Карпатська Україна (1938-1939)

республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939, Українська незалежна держава на

Закарпатті в березні 1939.
Назва неофіційно вживалася і до 1938 року для означення території теперішнього Закарпаття.

Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року

на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

мирного договору 1920 р. Карпатська Україна увійшла до складу Чехо-Словаччини

на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-30-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.

міжнародне становище Чехо-Словаччини і всезростаюча боротьба українського населення за політичні

права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А.Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.

було усунуто з посади голови уряду і прем'єр-міністром Карпатської України

обрано Августина Волошина. Рішенням Першого Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачево і Берегово були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України 10 листопада було перенесено до Хуста.

терористичними формуваннями було створено збройні сили Карпатської України — Організацію

Оборони «Карпатська Січ», велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Проблема тероризму, як з боку поляків так і угорців, стала дуже важливою проблемою, навіть перекривалися кордони з Угорщиною та Польщею. Влада неоднаразово посилала ноти протесту, але офіційні Варшава та Будапешт їх відверто ігнорували. Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа, державна адміністрація.

самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція Карпатської України (Конституційний закон ч.1),

визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову(українська).

гімн «Ще не вмерла Україна». Герб — червоний ведмідь на лівому срібному

півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі.

нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

до Адольфа Гітлера з проханням про визнання Карпатської України під

охороною Рейху та недопущення її захоплення Угорщиною.
Волошин Авґустин:
«Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст».
Але вранці німецький консул у Хусті порадив українцям «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у цій ситуації не може, на жаль, прийняти Карпатську Україну під протекторат».

Угорщина, територіальні претензії котрої рішенням Віденського арбітражу були задоволені не повністю, безперервно

здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Уряд Польщі також неодноразово порушував перед Берліном питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області ЧСР, ще й північних районів Закарпаття. Польщу влаштовувало навіть повне підпорядкування його Угорщині. Тодішній режим Польщі ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та здійснення терористичних актів.

віддати все Закарпаття Угорщині, він робив це поступово, щоб іще

більше прив'язати її до німецьких інтересів. І домігся свого, диктатор Угорщини М.Горті 24 лютого 1939 р. оголосив про приєднання до антикомінтернівського пакту.
У цих умовах Москва кваліфікувала наслідки Віденського арбітражу як порушення міжнародних норм. А поширювані пресою й дипломатами західних країн чутки про можливе використання закарпатської державності в цілях анексування інших українських земель розглядала як пропагандистські вигадки.

заявив: «Ми навіть не впевнені, що... Гітлер серйозно ставиться до

української акції. Можливо, що маємо справу з дипломатичною диверсією». Гітлер, як засвідчили наступні події, не збирався відновлювати українську державність у будь-якій формі чи сприяти цьому. У січні 1939 р. Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Угорщиною як з країною, що не має самостійної зовнішньої політики, рухається у фарватері фашистської Німеччини, зазіхає на українські землі.

Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. Прем'єр А. Волошин віддав наказ

видати резервну зброю Карпатській Січі. Після зіткнень із чеськими військами під командуванням генерала Прхали, що намагалися роззброїти карпатоукраїнські війська, Карпатська Січ взяла під контроль територію країни, хоча в цей час угорські війська вже захопили перші українські села: Підгіряни, Кольчине і Коропець.

частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через

Румунію в еміграцію. Повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку прямої агресії Угорщини. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком.
При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. осіб.
Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.