Лекція 5

медичних та фармацевтичних товарів ”
ПЛАН
1. Якість фармацевтичних товарів.
2.

Приміщення для зберігання речовин.
3. Зберігання гумових виробів.
4. Зберігання пластмасових виробів.
5. Зберігання перев'язочних виробів.
6. Зберігання медичних п'явок.
7. Властивості матеріалів.
8. Сировина для гумових виробів.
9. Чорні метали: хром, нікель, мідь та її сплави.
10. Кольорові метали: срібло, золото та його сплави.
11. Хімічна стійкість металів.
12. Зберігання металевих виробів.

такі, що впливають на формування якості, і такі, що сприяють

збереженню якості.

Життєвий цикл продукції включає чотири стадії:
дослідження і проектування;
виготовлення;
обіг та реалізація;
споживання й експлуатація.

Висока якість фармацевтичних товарів можлива при дотриманні вимог НТД, ретельному виробничому контролі та виконанні запобіжних заходів, це забезпечення відповідних умов зберігання сировини, напівфабрикатів, дистильованої води і готової продукції, дотримання інструкцій санітарного режиму, справності й точності приладів, апаратів.

і не допускати зниження їх якості при просуванні від виробника

до споживача. Тут особливу увагу слід приділяти пакуванню, умовам зберігання і транспортування, маркуванню товарів.
Під час просування товарів від виробника до споживача виникають різні ситуації.
Обов'язок аптечних працівників — не допускати погіршення якості і товарних втрат, а єдино можливий шлях — це дотримання встановлених умов перевезення і зберігання.

зберігання і постачання фармацевтичних товарів аптекам, лікарням та іншим закладам

і організаціям охорони здоров'я.

Серед багатьох функцій найголовнішими є створення належних умов зберігання товарів з урахуванням їх фізико - хімічних властивостей і забезпечення режиму зберігання в суворій відповідності з вимогами та неушкодженості товарно-матеріальних цінностей, що перебувають на зберіганні.

Дотримання належних вимог щодо будови, розмірів, експлуатації приміщень є важливою передумовою правильної організації їх зберігання.

схильні до самозаймання при контакті з повітрям, водою, горючими речовинами

або при дії сонячних променів, повинні зберігатися ізольовано в умовах, які повністю виключають можливість такого контакту, а також впливу температур та механічного впливу.

Складські приміщення для зберігання вогненебезпечних та вибухонебезпечних речовин повинні повністю відповідати будівельним нормам та правилам проектування. Вони повинні бути ізольовані, сухі, захищені від світла прямих сонячних променів, атмосферних осадів та грунтових вод. Ці приміщення, а також коридори, що до них прилягають, та підсобно-допоміжні приміщення повинні бути обладнані механічною припливно-витяжною вентиляцією.

Приміщення для зберігання вогненебезпечних (легкозаймистих) речовин повинні бути побудовані з вогнетривких матеріалів і розташовані на відстані не менше 20 м від інших складських будівель та 50 м від житлових приміщень.

і правила, методичні рекомендації, нормативна внутрішньовідомча та інша документація), що

гарантують високу якість товарів.

Відповідно до встановлених норм приміщення для зберігання повинні бути обладнані охоронними і протипожежними засобами.

У них необхідно підтримувати оптимальну температуру і вологість повітря, перевірка яких здійснюється не рідше одного разу на добу. Для спостереження за цими параметрами в приміщеннях необхідно мати термометри й гігрометри, закріплені на внутрішніх стінках сховища, на відстані від нагрівальних приладів, на висоті 1,5—1,7 м від підлоги і не менш як за 3 м від дверей.

вологості.
Для підтримання чистоти повітря приміщення обладнують примусовою припливно - витяжною

вентиляцією, а в разі її відсутності — кватирками, ґратчастими дверима.
Аптечні заклади обладнують тільки центральним опаленням, не припускається обігрівання приміщень газовими приладами з відкритим полум'ям або електронагрівальними приладами з відкритою спіраллю.
На складах і в аптеках, розташованих у кліматичній зоні з великими відхиленнями від припустимих норм температури і відносної вологості повітря, необхідні кондиціонери.
У приміщеннях для зберігання встановлюється необхідна кількість стелажів, шаф, піддонів, підтоварників.
Стелажі розміщують на відстані 0,6—0,7 м від зовнішніх стін, не менше 0,5 м від стелі й не менше 0,25 м від підлоги. Проходи між ними мають бути освітлені, а відстань не повинна бути меншою 0,75 м, що забезпечує вільний доступ до матеріальних цінностей.

від світла, особливо прямих сонячних променів, високої (більше 20 С)

та низької (нижче 0 С) температурі повітря; плинного повітря (протягові, механічної вентиляції); механічних пошкоджень (стискування, згинання, скручування, витягування);
для попередження висихання, деформації та втрати їх еластичності, відносну вологість не менш 65 %;
ізоляцію від дії речовин (йод, хлороформ, хлористий амоній, формалін, кислоти, органічні розчинники, луги, хлорамін Б );
умови зберігання на віддалі від нагрівальних приладів (не менш 1 м).

Приміщення для зберігання гумових виробів треба розташовувати не на сонячній стороні, краще в напівпідвальних темних або затемнених приміщеннях. Для підтримування в сухих приміщеннях підвищеної вологості рекомендується ставити посудину з 2 % водним розчином карболової кислоти.

повністю використовувати весь його об'єм.

Гумові вироби (крім пробок) не можна

укладати в декілька шарів. Шафи для зберігання гумових виробів повинні мати щільно закриті двері. Всередені шафи повинні мати цілком гладку поверхню. Внутрішнє упорядкування шаф залежить від гумових виробів, які там зберігаються. Шафи призначені для:
зберігання гумових виробів, в лежачому положенні (бужі, катетери, рукавички) обладнуються висувними ящиками з таким розрахунком, щоб можна було розміщувати предмети на всю довжину, вільно, не допускаючи їх згинів, сплющування, скручування;
зберігання виробів у підвищеному стані (джгути, зонди, іригаторні трубки), обладнуються вішалкми, розташованими під кришкою шафи. Вішалки повинні бути знімними з тим, щоб їх можна було виймати з підвішеними предметами. Для укріплення вішалок установлюється накладка з виїмкою.

які вимагають спеціальних умов зберігання:
круги підкладні, грілки гумові, пухирі для

льоду слід зберігати з встановленими на кінцях пробками;
знімні гумові частини приладів повинні зберігатися окремо від частин, зроблених з іншого матеріалу;
вироби, особливо чутливі до атмосферних факторів - еластичні катетери, бужі, рукавички, напальчники, бинти гумові зберігають в скатаному вигляді, пересипані тальком по всій довжині;
прогумовану тканину (односторонню та двосторонню) зберігають в горизонтальному положенні в рулонах, підвішених на спеціальних стояках;
еластичні лакові вироби - катетери, бужі, зонди на відміну від гуми зберігають в сухому приміщенні.
Ознакою старіння є деякі розм'якшення, клейкість поверхності. Такі вироби бракують.

повинні бути своєчасно відновлені відповідно до вимог нормативно-технічної документації.
Гумові вироби

повинні зберігатися запакованими згідно з вимогами діючих технічних умов.
Гумові рукавички рекомендуться, якщо вони затверділи, і стали ломкими, слід покласти, не розправляючи, на 15 хвилин в теплий 5 % розчин аміаку, потім рукавички розлипають та занурюють на 15 хвилин в теплу (40-50 градусів C) воду з 5 % гліцерином. Рукавички знову стають еластичними.

приміщенні при кімнатній температурі на віддалі не менш ніж 1

м від опалювальних приладів.
В приміщенні не повинно бути відкритого вогню, парів летких речовин.
Електроприлади та вимикачі повинні бути виготовлені в протипожежному виконанні.
В приміщенні, де зберігаються целофанові, целулоїдні, амінопластові вироби, слід підтримувати відносну вологість повітря не вище 65 %.

приміщенні в шафах, ящиках, на стелажах та піддонах, які повинні

бути пофарбовані всередені світлою масляною фарбою та утримуватися в чистоті.
Шафи, де знаходяться перев'язочні матеріали, періодично протирають 0.2 % розчином хлораміну або хлорним вапном.
Стерильний перев'язочний матеріал (бинти, марлеві серветки, вата) зберігають в заводській упаковці. Забороняється їх зберігання в первісній розкритій упаковці.
Нестерильний перев'язочний матеріал (вата, марля) зберігають упакованими в цупкий папір або в паках (мішках) на стелажах або піддонах.
Допоміжний матеріал (фільтрувальний папір, паперові капсули) необхідно зберігати в промисловій упаковці в сухих провітрюваних приміщеннях в окремих шафах в суворо гігієнічних умовах. Після розкриття промислової упаковки (капсули паперові) розфасовау або залишкову кількість рекомендується зберігати в поліетиленових, паперових пакетах або мішках з крафтпаперу.

запаху ліків. Не допускається різких коливань температури, так як це

викликає загибель п'явок.
Тримати п'явки в аптеці необхідно в широкогорлих скляних посудинах з розрахунку 3 л води на 50-100 особин.
Для попередження розповзання п'явок посуд покривають щільною бязевою серветкою або подвійним шаром марлі та туго обв'язують шпагатом або резинкою.
Вода для вмісту п'явок повинна бути чистою, вільною від хлору, перекисних сполук, солей важких металів, механічних забруднень, мати кімнатну температуру. Воду в посуді необхідно щоденно змінювати, заготовляючи її заздалегідь, за 2 доби до використання. Змінюючи воду, стінки посудини промивають з середини, потім шийкупосудини покривають марлею і через неї заливають воду. Посудину заповнюють чистою водою на 1/3 банки. Утримання п'явок вимагає дотримання максимальної чистоти, не допускається сусідство їх з пахучими та отруйними речовинами. При захворюванні п'явок (в'ялість) воду змінюють двічі на день.

груповій транспортній тарі, передбаченій діючою нормативно-технічною документацією на вироби медичного

призначення, а також на тару, упаковку, закупорювальні засоби та порядок їх застосування.
У випадку перефасування промислової продукції, запаковані в первинну упаковку з полімерних плівок або папір, попередньо слід зібрати в групи, які повинні бути упаковані у вторинну упаковку, яка захищає від вологообміну або газообміну з атмосферою (пакет з полімерної плівки або комбінованих матеріалів, картонну коробку з внутрішнім поліетиленовим покриттям).
Всі види первинної тари та упаковки повинні бути герметизовані шляхом застосування відповідного комплекту закупорювальних засобів (кришки нагвинчуваної з прокладкою або пробкою, кришки натягненої, пробки, обкатаної металічним ковпачком з пробкою) або методами безкупорочної герметизації: термозварюванням (полімерні та комбіновані матеріали), склеювання (целофан, папір, картон).

обробці може бути підданий матеріал, а також можливість найбільш ефективного

його використання при виготовленні виробів.
Фізичні властивості матеріалів визначається такими основними показниками: щільністю, температурою плавлення і кипіння, тепло - і електропровідністю, тепловим розширенням.
До хімічних властивостей матеріалів відносять властивості, якими визначається їх взаємодія із середовищем, в якому вони постійно або тимчасово перебувають, наприклад, під час стерилізації, дезінфекції. Хімічні властивості визначаються хімічним складом матеріалів.
Під біологічними властивостями матеріалів розуміють їх вплив на живі тканини й організм у цілому. Усі матеріали, які використовують для виготовлення виробів медичного призначення, проходять спеціальну перевірку на біологічну інертність у лабораторіях на тваринному та біологічному середовищі.

медичних інструментів, апаратів, приладів, устаткування тощо використовують різноманітні матеріали: метали

і їх сплави, пластичні маси, ґуму, скло, кераміку, шкіру і її замінники, деревину та ін.
Матеріали, які використовують для виготовлення медичних виробів, повинні відповідати таким вимогам:
• бути нешкідливими, біологічно інертними і нетоксичними для тканин організму і не виділяти шкідливих для організму людини речовин;
• бути стійкими до стерилізації і дезинфекції;
• бути механічно міцними, зберігати постійну форму та об'єм;
• мати добрі технологічні властивості (наприклад, при литті, штампуванні);
• бути стійкими до корозії.
При виборі визначеного матеріалу для виготовлення виробів медичного призначення необхідно керуватися цими властивостями матеріалів.

для виготовлення гумових виробів. Його одержують з рослин.
Каучуконосні рослини стали

відомі через Кондаміна, який у 1737 р. відкрив у індійців не мокнучі вироби з каучуку і встановив, що його джерелом є дерева родини молочайних — хевея (або гевея). Пізніше були розведені плантації хевеї в Азії, Африці і Південній Америці. Хевея є одним з основних джерел одержання натурального каучуку.
Каучук міститься в рослинах у вигляді мікроскопічних кульок, грудок або ниток. За місцезнаходженням і за формою каучуку каучуконосні рослини поділяються на кілька груп. У хевеї каучук перебуває у вигляді завислих кульок в соку молочних судин кори, стебел, коренів, листя. У других багатих на каучук рослин латекс під впливом відмирання молочних судин коагулює в нитки (кок-сагизи). У третіх — каучук, крім знаходження його в молочних судинах, утворюється в протоплазмі зелених клітин листя або кори (хондрила). У четвертих кульки каучуку містяться в паренхімі кори стебел, коренів і в серцевині. Каучук утворюється шляхом підсочування і збирання витікаючого лятексу; щоб запобігти передчасному зсіданню, до лятексу додають формалін.

94%, білків — 2,9%, цукрів — 0,3%, смол — 2,5%,

золи — 0,3%. Каучук еластичний, на холоді твердіє, але не стає крихким. При нагріванні знову стає м'яким, розтягується і, якщо його винести на холод, зберігає надану йому розтягнуту форму. Каучук не розчиняється і не набухає у воді, в спирті, ацетоні, жирних кислотах і тому подібних асоційованих рідинах. Розчиняється в жирних і ароматичних вуглеводнях та їх похідних, наприклад, в сірковуглеці, хлороформі, бензині, бензолі. Вулканізований каучук дістав значно більше застосування.
Вулканізація - складний фізико-хімічний процес, в результаті якого відбувається різка зміна властивостей каучуку. Він стає еластичним, збільшується його міцність і він набирає стійкості до дії ряду хімічних речовин. Вулканізація зводиться до обробки каучуку сіркою при певній температурі. Якщо в каучук ввести сірку і нагріти суміш до температури 100—140°, то сірка частково вступає з каучуком у хімічну сполуку.

пружна, еластична речовина, одержана в результаті вулканізації сирого каучуку з

додаванням різних домішок. До складу гумових сумішей входять: каучук (основа гумової суміші), пом'якшувачі, наповнювачі, вулканізуючі агенти, прискорювачі вулканізації.
До пом'якшувачів належать: стеарин, олеїнова кислота, вазелін, вазелінове масло. Вони підвищують пластичність гумових сумішей і м'якість гуми, а деякі пом'якшувачі підвищують морозостійкість і водостійкість. Наповнювачі надають гумі більшої твердості.

сполук і які мають ряд цінних властивостей (легкість, міцність, прозорість,

еластичність).
Головними з них є:
Зв'язуюча речовина - природні або штучні високомолекулярні сполуки (ефіри целюлози, фенол - формальдегідні смоли).
Наповнювачі (азбест, деревне борошно).
Пластифікатори (дибутилфталат, трикрезилфосфат), які підвищують пластичність і еластичність пластичних мас.
Мастила (стеарин, віск), які запобігають прилипанню виробів до пресформи.
Речовини, які прискорюють процеси полімеризації і поліконденсації.
Барвники.

являють собою залізовуглецеві сплави, що відрізняються один від одного вмістом

вуглецю.
Залізо містить вуглецю до 0,2%, сталь — до 1,7%, чавун — до 6,7%.
Чавун вживається тільки при виготовленні яких-небудь великих деталей до медичних апаратів. Чавун за своєю структурою крихкий. Він служить сировиною для виробництва сталі. В залізовуглецевих сплавах звичайно містяться ще такі елементи: марганець, кремній, сірка і фосфор. Частина елементів (марганець, кремній) вводиться до складу сталі в процесі виробництва з метою одержання певних її сортів. Інші ж елементи, всупереч нашому бажанню, попадають у сталь завдяки забрудненості шихти (фосфор, сірка) або внаслідок стикання сталі з пічними газами (азот, кисень). Крім марганцю і кремнію, до складу сталі додають: нікель, хром, вольфрам, молібден, ванадій.

природі хром зустрічається у вигляді сполук з залізом (хромітів).
Хром —

метал білого кольору з синюватим відтінком: температура плавлення 550°.
Хром має здатність утворювати з вуглецем дуже тверді речовини — карбіди хрому, які надають хромистим сталям значної твердості. Хром має підвищену стійкість проти корозії, на повітрі окисляється лише при нагріванні. Хром застосовується як захисне покриття (хромування) для корозійно нестійких металів і вживається також для одержання легованих сталей. Він розчиняється в соляній і сірчаній кислотах, з азотною кислотою не реагує.

з кремнієм, марганцем, миш'яком.
Нікель — метал срібно-білого кольору; температура плавлення

1450°. Особливістю нікелю є його висока опірність корозії. В чистому вигляді він застосовується для гальванічних покриттів — нікелювання. Він розчиняється в соляній, сірчаній і розведеній азотній кислотах. Нікель у сполученні з іншими металами надає сплавам жаростійкості, корозійної стійкості, твердості, в'язкості, міцності. Тому нікель широко застосовується у виробництві хромонікелевих нержавіючих сталей як один з основних додатків. Сплави нікелю з хромом, відомі під назвою ніхромів, відзначаються високими протикорозійними властивостями і стійкістю проти окислення на повітрі при нагріванні до 1000°.
Потрійний сплав нікелю, міді і олова, відомий під назвою нейзільберу, має високу міцність і протикорозійні властивості. Містить від 5 до 30% нікелю; міді і олова — від 10 до 35%.

Найбільш поширені червона мідна руда, мідний блиск. Мідь має рожево

червоний колір; температура плавлення 1083°.
Мідь відзначається великою пластичністю, ковкістю, теплопровідністю та електропровідністю. Вона є одним з поширених додатків до сплавів. Мідь мало стійка проти корозії. В розчинах хлористих солей утворює розчинні солі міді, які шкідливо діють на організм.
Є такі сплави міді:
1) латунь — сплав міді з цинком; цинку може міститися в межах від 20 до 43%;
2) бронза — сплав міді з оловом або алюмінієм. Бронзи олов'яні можуть містити до 22% олова; бронзи алюмінієві можуть містити до 11% алюмінію.

свинцем.
Срібло — блискучо білого кольору метал; температура плавлення 960°.
Срібло

— теплопровідний і електропровідний метал. З усіх благородних металів воно найменш хімічно стійке. Чисте срібло непридатне для лиття.
Срібло має широке застосування як складова частина нержавіючої сталі, золотих сплавів, припоїв для золота і як основа для срібних амальгам.

блиском; температура плавлення 1064°. Чисте золото має дуже велику тягучість

і ковкість.
В зубному протезуванні застосовуються такі сплави золота:
Сплав 916 проби —91,6% золота, 4,2% срібла і 4,2% міді.
Сплав 750 проби —75% золота, 8,3% срібла і 16,7% міді.
Сплав 583 проби —58,3% золота, 13,7% срібла і 28% міді.

Алюміній
Сріблясто-білий, м'який і легкий метал з матовою поверхнею.
Алюміній — теплопровідний, електропровідний, тягучий, ковкий метал. Він стійкий проти зовнішнього середовища завдяки окисній плівці, що покриває його. Органічні кислоти і азотна кислота не діють на алюміній.

кількість виробів з металів. Цінні прилади і відповідальні деталі апаратів

та машин передчасно стають непридатними внаслідок часткової корозії.
Корозія являє собою руйнування металів під дією різних хімічних агентів.
Теорія корозії (взаємодіяння металу і електроліту) є об'єктом вивчення спеціальних дослідних закладів.

Для боротьби з корозією є два шляхи:
1) використання методу ізолювання поверхні матеріалу від електроліту шляхом фарбування, лакування поверхні виробу або ж покриттям його шаром іншого, хімічно стійкішого матеріалу (нікелювання, хромування, покриття оловом);
2) виготовлення спеціальних сплавів, більш стійких до корозії. Ці спеціальні сплави називаються нержавіючими. Не слід при цьому вважати, що вони мають повну стійкість проти корозії. По суті вони є лише більш стійкими порівняно із звичайними сортами металів. До таких сплавів належить нержавіюча сталь.

міддю) або гарячим способом, занурюючи залізо в розплавлений метал (оцинковування).

Є й інші способи: при високій температурі можна примусити захисний метал заглиблюватися в залізо (гаряче хромування, покриття алюмінієм, прокатка і пресування захисного металу в залізо); можна, нарешті, особливим способом пульверизувати, вбризкувати метал у залізо.
Металеві покриття поділяються на дві групи. Якщо захисний метал, як його називають в електрохімії, електропозитивний у відношенні до заліза, то він руйнуватиметься сам доти, поки руйнування його можливе, весь час захищаючи залізо від корозії.

приміщеннях з стабільною кімнатною температурою. Інструменти слід зберігати загорнутими в

парафінований папір.
2. Ріжучі інструменти (ножі, скальпелі), щоб запобігти затупленню, доцільно зберігати укладеними в спеціальні гнізда ящиків.
3. Хірургічні інструменти, розсортовані за відповідними назвами, кладуть для зберігання у шафи, на полиці або ж у спеціально влаштовані ящики і коробки з кришками.
4. Срібні інструменти не слід зберігати разом з гумовими виробами, срібло швидко чорніє під дією сірчистих сполук, які виділяються гумою.
5. При обтиранні, перегляді або відлічуванні інструментів слід уникати доторкання до них спітнілими руками, бо від цього згодом легко утворюється іржа.
6. З метою нагляду за справним станом інструментів, що зберігаються, необхідно проводити постійний періодичний перегляд цих предметів, негайно видаляючи для виправлення недоліків всі інструменти.
7. Мідні (латунні), олов'яні предмети при наявності сухих приміщень не змазуються. Не пофарбовані чавунні предмети протираються сухим графітом (гирі).

матеріалознавства медичних та фармацевтичних товарів ”
Дякуємо за увагу!