Культура України ХХ ст

Національно-культурне відродження та його загибель.
3. Розвиток літератури першої половини ХХ

ст.
4. Українська культура в умовах тоталітарного режиму.

періоди:
перший - тривав від початку ХХ ст. до Української

національно-демократичної революції (1917);
другий - під час доби визвольних змагань (1917-1920);
третій - від періоду НЕПу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження" (30-і роки XX ст.).

десятиріччя XX ст., яскраво позначаються новітні тенденції в розвитку української

культури, яка, спираючись на фундамент класичних надбань XIX ст. прагне до новаторства і європеїзації.
У творчості І. Франка, Л. Українки,
М. Коцюбинського, О. Кобилянської,
В. Винниченка очевидне прагнення йти в руслі провідних надбань європейського новаторства.

способом зобразити своєрідність життя українського народу".
Дістають визнання –

М. Яцків, Г. Чупринка,
Б. Лепкий, М. Рильський, П. Тичина.

мистецтві.
Олена Кульчицька (1877-1967) - вихованка віденської художньої школи, вона

прекрасно володіла технікою олійного живопису, гравюри.
Іван Труш (1869-1941) - представник імпресіонізму, картини здебільшого присвячені природі та людям Закарпаття.
Олександр Мурашко (1875-1919) - засвоїв традицію реалізму, про що говорить картина "Похорон Кошового".

Олена Кульчицька

вважається
Георгій Нарбут (1886-1920).
Нарбут - творець українського національного стилю

у графіці . У роки радянської влади творчість Нарбута замовчувалася.

Котляревського, його графічні ескізи втілені у першій українській гривні та

малій Державній печатці.

у 1908 р. переїхав до Парижа, а згодом до Нью-Йорка,

де здобув всесвітню славу скульптора-кубіста.

центрів авангардного мистецтва.
Перші виставки авангардистів відбулися в 1910 р.

в Києві та Одесі і лише потім у Петербурзі та Москві.
Термін "український авангард" введено у науковий обіг лише в 90-х роках.

художник-кубофутурист.
Малевич - один із основоположників супрематизму.
Бойчук - створив новий напрямок

у монументальному мистецтві – неовізантизм.

театрального мистецтва.
В 1904 р. М. Лисенко започаткував у Києві

музично-драматичну школу.

М. Лисенко

стаціонарний український театр
М. Садовського;
В 1915 р.

організував І.Мар'яненко Товариство українських акторів;
Почали діяти численні театри і трупи як в Наддніпрянській Україні так і в Галичині.

режисер-новатор Лесь Курбас (1887-1937).
У "Молодому театрі" (1916) вівся інтенсивний

пошук нових експресивних засобів сценічної дії, яка відбивала б ритм сучасної епохи.

У 1922 р. створений театр “Березіль” .

процес розвитку української культури, що можна назвати її раннім Відродженням.

інтелігенції і пов'язували свої надії на національне і культурне відродження

з діяльністю українських урядів Української Центральної Ради (УЦР), гетьманату П. Скоропадського та Директорії.

було відкрито Українську гімназію ім. Т.Г. Шевченка та 2-у Кирило-Мефодіївську

гімназію, невдовзі — університет у Катеринославі, консерваторію в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі.
У жовтні у 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі — Український учительський інститут, започатковано Українську педагогічну академію.
На осінь 1917р. було відкрито 53 українські гімназії, сотні початкових шкіл.
Було вжито енергійних заходів для переведення шкіл на українську мову навчання.

український університет,
22 жовтня 1918 р. - Державний український університет

у Кам'янці-Подільському.
У серпні 1918 р. створено Національну бібліотеку Української держави,
На початку листопада 1918 р.- Українську державну академію мистецтв, Державну археологічну комісію, Державний архів.

академію наук, що розпочала свою діяльність у лютому наступного року.


Академію

очолив видатний учений
В. Вернадський.

в той час свою міжнародну ізоляцію та культурну посередність, із

суспільством та інтелігенцією.

Влада прагнула завоювати довіру переважної більшості українського населення, яку становило селянство, ліквідувати протиріччя між російськомовними робітниками та русифікованим партапаратом, з одного боку, та українським селянином та інтелігентом - з іншого.

спілку селянських письменників "Плуг", активістами якої були А. Головко, О.Копиленко,

П. Панч, В. Минко.
В 1923 р. В. Еллан-Блакитний організував спілку пролетарських письменників "Гарт" до якої входили М. Йогансен, В. Сосюра, П. Тичина, М.Хвильовий.

академія пролетарської літератури) створене у 1925р.
До її складу увійшла

блискуча плеяда літераторів, серед яких були М. Куліш, М. Бажан, П. Тичина, П. Панч, Ю. Смолич, О. Досвітній, Г. Епік.

Очолив ВАПЛІТЕ
М.Хвильовий

Створено задушливу атмосферу навколо М. Хвильового.
Полемічний заклик "Геть від Москви"

з орієнтацією на "психологічну Європу", були всіляко перекручені та інкриміновані Хвильовому як буржуазний націоналізм.
Свої думки він відстоював у блискучих полемічних статтях "Думки проти течії", "Камо грядеші?" .
Тоталітарна влада заборонила памфлет "Україна чи Малоросія?", який став відомим лише в 1990 р.

на чолі з М. Семенком.
До її лав у різний

час входили поети
О. Слісаренко, М. Терещенко, М. Бажан, В. Поліщук, критик В. Коряк.
Пропагували урбанізацію культури,
захоплювались технікою і виробництвом,
футуристи інколи войовничо нападали на прихильників традиційних художніх течій.

відсутні революційні і соціальні мотиви.
До їх складу входили М.Драй-Хмара, П.Филипович,

О.Бургардт( Юрій Клен), М.Рильський.

На чолі неокласиків стояв Микола Зеров.

- у цей час переживав період розквіту.
Найпотужнішими були центри кіновиробництва

в Одесі, Києві, Харкові.

"Іван" (1932) - це шедеври світового кіно, їх новаторська мова

поєднує поетику і гуманізм із яскравою експресією.

Олександр
Довженко

повернення з еміграції в 1924 р. академіка М. Грушевського наукова

робота гуманітарних підрозділів значно пожвавилася. Вчений продовжив роботу над фундаментальними працями "Історія України-Руси" та "Історія української літератури".

середини 50-х років.
В Києві в 30-х роках знищено Михайлівський золотоверхий

монастир (XII ст.), церкву Богородиці Пирогощі на Подолі, оспівану в "Слові о полку Ігоревім", один з кращих зразків українського бароко - Микільський воєнний собор (XVII ст.), пам'ятник княгині Ользі

і у 30-х ХХ ст. зруйнований.

українське розстріляне відродження.
До нього належать не лише ті діячі,

які були фізично знищені, розстріляні, закатовані, померли в тюрмах і таборах ГУЛАГу, а й значна частина тих, хто, зазнавши репресій і утисків, на довгий час припинили творчу працю.

її розвиток, спотворив культурний образ нації на довгі роки. Із

середини 30-х років в культурі панують уніфікація і централізація, творчі спілки митців підпорядковуються центру, беруть на озброєння в своїй творчості єдиний метод
соціалістичного реалізму.

стертим з народної пам'яті. У XX та на початку XXI

ст. воно ще не раз піднімало з колін нові покоління митців, сприяло новому піднесенню української культури.