ЛЕКЦІЯ 1. КРАЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

краєзнавства
2. Туристичне краєзнавство: особливості, об’єкт, предмет і завдання дослідження
3. Історія

розвитку краєзнавства як наукової дисципліни, дослідницької і громадської діяльності

як науку і виклав його суть, значення та місце в

житті народу у статті "Галицьке краєзнавство" (1892 р.) І. Франко

методи дослідження П. А. Тутковський у теоретичній праці "Задачи и

пределы географии" (1914 р.). Усупереч намаганням окремих учених розчинити географію серед інших наук, П. А. Тутковський доводив, що "географія має свій особливий зміст, свої методи дослідження і свої самостійні завдання".

П. А. Тутковський чи не вперше розглянув взаємозв'язок і взаємозалежність розвитку рельєфу, ґрунтів, гідрології, клімату з антропологією, господарською діяльністю людини.

і широкому розумінні цього слова, обґрунтував саме С. Рудницький. У

першому випадку маємо так зване етнографічне, історичне, літературне тощо, а в другому - комплексне (синтетичне), або географічне краєзнавство, яке так чи інакше включає в себе всі інші його види.

(1677-1938)

Радив починати географічне вивчення свого краю з краєзнавства, а на його основі здійснювати вивчення початкового курсу географії України. Національна територія, - за висловом ученого, - це головна основа нації. Інші основи нації - це рідна культура, єдині істо-рико-політичні традиції, типові расові ознаки, власна мова - набирають реальної сили лише у зв'язку з територією.

краєзнавство як цілісну, нерозривну і відкриту систему, яка функціонує у

світі тривимірних моделей: простір (географічне краєзнавство), час (історичне краєзнавство) та соціум (соціальне краєзнавство). Останнє виступає інтеґруючою похідною активної соціальної функції людини. Воно включає літературне, мистецьке, архітектурне, етнографічне краєзнавство тощо. Об'єднуючим елементом тут є початковий елемент - територія. Отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства.

(СТК) певної території, який характеризується сукупністю природних ресурсів, населених місць

і природоперетворювальних об'єктів

На території України формується загальнодержавний СТК, який включає природно-територіальні, історико-територіальні й соціально-територіальні комплекси реґіонів

А в основі об'єктів краєзнавства представлені локальні СТК на рівні поселень, низових адміністративних одиниць та інших структурних елементів суспільно-територіального комплексу держави.

- одного з класів геосистем, які створені такими підсистемами: природним

середовищем, населенням і господарством. Ландшафтні чинники відіграють провідну роль у господарському й еколого-фізіологічному та медико-географічному аспектах диференціації ЛЕГ-систем.

Була запропонована така підпорядкованість регіональних ЛЕГ-систем України: ареал, зона, край, область і район.

це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та своїми методами

дослідження, але таких, що ведуть до єдиної мети - наукового і всебічного пізнання краю".

"Краєзнавство - це комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю), це - популяризація і використання цього пізнання з метою наближення життя до науки, це - засіб навчання і виховання національно-свідомих громадян".

краєзнавства, а також туризмознавства і рекреалогії шляхом міждисциплінарного синтезу їх

теоретико-методологічних і прикладних напрацювань.

Упродовж XX ст. на теренах України бурхливо розвивається туристична індустрія. Для всебічної розбудови туристичної індустрії на певній території необхідне всебічне вивчення її туристично-рекреаційних ресурсів власне засобами і методами краєзнавства.

Основним об'єктом туристичного краєзнавства виступає, у широкому розумінні, рекреаційно-туристичний потенціал території, а у вузькодисциплінарному вимірі - рекреаційно-туристичний комплекс (РТК) рідного краю

що характеризується єдністю території, яка володіє значним рекреаційним потенціалом, наявністю

сукупності рекреаційних установ і підприємств інфраструктури, єдністю організаційних форм управління, що забезпечують ефективне використання природних і економічних ресурсів.

Об'єктом дослідження є рідний край через призму його туристичної самобутності. Характерними об'єктами національного туристичного краєзнавства виступають терени окремих одиниць адміністративно-територіального поділу держави, історичні й етнографічні краї (Волинь, Бойківщина, Гу-цульщина, Слобожанщина тощо), біосферні заповідники (Східні Карпати, Дунайський тощо), національні природні парки (Шацький, Карпатський, Подільські Товтри й ін.), ландшафтні парки (Меотида, Каньйон Дністра тощо), історико-культурні заповідники (Поле Берестецької битви, Древній Галич й ін.) тощо.

слід віднести такі таксономічні одиниці національного рекреаційно-туристичного комплексу: - Рекреаційно-туристичний центр

(наприклад, Львів, Моршин, Славське). - Рекреаційно-туристичний вузол (наприклад, Східницько-Трускавецький, Поляна-Свалявський, Євпаторійсько-Сацький). - Рекреаційно-туристичний підрайон (наприклад, Велика Ялта, Арабатська стрілка, Свидовецький масив, Сатанівські Товтри, Гологори й ін.).

Предметом дослідження туристичного краєзнавства виступають окремі складові туристично-рекреаційного потенціалу краю - природні рекреаційні ресурси (мінеральні води, клімат, озера тощо), ступінь їх освоєння і характер експлуатації, пам'ятки історії і культури, туристичні заклади та інші об'єкти туристичної інфраструктури, а також різноманітні аспекти розвитку туристичного руху в краї.

діяльності

праву можна вважати античного логографа з малоазійського грецького Галікарнаса Геродота

(484-425 pp. до P. X.)- В одній з книг свого 9-томного трактату "Історії" Геродот, на підставі відвідання причорноморського міста Ольвія, мандрівки у пониззя Дніпра та спілкування з місцевими мешканцями, описав природу, історію, культуру та побут населення Північного Причорномор'я (Великої Скіфії).

грецький географ й історик Страбон (66-20 рр. до н. е.),

римський астроном, картограф, етнограф Клавдій Птолемей (бл. 90-160 pp.). Клавдій Птолемей першим серед європейських учених відрізняв географію і хорографію - загальну географію і країнознавство (у сучасному розумінні до хорографії віднесено і країнознавство, і краєзнавство).

Ще до захоплення Києва (де княжив рід Кия) варязькою династією Рюриковичів й розбудови Київської Русі на давньоукраїнських землях набула широкого поширення писемність.

Тогочасні руси використовували оригінальну писемність "черти і рези", якими вони "чертили" на берестяних грамотах чи "вирізали" на липових дощечках свою буквицю на базі адаптації до давньоукраїнської мови грецького алфавіту. Тоді ж, з розвитком просвітництва, поширення набув один з давньоукраїнських тайнописів - глаголиця (з хрещенням Русі перейшли на більш зручну систему письма - кирилицю).

землі" 860 роком. Є всі підстави вважати цей літопис першим

географічно-краєзнавчим описом нашої батьківщини, а одного з його головних авторів - Нестора Літописця - першим вітчизняним географом і краєзнавцем. У Київському літописі вперше вжито назву "Україна" (1187 p.), подано багато інформації про окремі землі і події, явища природи, рослинний і тваринний світ нашого краю, про його народ.

Починаючи з XIII ст., краєзнавча інформація про Україну подавалась у звітах і друкованих творах європейських мандрівників. Адже українські міста і транспортні шляхи тривалий час відігравали (і досі продовжують відігравати) важливу роль посередників у торгівлі між Сходом і Заходом.

Зигмунда Герберштейна - німецького мандрівника. Першою картою українських земель є

карта географа Бітіста Ан'єзе (1548 p.). Французький військовий інженер Г. Л. де Боплан у 1650 р. видав першу спеціальну працю про Україну та її мешканців-козаків "Опис України...". У ній міститься також перша цілісна карта реґіонів (країв) України з найдетальнішим серед тогочасних географів переліком давніх українських поселень.

організував академік А. Гюльденштедт. Зібрані ним матеріали про культуру і

побут українців і нині залишаються унікальними. 

У перших десятиліттях XIX ст. в Україні сформувався ряд місцевих культурно-просвітницьких, у тому числі етнографічних, центрів: Полтава, Одеса, Ніжин, Харків, провідним з яких згодом став останній. Початок народознавчих досліджень поклав Харківський університет, заснований у 1805 р.

У стінах Харківського університету обмінювалися поглядами й творили національне наукове краєзнавство такі відомі вчені, як І.І. Срезневський (ректор університету) та М. І. Костомаров (1817-1885 рр.) - основоположник народницького напрямку в історіографії України

Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком та іншими заснували

Кирило-Мефодіївське Братство. Наукова краєзнавча спадщина Братства величезна, з-під пера його членів вийшли фундаментальні праці з історії України XVI-XVIII ст., низка етнографічних студій, матеріали етнографо-статистичної експедиції у Правобережну Україну.

З кінця першої половини XIX ст. центр народознавчої діяльності поступово переміщується до Києва у зв'язку з заснуванням тут університету (1834 p.).

На півдні України основним осередком краєзнавчих досліджень стало Одеське товариство історії та старожитностей.

та фольклорно-етнографічних досліджень народного побуту.
Третій період розвитку національного краєзнавства розпочався

важливою науковою подією - проведенням етнографічно-статистичної експедиції Географічного товариства до Південно-Західного краю, тобто на всю Правобережну Україну. Керував експедицією видатний український етнограф і фольклорист, правник за освітою, автор тексту українського національного гімну "Ще не вмерла України", географ-краєзнавець Павло Чубинський.

Російського Географічного товариства. 
Південно-Західний відділ за три роки свого існування провів

масштабну наукову програму по вивченню України. Ним опубліковано ряд етнографічних програм, здійснено одноденний перепис населення Києва, 

Ушинський (1824-1871 pp.), автор підручників "Рідне слово" і "Дитячий світ",

теоретично обґрунтував необхідність використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі та поклав початок практиці шкільного краєзнавства. Краєзнавство як педагогічне явище К. Д. Ушинський розглядав всебічно, вбачаючи в ньому могутній засіб вивчення Вітчизни. Він першим запропонував увести до навчальних планів початкових шкіл України предмет вітчизнознавство й постулював таку тезу: "успішним є навчання, яке здійснюється на базі краєзнавства".

першого українського шкільного підручника "Початкова географія" (1911р.), виданого українською мовою,

- нерозривно пов'язувала вивчення географії з краєзнавством. Вона запропонувала створити товариство організації подорожей - прототип сучасних центрів туризму і краєзнавства сучасної молоді.

спостерігається певний застій у зв'язку з репресіями царизму щодо української

мови і культури. Провідним центром українознавства на цьому етапі стає Львів.

2 вересня 1868 р. розпорядженням Віденського міністерства освіти за № 3491 прийнято Статут і Дозволено заснування Товариства "Просвіта". Основою організаційного розвитку і діяльності "Просвіти" стали його філії і читальні.

У 1873 р. було засноване "Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка", яке друкувало наукову літературу, найбільше про українську історію і письменство.

У 1830-х pp. у Галичині намітився поступ у розвитку народознавчого краєзнавства. 

історик, визначний діяч української науки, політичний і громадський діяч Михайло

Грушевський (1866-1934 рр.) - майбутній перший президент незалежної України. Він став головою НТШ. М. Грушевський та І. Франко створили у Львові Всеукраїнський культурний центр та заснували "Літературно-науковий вісник", який згуртував кращі літературні сили Галичини.

М. Грушевський реорганізував НТШ у справжню українську академію наук: створив фонди, бібліотеки, музеї, об'єднав майже всіх провідних східно- і західноукраїнських учених, літераторів, педагогів.

Івано-Франківськ) сформувала організаційний комітет для створення краєзнавчо-туристичного товариства "Чорногора". 20

травня 1910 р. у Станіславі відбулися Установчі збори, де було прийнято Статут Товариства "Чорногора"

У 1911 р. утворилося молодіжне товариство "Пласт" - патріотично-виховне за духом й спортивно-туристичне - за змістом діяльності. Члени "Пласту" під час туристичних походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві, спостережниц-тві тощо.

Спільними зусиллями аматорів галицької старовини, а також С. Старосольського, К. Паньківського у жовтні 1924 р. у Львові було засновано українське крайове краєзнавчо-туристичне товариство "Плай".

9 грудня 1924 р. у Львові було засновано спортивне товариство "Карпатський Лещатарський Клуб" (КЛК) для розвитку лещатарського спорту на галицьких теренах.

краєзнавства. Жовтнева революція 1917 р. дала поштовх спробі українських більшовиків

поєднати український націоналізм ("українізацію") з комуністичною ідеологією.

Рушійною силою українізації системи освіти був М. Скрипник - голова комісаріату освіти з 1927 р. по 1933 р. Працюючи з одержимою завзятістю, він домігся того, що в 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і 30 % вищих навчальних закладів вели навчання виключно українською мовою, 97 % українських дітей навчалися рідною мовою. До революції, коли українських шкіл практично не існувало, українофіли могли лише мріяти про такі умови, які через 10 років створив М. Скрипник.

складу Української РСР) Академія наук України виступила ініціатором відродження краєзнавчого

руху.

За останні десятиліття українськими етнографами-краєзнав-цями підготовлено ряд фундаментальних монографій, наприклад: "Украинцы" (1964 p.), "Бойківщина: історико-етногра-фічні дослідження" (1983 р.), "Гуцульщина. Історико-етногра-фічні дослідження" (1967 р.), "Карпатский сборник" (1976 p.), "Этнография восточных славян" (1987 р.) тощо.

Після здобуття Україною державної незалежності краєзнавча робота в країні активізувалася. Характерна риса пострадянського періоду розвитку національного краєзнавства - повернення до його історичних витоків, відродження "забутої" краєзнавчої спадщини, реабілітація імен, знищених тоталітарним режимом та висвітлення маловідомих сторінок злочинів комунізму проти українського народу.