Хімія під мікроскопом

– хімії. Коли ж зародилась ця наука? Навіть не хімія,

а початкові хімічні знання? Дати однозначну відповідь на ці запитання неможливо, адже ще первісна людина, використовуючи вогонь для приготування їжі, набувала перших елементарних хімічних навичок. Можна сказати, що хімія, як і інші природничі науки, виникла з потреб повсякденного життя. Йшов час, розвивалася людина, дедалі складнішою ставала її діяльність, нагромаджувалися факти про властивості металів, мінералів та інших продуктів земних надр. Про це свідчать давньоєгипетські папіруси, відомі як «Лейденський» і «Стокгольмський», датовані ІІІ ст. до н.е. Вони містять рецепти щодо обробки та виготовлення підробних дорогоцінних металів, фарбування тканин тощо.

виділити певні віхи, які мають свої особливості. Давайте уявимо собі

хімію шляхетною Панею, яка має свій родовід і побудуємо її генеалогічне дерево. Основою цього дерева є первинні хімічні знання, з яких зародилася потім алхімія, а з неї – наукова хімія. Становлення хімії як науки відбувалося з другої половини XVII до кінця XVIIІ ст. Однією з важливих ознак цього періоду стала спеціалізація — виділення окремих наукових напрямів. Зараз важко говорити про хімію загалом. Актуальними є окремі галузі хімічної науки: неорганічна хімія, органічна хімія, аналітична хімія, біохімія, фізична хімія, геохімія та ін. Відповідно, на генеалогічному дереві хімії з’являться гілочки, тому що в хімічній науці розвиваються нові перспективні напрями. Неможливо уявити собі людську цивілізацію без хімії, тому у цієї науки велике майбутнє. І можливо, у майбутньому цієї давньої і цікавої науки знайдете і Ви своє місце — оберете хімію своєю спеціальністю, відкриватимете нові таємниці природи і служитимете людству. 

дві чудові якості: почуття гумору і почуття історичного досвіду. Людина

може посміятися з власної невдачі і не вскочить у клопіт там, де вже раз ускочила. Ми б згадали про ще одну якість: ставити собі запитання «чому» і намагатися відповісти. І цим самим слівцем «чому» ми зараз і скористуємося. Чому, наприклад, неметали не розкидані по різних поверхах і секціях Великого будинку, а згрупувалися в певному місці: метали — це метали, і неметали — це неметали, а яка між ними різниця. Давайте почнемо з останнього «чому».
Коли два елементи (нам зараз байдуже які) вступають один з одним у хімічну взаємодію, зовнішні електронні оболонки їх атомів перебудовуються. В цьому випадку атом одного елементу електрони віддає, другого — приймає.
Так от у цьому найважливішому законі хімії і криється відмінність між металами і неметалами.

 

електрони, але можуть їх і віддавати. Вони досить гнучкі в

своїй поведінці і залежно від обставин можуть міняти свій зовнішній вигляд. Вигідніше їм прийняти електрони — неметали стануть перед нами у вигляді негативних іонів. У протилежному випадку на світ появляються іони позитивні. Тільки фтор і кисень не знають компромісів — вони беруть електрони і ніколи не віддають їх. А метали значно менш «дипломатичні», постійніші в своїх прагненнях.
Девіз, якого вони неухильно додержуються: віддавати і тільки віддавати свої електрони і ставати при цьому позитивно зарядженими іонами.
Навпаки, набувати зайві електрони — це зовсім не їх стихія. Така є залізна норма поведінки металічних елементів.
 Ось основна різниця між металами і неметалами.

винятки. Вони, звичайно, малоістотні, але все ж є і в

товаристві металів непостійні характери. Два (поки що!), всього два метали виявили «неметалічну» особливість. Астат і реній (вони пробувають у 85-й і 75-й клітках таблиці Менделєєва) відомі у вигляді негативно одновалентних іонів. Цей факт ніби кидає тінь на напрочуд цілеспрямоване сімейство металів…
Ну, а які взагалі атоми легше віддають електрони, а які легше приймають?
Атомам, у яких на зовнішній оболонці мало електронів, зручніше їх віддавати, а тим, у кого багато, вигідніше набувати, щоб швидше на зовнішній оболонці стало 8 електронів. Лужні метали держать зовні один-однісінький електрон. Розстатися з ним для цих металів — справа пуста. А розстались, дивись, відкрилась стійка електронна оболонка найближчого інертного газу. Тим-то лужні метали — хімічно найактивніші серед усіх відомих металів. І що найактивніший серед них — францій (клітка таблиці номер 87). Адже чим важчий елемент у групі, тим більші розміри його атома і тим слабше удержує ядро єдиний зовнішній електрон. 

«зовнішніх сферах» сім електронів. Восьмого якраз і не вистачає для

ідилії.
І він жадібно відбирає його майже у кожного елементу періодичної системи, ніщо не може встояти перед шаленим натиском фтору. Інші неметали приймають електрони хто легше, хто важче. І зрозуміло тепер, чому групуються вони головним чином у верхньому правому кутку таблиці: адже у них зовні уже багато електронів, а така картина може бути тільки в атомів, що стоять ближче до кінця періодів.

в рідкому стані. Вона має багато цікавих особливостей, які раніше

використовували для ефектних лекційних дослідів Наприклад, вона добре розчиняється в розплавленому білому фосфорі (він плавиться при 44 °С), а при охолодженні цього незвичайного розчину ртуть виділяється в незмінному стані. При струшуванні ртуті з водою, ефіром, скипидаром, оцтовою кислотою, розчинами різних солей і навіть із соками рослин, а також при розтиранні ртуті з цукром, жиром й іншими речовинами виходить сіра емульсія, що складається з дрібних крапельок ртуті. При охолодженні до 39 °С ртуть твердіє, а її тверді шматочки при зіткненні злипаються так само легко, як і рідкі її краплі Якщо ж охолодити ртуть дуже сильно, наприклад рідким азотом, до температури -196 °С, вставивши в неї попередньо паличку, то після замерзання ртуті виходить своєрідний молоток, яким легко забити цвях у дошку. Звичайно, завжди залишався ризик, що від такого «молотка» відколювалися маленькі шматочки, які потім завдавали багато неприємностей. Інший дослід був пов'язаний з «позбавленням» ртуті її здатності з легкістю розбиватися на дрібні блискучі кульки. Для цього ртуть піддавали дії дуже малих кількостей озону. При цьому ртуть втрачала рухливість і налипала тонкою плівкою на посудину, в якій містилася.

інші токсичні з'єднання, а й бактерії, небезпечні для здоров'я людини,

- вважають дослідники з Школи охорони здоров'я університету Меріленда, США.