ЖАНРОВЕ РОЗМАЇТТЯ ДІЛОВИХ КОНТАКТІВ

Мовні особливості телефонного спілкування.

промова – це основний вид тексту публічного мовлення, в якому

реалізується система мисленнєво-мовленнєвої діяльності людини.

Публічне мовлення має два види ознак:
а) квалітативні;
б) квантитативні.

Готуючи промову, необхідно занотувати її план, щоб бути логічним і

лаконічним, а також треба (краще на картках) записати окремі вислови, цитати, статистичні дані, щоб їх прокоментувати. Але ніколи не можна повністю читати своїх промов, оскільки це справляє враження про непрофесіоналізм оратора
2) підготовлено імпровізований характер. Кожна промова має довго і ретельно готуватися. Але мовець ніколи точно не знає, як відбуватиметься спілкування, якою буде реакція слухачів, їхні запитання, контраргументи. Ось чому кожна промова досвідченого оратора сприймається слухачами найчастіше як імпровізація, до якої він готувався, можливо, не один місяць

розмовні елементи: невимушеність мовлення, природність, емоційність (публічний виступ має збуджувати

розум і серце слухачів); несловесні елементи: правильність мови (відповідність нормам), точність мови (значення за словником); стислість мови, яскравість мови (використання епітетів, метафор, порівняння, гіпербол); елементи розмовності: а) доступність; б) контакт очима; в) доречні рухи та міміка; г) емоційна забарвленість; д) полілог.

промови.

Структура публічного виступу:
1) вступна частина (вступ, передмова, пролог) складає приблизно

10-12%;
2) основна частина (виклад основних думок і пропозицій) – 80-85%;
3) заключна частина (висновки, епілог) - 5-8%.

права. Термін «інтерв’ювання клієнта» юристи усього світу розуміють як співбесіду

з клієнтом з метою одержання від нього максимум корисної інформації, що має правове значення, для досягнення позитивного результату.
Уміння юриста, необхідні для проведення інтерв’ювання: виявляти увагу до клієнта, спрямовувати інтерв’ювання у потрібному напрямку, показати, що Ви стежите за думками клієнта і розумієте його переживання, чітко формулювати свої думки, почуття, повідомляючи факти, тлумачити ситуацію клієнта.

один з яких – оповідач, а інший – слухач. У

цьому процесі задіяні обидві особи, і якщо застосувати це визначення до практики, то результату, на думку юристів, може не бути.
Принцип: РОЗПОВІДЬ + УМІННЯ СЛУХАТИ = РОЗУМІННЯ діє лише за умови взаємодії осіб, інакше – це монолог, а не діалог. Якщо людина, з якою Ви проводите співбесіду, відчуває, що Ви її не слухаєте, вона не розповість Вам потрібну інформацію.

виклад суті справи;

завершальні слова, фрази – знак про закінчення

розмови.

загального користування має бути розташовано у зручному, доступному, звукоізольованому місці

(коридор, окрема кабіна тощо);
говорити слід чітко, стисло й коректно (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного);
уважне слухання виключає постійне перепитування;
не слід прохати про значну послугу малознайому людину;
слід пам’ятати, що телефонна розмова – це діалог, а не монолог;
привітання, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;
телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно розглядаються лише під час особистої зустрічі;
у випадку роз’єднання, поновлює зв’язок той, хто телефонував;
закінчує розмову той, хто телефонував.

Київ, 2002.
2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення / Н. Д.

Бабич. – Львів: Світ, 1999.
3.Введенська Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. – Ростов-на-Дону, - 1996. – 302с.
4.Колотілова Н.А. Риторика. – Київ, 2007.
5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник / О. Пономарів. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2000. – 248с.
6.Сагач Галина. Риторика: Навч. посібн. – Вид. 2-е, перероб.і доп. – К.: Видавничій дім “Ін Юре”, 2000. – 251с..
7.Томан Іржі. Мистецтво говорити. –3-є вид. – К.: Україна, 1996. – 249с.
8. Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення: Навч. посібник для студ. вузів. – Львів, 2003.