутнику Україна – НАТО –РФ, який містить певні можливості як для взаємовпливів так і для досягнення певного балансу інтересів і компромісів на загальноприйнятих міжнародних принципах.
Серед прикладів:1996 р.- залучення РПАП у реагуванні на рішення Державної Думи РФ щодо приналежності Севастополя; посередництво генсека НАТО у загостренні відносин щодо Тузли (у 2003 р.; рішення РРН(9.12.2004)щодо невтручання як членів Альянсу так і РФ у внутрішні справи України.
27,29,30 травня 1997 р. – майже у “ пакеті ” були підписані: ”Основоположний Акт про взаємні відносини.. між НАТО і РФ”(Париж);парафована “Хартія про Особливе партнерство між НАТО і Україною ” (в м.Сінтра, де Україна і РФ стали співзасновниками Ради євроатлантичного партнерства), підписаний базовий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ(Москва), які стали проривом у відносинах України з РФ і сприяли їх нормалізації та зміцненню положення України у світі на визнаних міжнародних принципах.

безпеки “ : підготовка начальних програм, проведення тренінгів для викладачів,

підготовка підручників і посібників(502), дебатів, конкурсів для студентів і шкільної молоді – формування культури безпеки.
Сприяння розвитку громадянського суспільства: створення мереж для інформування і дебатів, обмін досвідом і формування спільних підходів
Врахувати наявність значного потенціалу серед цільових груп населення, які брали участь в процесі співробітництва з НАТО як військовослужбовців так і цивільних.
Підвищити обізнаність щодо практичних вимірів співробітництва
з НАТО, зокрема країнами – членами.
Актуальний вимір – конструктивне партнерство має сприяти наближенню до ЄС.

початок і поглиблення співробітництва
1991-92 -РПАС ; 1994 –ПЗМ ; 1995-

“поглиблені і поширені відносини”,програма співпраці
ІI етап 1997-2002: Формування Особливого партнерства
1997 – РЕАП , Хартія про Особливе партнерство між НАТО і Україною (Сінтра - Мадрид; КУН; Участь в місіях НАТО; ЦІДН
III етап 2002-2009: Шляхом інтеграції до НАТО
2002 - Стратегія щодо НАТО Л.Кучми; з 2003 - План дій/Цільовий план
Стратегія економічного і соціального розвитку В.Януковича (ПДЧ і вступ :2004 -2008)
2004 - відмова від ПДЧ (Стабул); зміни в Воєнній доктрині Л.Кучми
2005 - Інтенсифікований діалог В.Ющенко
2006 – відмова від ПДЧ В.Януковича
2008 – лист “трьох” щодо ПДЧ; перспектива вступу в майбутньому(Бухарест)
2009 - РНП
IV етап 2010 -2011: Продовження конструктивного партнерства
2010-2011 –РНП; “Позаблоковий статус”; Візіт А.Ф.Расмусена ,КУН в Берліні

Неперервність СПІВРОБІТНИЦТВА та роль суб'єктивного фактору