Лекція на тему: “ЗАГАЛЬНА ГНІЙНА ІНФЕКЦІЯ (СЕПСИС)”. ОСНОВИ ДЕТОКСИКАЦІЇ І

організму, яке викликане різноманітними збудниками і їх токсинами. Сепсис виникає

в умовах порушеної реактивності організму при постійному або періодичному проникненні із місцевого вогнища інфекції в кров’яне русло. Це генералізована інфекція при наявності місцевого вогнища, в умовах зниженої реактивності організму.

та їх токсинів на клітини організму, а потрібно вважати його

наслідком існуючих порушень в імунній системі, які проходять в своєму розвитку від стану надмірної активності (“фаза гіперзапалення”) до стану імунодефіциту (“фаза імунопаралічу”). Організм, таким чином, є активним учасником деструктивного, а точніше аутодеструктивного процесу.

мікробів в 1 г. тканини рани (критичний рівень бактеріального обсіменіння

рани – 105 мікробів на 1 г. тканини вогнища);
б) вірулентність мікрофлори;
в) велика кількість ушкоджених (змертвілих та напівзмертвілих тканин);
г) затримка виділення з рани назовні ексудату, мікробів, токсинів, продуктів розпаду тканин;
д) локалізація первинного джерела (замкнуті кісткові, суглобові порожнини, плевра, очеревина);
ж) порушення правил асептики;
з) різке порушення імунітету (діабет, анемія, злоякісні пухлини, колагенози, літній вік, променева хвороба, СНІД тощо).

вважають, що інфекція міститься в криптах, і сепсис називають криптогенним.
Перебіг

сепсису буває різним. При блискавичній формі захворювання може розвиватись дуже швидко і хворий гине через 1-2дні.

гнійний процес, потім при несприятливих умовах виникають запальні прояви інфекції

у виді гнійно-резорбтивної лихоманки (підвищення температури більше 38оС, озноб, інтоксикація, зрушення лейкоцитарної формули вліво). При своєчасному лікуванні місцевого вогнища ця реакція оборотна , і явища токсемії зникають в середньому через тиждень. Якщо ж цього не відбувається – це свідчить про початок сепсису.
При миттєвому сепсисі клінічна картина розвивається бурно, комплекс симптомів появляється за кілька годин, 1-2 доби.
Найбільш вираженими симптомами сепсису незалежно від стадії є лихоманка з високою температурою тіла, ознобом та пітливістю.
Початкова стадія сепсису – токсемія, виникає різка слабість, кволість, втрата апетиту, головний біль, диспептичні розлади, пригнічення психіки (рідше ейфорія та збудження) аж до непритомності, лихоманка з високою температурою тіла, озноб та пітливість.

виражених перифокальних запальних змін, сухі порожнини без рівня рідини. При

стафілококовій інфекції – абсцес з великою кількістю гною, іноді гангрена.
У хворих сепсисом можуть спостерігатись такі ускладнення:
Септична кровотеча, арозії судин, гнійне розплавлення тромбу.
Тромбоемболія артерій кінцівок або внутрішніх органів.
Септичний ендокардит, при якому уражується двохстулковий клапан.
Пневмонії.
Пролежні.
Ниркова і печінково-ниркова недостатність.
Дихальна недостатність.
Серцево-судинна недостатність.
Септичний шок.

методів знеболення.
Радикальне вскриття і дренування гнійних вогнищ.
Антибактеріальна хіміотерапія.
Імунотерапія.
Нормалізація системної гемодинаміки.
Інтенсивна

дезінтоксикаційна і коригуюча терапія, що направлена на зниження ступеня токсемії, підтримання артеріального тиску, поліпшення мікроциркуляції, задоволення метаболічних потреб.
Профілактика і лікування дихальної, ниркової недостатності.
Застосування методів, які відновлюють фізіологічну рівновагу життєвих систем і підвищують захисні властивості організму в боротьбі з інфекцією (ГБО, квантова гемотерапія).

загальні, так і місцеві фактори, а саме:
обтураційний синдром (набряк, інфільтрація

кореня язика, надгортанника, гортані, скупчення в’язкої слюни і слизі в ротоглотці;
рефлекторний вплив з рефлексогенних зон блудного нерва, внаслідок яких є можливість виникнення ларингоспазму;
болевий синдром;
пригнічення функції дихального центру внаслідок інтоксикації.
При гострому розвитку сепсису і синдромі токсичного шоку порушується мікроциркуляція і можуть розвинутись деструктивні процеси і мікроателектазування.
При наростанні гострої дихальної недостатності накладають трахеостому.

свобідність прохідності дихальних шляхів):
Медикаментозна терапія: протинабрякові, антигістамінні, десенсибілізуючі препарати –

піпольфен, супрастін в/м; 10% розчин хлориду натрію і 20-40% розчину глюкози з еуфіліном – внутрішньовенно від 10 до 40 мл внутрішньом’язеве або внутрівенне введення кортикостероїдів (преднізолон 30-60 мг). В тяжких випадках показана дегідратація внутрішньовенним введенням лазиксу (0,02-0,08 г) і 15% розчин манітолу (400 мл).
Відтяжуюча терапія – гірчичники, банки на грудну клітку, гарячі гірчичники нижні ванни.
Розріджуюча терапія – відхаркуючі середники внутр.; парові інгаляції з содою, інгаляції аерозолей з протеолітичними ферментами (трипсин, хімотрипсин).
Місцева протинабрякова терапія – інгаляції аерозолей з бронходилятаторами (адреналін, ізопротернол, атропін), кортикостероїдами.
Оксигенотерапія.
При неефективності проводимої терапії і наростанні явищ асфіксії показана трахеостомія.
Хворих з трахеостомою потрібний контроль і забезпечення функції дихання (санаційна бронхоскопія, догляд за трахеотомічною трубкою, рання активізація хворого, ЛФК і т.д.).

процесах, розвитку токсикоінфекційного шоку, викликаного анаеробною флорою.
Реінфузія малих доз УФО

крові підвищує захисні реакції, проявляє антибактеріальний ефект і посилює репаративні процеси. При ультрафіолетовому впливі на кров високоенергетичні фотони УФ – променеві активно поглинають білками плазми крові і мембран форменних елементів, що викликає збудження валентних електронів і перехід їх на більш високоенергетичні рівні. Такі молекули легко реінфузії в організмі крові.

шляхи, остеоміеліт)

Перебіг:
блискавичний і токсемія, септикотоксемія з метастазуваннями;
гострий ендокардит;
хронічний ендокардит;
метастазування майже

в усі органи.
Лікування:
Пеніцілін від 200000 до 500000 од в добу; тільки при резистентності до пеніциліну призначають хлорамфенікол або еритроміцин (від 3 до 6 г в добу цефалоспорину).

складався з двох скляних циліндрів вставлених один в одний, між

стінками протікала вода для підігрівання крові. Внутрішній циліндр являв собою колонку і вміщував сорбент.
В подальшому було запропоновано велику кількість різних форм і розмірів колонок і апаратів до них. Від апаратів працюючих за рахунок перепаду артеріовенозного тиску до напівавтоматизованих і автоматизованих з включенням в їх конструкцію перфузійних систем, датчиків і комп'ютерних пристроїв, але всі вони включають резервуар для крові, насос /мембранного, або роликового типу/, масообмінник зі щілинним фільтром, апарат для вимірювання об'ємної швидкості крові.

поступають від виробника в стерильній, апірогенній формі. В якості комунікаційної

системи можуть бути використані трубки від одноразової системи, або змонтовані силіконові трубки. Після повної збірки системи, обов'язковою умовою передсорбційної підготовки являється відмивка колонки фізіологічним розчином з ціллю знепилення сорбенту. До нього добавляється 5-10 тис. гепарину для повної фіксації мікрочастин на протязі всього сорбційного періоду.
Кров забирається із судини, пропускається через систему і вливається в іншу судину. Варіанти підключення перфузійних колонок до кровоносної системи: артеріовенозний шунт Скрібнера, вено- венозний, портокавальний, артеріовенозний, лімфовенозний.

15000-20000 од. гепарину, до центральної вени, або шунта Скрібнера

приєднується апарат плазмаферезу, забирається кров хворого, яка разом із антикоагулянтами поступає у центрифугу, де проходить відділення форменних елементів від плазми. Швидкість обертання центрифуги складає 1200 об/хв. Сепарована плазма і форменні елементи крові поступають по різним лініям. Відібрану плазму хворого забирають в пластикові мішечки, форменні елементи з'єднують з донорською плазмою, або фізіологічним розчином і повертають хворому по венозній лінії. Швидкість забору плазми повинна бути рівною швидкості поступлення донорської плазми.
При центрифужному плазмаферезі використовують скляні флакони, пластикові контейнери - гемакон 500- одинарний полімерний контейнер одноразового використання із гемоконсервантом, гемакон 500-300 здвоєний полімерний контейнер.

Використовують ультрафіолетове з довжиною хвилі 100-400 нм, 220-600нм, лазерне монохроматичного

спектру- гелій-неоновий з довжиною хвилі 632-633 нм, азотний 337нм, аргоновий 488-514 нм, рубіновий- 690нм.

Лікувальна дія полягає у зменшенні проявів запалення, зниженню рівня інгібіторів протеаз, відновленні Т-активності, покращенні центральної гемодинаміки.

Т.Грах 1805 вперше застосував термін «діаліз» від грецького діалізіс-відділення, але

лише в 1912 році на основі цього методу в СІЛА був сконтруйований апарат, при допомозі якого автори проводили в експерименті видалення саліцилатів з крові в апараті названим «штучною ниркою». В якості напівроникливих мембран авторами були використані трубочки із колодію, по яким текла кров тварини, а ззовні вони омивалися ізотонічним розчином.

поколінні ми би не зупинилися використовуються напівпроникливі мембрани, з однієї

сторони яких тече кров, а з другої сольовий розчин. Цей розчин складається з фізіологічних концентрацій хлоридів натрію, калію, кальцію, магнію, бікарбонату натрію і глюкози.

При цьому проходить вирівнювання концентрацій низькомолекулярних сполук, таких як іони сечовини, креатинін, глюкоза і інших речовин з малою молекулярною масою між кров'ю і діалізатом через напівпроникливу мембрану. Для підсилення вказаного ефекту можна скласти надлишковий гідростатичний тиск зі сторони крові, або негативний тиск зі сторони відмиваючого розчину.