Країни Центральної та Східної Європи

Європи.
2. Встановлення та крах радянського режиму у Польщі.
3. Чехословаччина.
4. Угорщина.
5.

Румунія.
6. Болгарія.
7. Югославія.

Європи.
Під час ІІ Світової війни Угорщина, Румунія, Болгарія, Словаччина перебували

у союзі з Німеччиною.
Польща, Чехія, Югославія, Албанія були окуповані Німеччиною та її союзниками.
Радянська армія на завершальному етапі війни захопила країни Центральної та Східної Європи, витіснивши німецькі війська.

визволено від нацистських окупантів військами Червоної армії у 1944 р.

З червня 1944 р. на території Польщі діяли Польський комітет національного визволення, який згодом назвав себе Тимчасовим урядом, що орієнтувався на Москву.
Новий уряд визнали СРСР, США, Велика Британія, однак він був прорадянським.

країні розгорнулася громадянська війна.
Урядовому блокові протистояла ПСП (Польська селянська

партія) на чолі із Миколайчиком.
ПСП виступала за дієвий суверенітет Польщі, проти присутності радянських військ.
Внаслідок тиску на ПСП та її лідера, Миколайчик мусив у жовтні 1947 р. емігрувати на Захід, а партію було розгромлено.

обрано у 1947 р. президентом Польської Республіки і головою Державної

ради.
У грудні 1948 р. створено нову комуністичну партію — Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП).
До 1956 р. в країні сформувалася командно-адміністративна система управління економікою.
Диктаторський режим Б. Берута призвів до посилення беззаконня, корупції, зловживань владою.
Погіршувалися умови праці, різко зменшилася заробітна плата, зростали ціни.
Це викликало невдоволення владою у різних прошарках населення, лунали вимоги демократизації польського суспільства.

висунули вимоги економічного характеру, підтримані й іншими підприємствами Познані.
Робітники

роззброїли охорону в'язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення суду, прокуратури, воєводського управління державної безпеки.
Політбюро винесло рішення про застосування військ.
Влада вчинила у місті криваву бойню.

страйки, центром яких стали міста — Гданськ, Гдиня, Щецин.
На

хвилі страйкового руху в Гданську виникла незалежна профспілка "Солідарність", яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лех Валенса.
Вибори у червні 1989 р. до сейму та в сенат продемонстрували глибоке неприйняття польськими громадянами комуністичної системи.
Із 100 місць у сенаті "Солідарність" здобула 99.
9 грудня 1990 р, на президентських виборах переміг Лех Валенса.

Бальцеровича, дістала назву "шокової терапії".
Було ліквідовано державний контроль над

цінами, розпочалася приватизація державної власності, в економіку почали залучати іноземний капітал.
Ці заходи привели до стабілізації ринку: магазини наповнювалися різноманітними товарами, зникло поняття дефіциту.
З 1995 р. новим президентом Польщі стає А. Квасневський, переобраний на новий термін 2000 р.

травні 1946 р., новин уряд ЧСР очолив голова КПЧ Клемент

Готвальд.
Празький переворот 1948 р. знаменував установлення комуністичного режиму в країні на чолі з К. Готвальдом.
В економічній площині Чехо-Словаччина в 50-х рр. розвивалася досить успішно.
Дався взнаки той промисловий потенціал, що його держава мала з довоєнних часів, висока кваліфікація чеських робітників.

соціалізму", а конституція 1960 р. закріпила цей факт у своїх

статтях.
Країна дістала нову назву — Чехо-Словацька Соціалістична Республіка (ЧССР).
КПЧ було законодавчо забезпечено привілейоване становище.
Керівником країни став А. Новотний.
У січні 1968 р. новим лідером партії було обрано А. Дубчека.

керівництво.
Першим секретарем ЦК КПЧ замість Дубчека обрали Г. Гусака,

який згодом став і президентом країни.
У 70—80-ті рр., в країні поглиблювалися економічні проблеми.
У країні придушувалося будь-яке інакомислення.
Наступ реакції викликав до життя дисидентський рух.

з відозвою, в якій розкрила основний зміст вимог і головні

напрями демократизації суспільства. Документ дістав назву «Хартія-77».
У листопаді 1989 р. відбулася "ніжна", або "оксамитова", революція.
29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали Вацлава Гавела президентом країни.
Держава дістала назву Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР).
У 1991 р. завершилося виведення з території Чехо-Словаччини військ колишньої Радянської армії.

міністр фінансів Вацлав Клаус.
Життєвий рівень населення у складний перехідний

період був одним із найвищих у Східній Європі.
Формальним приводом до розпаду Чехо-Словаччини стали результати парламентських виборів 5—6 липня 1992 р.
У Чеській Республіці найбільшу кількість голосів здобула Громадська демократична партія (ГДП), очолювана В. Клаусом.
У Словаччині 37,2% виборців підтримали Рух за демократичну Словаччину (РДС) В. Меч'яра.

У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави —

Чехія і Словаччина.
Президентом Чеської Республіки став Вацлав Гавел.

у вересні 1944 р. на територію Угорщини, переслідуючи гітлерівські війська,

вступила Радянська армія.
Після "об'єднання" комуністів і соціал-демократів УКП і СДП було створено нову Угорську партію трудящих (УПТ).
18 серпня 1949 р. було ухвалено нову конституцію Угорщини.
Відтоді офіційно країну називали Угорською Народною Республікою (УНР).

він створив жорстокий режим культу особи, переслідував опонентів, застосовував тортури,

репресії, розстріли.
Після смерті Сталіна, на посаду прем'єр-міністра було рекомендовано Імре Надя.
Під впливом ідей XX з'їзду КПРС в Угорщині пожвавився національно-демократичний рух. Населення вимагало негайно реабілітувати безвинно засуджених і страчених політичних і громадських діячів.

будинку польського посольства, студенти вимагали припинення беззаконня й культу особи.

Підрозділи служби безпеки відкрили вогонь по демонстрантах. Ці події стали прологом народно-демократичної революції в Угорщині.
1 листопада 1956 р. І. Надь сформував коаліційний уряд. Новий уряд проголосив нейтралітет Угорщини, її вихід з Варшавського договору, припинення орієнтації на СРСР і розпочати економічне співробітництво з західними країнами.
Події в Угорщині 1956 р. стали наслідком кризи сталінської моделі соціалізму.

у країні.
У травні 1988 р. діяльність керівництва партії зазнала гострої

критики.
Розуміючи ситуацію, Я. Кадар подав у відставку. Його наступником на посаді генерального секретаря ЦК УСРП став К. Гросс.
Поновили свою діяльність старі політичні партії, було створено нові — Угорський демократичний форум (УДФ), Союз вільних демократів (СВД) та ін.

громадян на створення об'єднань та асоціацій, про проведення мітингів і

зборів, про референдум, про президента республіки і вибори.
У день початку народної революції — 23 жовтня 1989 р. — Державні збори Угорщини ухвалили, поправки до конституції країни. Віднині держава стала називатися Угорською Республікою, на чолі якої стоїть президент, обираний парламентом.

та країнами антигітлерівської коаліції.
Король Мігай І, опинившись в ізоляції,

на вимогу комуністів мусив 30 грудня 1947 р. зректися престолу.
Країну було проголошено Румунською Народною Республікою.
Румунська робітнича партія (РРП) стояла на засадах марксизму-ленінізму.
Лідером партії був Г. Георгіу-Деж.

ЦК РКП було обрано Ніколає Чаушеску.
Для захисту свого режиму Чаушеску

створив потужний апарат репресій.
16 грудня 1989 р. на центральній площі зібралося кілька тисяч осіб, які вимагали проведення демократичних реформ, лунали гасла "Геть Чаушеску!".
22 грудня 1989 р. диктатуру Чаушеску повалено.

Румунією.
Президентом Румунії було обрано Й. Іліеску.
У 1991 р. парламент ухвалив

конституцію Румунії.
В листопаді 1996 р. на виборах президента, перемогу здобув Еміль Константінеску.

армія.
У грудні 1947 р. конституція Болгарії закріпила прихід комуністів до

влади.
Усередині самої БКП встановився культ її лідерів Г. Димит-рова (помер 1949 р.) і В. Червенкова, а спроби деяких болгарських комуністів, як, скажімо, секретаря ЦК БКП і голови уряду Трайчо Костова, провадити самостійну політичну лінію, зменшити вплив Москви скінчилися судом і розправою.

стали збитковими, собівартість вироблюваної продукції зростала, а якість їі залишалася

низькою; імпорт перевищував експорт.
Влітку 1989 р. становище у Болгарії різко загострилося. У країні зростав товарний голод, прогресувала інфляція. Т. Живков, оголосивши "перебудову" в Болгарії, поступово втрачав важелі управління країною.

виключено з партії.
Незабаром БКП перейменували на Болгарську соціалістичну партію

(БСП).
7 грудня 1989 р. було засновано Союз демократичних сил (СДС), який проголосив ідею розбудови Болгарської держави на принципах демократії.
1 серпня 1990 р. Великі національні збори назвали Ж. Желева президентом Болгарії, а 19 січня 1992 р. він став першим всенародно обраним президентом країни. 3 листопада 1996 р. переміг лідер антикомуністичного блоку — Об'єднання демократичних сил (ОДС) — Петр Стоянов.

війська.
7 березня 1945 р. Й. Броз Тито сформував уряд

Демократичної Федеративної Югославії (ДФЮ).
В листопаді 1945 р. Комуністична партія Югославії (КПЮ) отримала 90% голосів.
29 листопада 1945 р. Югославію було проголошено Федеративною Народною Республікою.
Конституція країни, ухвалена 31 січня 1946 р., закріпила федеративний устрій держави, до складу якої увійшли шість союзних республік: Сербія (дві автономії — Восводина і Косово), Хорватія, Словенія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Чорногорія

керівництву, прагнув здійснювати самостійну внутрішню й зовнішню політику.
Конфлікт між

СРСР та Югославією почав визрівати від середини 1947 р. Сталін незичливо спостерігав за зростанням міжнародного авторитету Тито.
Після смерті Сталіна поступово налагодилися й радянсько-югославські відносини.
Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцентрові тенденції посилились.
У країні не залишилося стабільного керівництва.

свою повну незалежність.
Македонія здобула незалежність на основі референдуму у

вересні 1992 р.
Парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність своєї країни.
У Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну Республіку Югославію, яка об'єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р.).
Державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Слободан Милошевич.