Листуваті і кущисті лишайники

лишайники мають форму пластинок різного забарвлення, горизонтально розміщених на субстраті

(пармелія, стінна золотянка). Пластинки, як правило, округлі, 10—20 см у діаметрі. Характерною особливістю листуватих лишайників є неоднакові забарвлення й будова верхньої і нижньої поверхонь слані. У більшості з них на нижній частині слані утворюються органи кріплення до субстрату — ризоїди, що складаються із зібраних у пучки гіфів. Вони ростуть на поверхні грунту, серед мохів. Листуваті лишайники порівняно з накипними є більш високоорганізованими формами.

вигляд талона з апотеціями, б — поперечний розріз гетеромерного талома,

в — початкова фаза утворення соредії); г — листуватий лишайник лентогія (поперечний розріз гомеомерного талома); д — накипний письмовий лишайник на корі дерева; е — кущуватий оленячий лишайник ягель; є — кущуватий бородатий лишайник: 1 — верхній шар кірки; 2 — гонідіальний шар; 3 — серцевинний шар з гіф; 4 — нижній шар кірки.

Відомо близько 700 видів рослин даного роду.
Розмноження здійснюється одноклітинними спорами

, що формуються в апотеціях , або вегетативним шляхом ( ізідіями, конідіями). Спори не забарвлені, мають еліптичну або більш видовжену форму. Конідії зустрічаються різних типів - прямі, циліндричні або веретеновидні. В асках закладено за вісім спор.
Значення пармелії. Ці рослини використовують для виготовлення антибіотиків. Заготовка слані проводиться в квітні- травні. У нетрадиційній медицині пармелія використовується для лікування туберкульозу ( від кашлю ), і як зовнішній антисептичний засіб. Протипоказань до застосування пармелії практично немає.
У талломі міститься висока концентрація вуглеводів, за хімічною будовою аналогічних целюлозі.
Серед полісахаридів є так званий « лишайниковий крохмаль » , який швидко розбухає і розчиняється в гарячій воді. При охолодженні даний розчин перетворюється на драглисту масу. Тому пармелію застосовують для приготування желе, мармеладу, киселів з ​​додаванням ягідних морсів і фруктових соків.

невеликими ділянками нижньої частини, а верхня частина розгалужена і піднята

над поверхнею або звисає з дерев подібно до кошлатих грив — "бородаті лишайники". За рівнем організації кущисті лишайники є найвищим етапом розвитку слані. їхня слань буває різних розмірів: від кількох міліметрів до 30—50 см. Бородаті лишайники можуть досягати 7— 8 м (уснея). До кущистих лишайників належать цетрарія, алекторія, нейропогон, евернія та ін.

листовидно-кущевим лишайником, що має кущисту прямостоячу, рідше розпростерту слань або

талус, і складається із майже компактних вертикальних лопатей. Лопаті неправильно-стрічкоподібні, шкірясто- хрящові, вузькі, плоскі, заввишки до 10 см і завширшки 0,3–5,0 см, з короткими темними війками зеленувато-брунатні або з різними відтінками коричневого кольору, в залежності від освітлення, біля основи з червонуватими плямами, матові або деколи блискучі з нижньої сторони, деколи світліші або однакового кольору з обидвох сторін. Нижня сторона рясно вкрита білими плямами (псевдоцифелами) різної форми. Краї лопатей дещо завернені доверху. Війки біля основи великі (деколи вони повністю відсутні), висихаючи, набувають темно-коричневого кольору.

повільний ріст у порівнянні із іншими представниками лишайників. Для розвитку

даного виду потрібні сприятливі умови з одного боку — для гриба, з іншого — для водорості. Проте деколи ці умови бувають несприятливими. Для більшості лишайників роду Cetraria характерним є інтеркалярний ріст, тобто будь-яка частина лишайника може дати ріст новим особинам, який в умовах Арктики відбувається грубо-механічним і вегетативним шляхом. За допомогою вітру, оленів та людської діяльності кусочки ісландського моху розносяться по тундрі на великі площі, поки не причепившись до субстрату, обломки лишайника не почнуть відростати у вигляді нових особин.

водоростей. Синтезовані при цьому органічні речовини використовуються грибом. Дихання, поглинання

води і мінеральних солей забезпечує грибний компонент (мікобіонт) слані лишайника. Активність цих процесів залежить від освітленості, температури, вологості.
Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах: кам’янистих породах, ґрунті, корі дерев, хвої, листках вічнозелених рослин, мохах, гниючій деревині та інших рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках та інших предметах, при цьому головна умова для їх поселення – тривалість перебування предмета в нерухомому стані.
Характерна біологічна особливість лишайників – утворення так званих лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок і зерняток.
Лишайники – рослини-піонери. Руйнують виділеннями субстрат, підготовляючи умови для зростання інших рослин. Лишайники служать укриттям і їжею для багатьох безхребетних рослин. Ними живляться і деякі крупні хребетні.
Лишайники широко використовує людина в своїй господарській діяльності. Перш за все це цінний корм для північних оленів. Частково їх вживає в їжу і людина. Із лишайників дістають спирт, лакмус, фарби, та використовують як сировину для парфумерної промисловості, в медицині для виготовлення ліків.