Материально-техническая

потреби в матеріально-технічних ресурсах
Показники витрат та ефективності використання матеріально-технічних ресурсів
Сутність,

зміст і завдання матеріально-технічного забезпечення підприємства
Контроль за використання матеріальних ресурсів
Резерви економії матеріальних ресурсів

виробництва економічних благ.
Ресурси поділяються на:
матеріальні ресурси;
людські ресурси;
фінансові ресурси;

До матеріальних ресурсів відноситься сировина, матеріали, паливо, усі види енергії тощо. У собівартості лікарських засобів матеріальні витрати складають понад 70 %.

Структура собівартості лікарських засобів

повне забезпечення субстанціями та матеріалами необхідної якості та в кількості,

обґрунтованій виробничою програмою, тому важливою умовою економії субстанцій і матеріалів, що використовуються, є аналіз забезпеченості фармацевтичних підприємств матеріальними ресурсами та їх використання.

Матеріально-технічне забезпечення фармацевтичних підприємств включає:
визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах;
пошук і закупівлю ресурсів;
організацію доставки;
збереження;
видачу матеріальних ресурсів споживачам на підприємстві.
Забезпечення матеріально-технічними ресурсами повинне бути своєчасним, комплексним і супроводжуватися мінімальними витратами. Роботу по забезпеченню підприємства матеріальними ресурсами здійснює відділ матеріально-технічного забезпечення підприємства.

є безпосередньо підприємства-виробники або фірми-посередники. Якщо закупівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо

у виробників, то це - організація постачання за прямими зв'язках. Така організація забезпечення матеріальними ресурсами має переваги, які містяться в забезпеченні можливості оперативного обліку спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування термінів постачання і т.п. По прямих зв'язках поставляються, насамперед, ті матеріально-технічні ресурси, що необхідні постійно у великій кількості, а також вироби по індивідуальних замовленнях і складне обладнання. Однак, уся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва, досягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, тому така кількість матеріальних ресурсів не може поставлятися по прямих зв'язках. Ті ресурси, що, необхідні в невеликій кількості, періодично і нерегулярно, можливо купувати у посередників, тобто оптових фірм і магазинів, які комплектують визначений асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств і організацій споживачів.

визначення джерел покриття потреби в них. Джерела покриття розділяються на

зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, що надходять від постачальників відповідно укладених договорах; внутрішні джерела – це:
а) мінімізація відходів сировини і матеріалів;
б) використання вторинної сировини;
в)виготовлення власних напівфабрикатів;
г) економія сировини та матеріалів;
д) зменшення втрат ссировини, матеріалів і готової продукції протягом всього циклу виробництва, починаючи з моменту закупівлі субстанцій та матеріалів і закінчуючи збутом готових лікарських засобів.

Потреба в матеріальних ресурсах за рахунок зовнішніх джерел визначається як різниця між загальною потребою в конкретному найменуванні сировини або матеріалу і величиною власних джерел її покриття.

=
де Qз, Qв – зовнішні та внутрішні джерела покриття,

відповідно, нат.од.;
Q – загальна потреба в субстанції або матеріалі, нат.од.
- за планом:

– фактично:

На підставі аналізу можна зробити висновок, що потреба в субстанції новокаїну задовольняється лише на 87%.

призначення.
Кількість технічних засобів, тобто машин і обладнання, визначають епізодично

при проектуванні виробничих систем.
Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного виду, необхідних фармацевтичному підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мрн), і матеріалів, які слід закупити, розраховується за формулою:

де Мр – витрата матеріалів у розрахунковому періоді;
МП, Мк – перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Матеріали витрачаються на такі потреби:
операційну діяльність;
виготовлення технологічного оснащення;
ремонтно-експлуатаційні роботи;
заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва;
капітальне будівництво власними силами.

Цей основний принцип конкретизується відповідно кожного об'єкту нормування. Зокрема, витрати

матеріалів на виробництво продукції (Мр.п.) розраховують так:

де n – кількість найменувань продукції, що виготовляється;
Ni – обсяг випуску продукції і-го найменування в натуральному вимірі;
Мн i – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу;
Мн.п – витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.
Витрати матеріалів на зміну залишків незавершеного виробництва (Мн.п) розраховуються тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Вони визначаються в залежності від широти номенклатури продукції і величини норм витрат. При обмеженій номенклатурі продукції і великих нормах витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина витрат матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва (Мн.п) обчислюється приблизно, виходячи з величини незавершеного виробництва у вартісному вимірі і витрат матеріалів на грошову одиницю продукції у незавершеному виробництві за минулий рік. У такий спосіб розраховуються витрати основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та тих допоміжних матеріалів, що нормуються для виготовлення окремих виробів.

робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат на обслуговування.

Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому випадку можуть бути одна година роботи обладнання (мастильні, охолодні матеріали, енергія), тонно-кілометр перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності обладнання (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецїжа тощо).

Втрати підприємства внаслідок неритмічності постачань визначаються за формулою:

де ΔТП – втрати внаслідок неритмічності постачання субстанцій і матеріалів;
ТПР – кількість людино-годин простоїв через відсутність субстанцій і матеріалів;
ВГ – середньогодинна виробка продукції.

показники.
До узагальнюючих показників відносяться:
матеріаловіддача;
матеріалоємність;
коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягів

виробництва і матеріальних витрат;
питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції;
коефіцієнт використання матеріалів.
1. Матеріаловіддача визначається діленням вартості виготовленої продукції на загальну величину матеріальних витрат. Цей показник показує, скільки виготовлено продукції з кожної гривні спожитих ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії і т.п.).
Матеріаловіддача розраховується за формулою:

де МВ – матеріаловіддача;
N – обсяг виготовленої продукції;
ВР – виручка від реалізації продукції;
МВ – загальна величина матеріальних витрат.

одиницю продукції (чи одиницю споживчої властивості) у натуральному або вартісному

її вимірі. Цей показник безпосередньо пов’язаний з показниками, які характеризують витрат окремих видів матеріальних ресурсів (металоємність, енергоємність, паливоємність), вимірюваними в натуральному, натурально-вартісному та вартісному виразі.
Матеріалоємність продукції може вимірюватися різними показниками:
Питомою витратою матеріальних ресурсів на фізичну одиницю виготовленої продукції (питома матеріалоємність):

де Мз – витрати матеріальних ресурсів на певний вид продукції; Nі – обсяг виробництва певного виду продукції.

Для складних видів продукції (наприклад, продукції машинобудування) частіше використовується такий показник матеріалоємності, як витрата певних матеріальних ресурсів на одиницю споживчої властивості.

Витрати матеріальних ресурсів на одиницю споживчої властивості однотипної продукції розраховуються за формулою:

де ті — питомі витрати матеріальних ресурсів на фізичну одиницю продукції;
qі — кількість одиниць певної продукції, виготовленої у звітному періоді;
Wі — загальний обсяг споживчої властивості продукції, виготовленої у звітному періоді.

суми матеріальних витрат повної собівартості виробленої продукції:
де МВ –

загальна величина матеріальних витрат;
С – загальна собівартість товарної продукції

Динаміка цього показника характеризує зміну матеріалоємності продукції.

4. Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми витрат до планової і показує наскільки економічно використовуються матеріали в процесі виробництва:

де МВФ, МВП – витрати матеріальних ресурсів, фактичні та планові відповідно.
Якщо цей коефіцієнт вище одиниці (КМВ > 1), це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції; якщо менше одиниці (КМВ < 1), то матеріальні ресурси використовуються економічно.

(ВВ) до норми витрат матеріалу (НВ):
6. Коефіцієнт виходу корисної речовини

(КР) визначається відношенням кількості отриманої корисної речовини (ВК) до теоретично можливого виходу цієї речовини з одиниці сировини (ВТ):

різними видами ресурсів (сировини, матеріалів, топлива, енергії і т.п.) або

різними видами послуг та визначається наступним відношенням:

де МФ – кількість ресурсів, що надійшли за певний період у виробництво у відповідних одиницях виміру;
МП – потрібна (нормативна) кількість ресурсів (послуг) у відповідних одиницях виміру, яка повинна надійти за цей період за планом.

Коефіцієнт плановості забезпечення ресурсами (qП.З) визначається порівнянням кількості (вартості) матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива і т.п.), що отримані від постачальників з порушенням строків або обсягів постачання, і планового обсягу поставок за цей же період:

де МПС – кількість (вартість) матеріальних ресурсів, що надійшли за певний період з порушенням строків постачання (з запізненням);
МПЛ – планова кількість (вартість) матеріальних ресурсів, які повинні були надійти за певний період.

забезпечення виробництва ресурсами (qЗ) на коефіцієнт плановості забезпечення ресурсами (qП.

З ) :

Крім цих специфічних показників ефективність використання матеріальних ресурсів може бути оцінена по динаміці показників матеріалоємності (матеріаловіддачі) продукції, питомої ваги матеріальних витрат у собівартості продукції, співвідношення темпів росту обсягів виробництва та матеріальних витрат.

У галузях, що здійснюють первинну переробку сировини, застосовуються такі показники:
– зміст корисної речовини у вихідній сировині (заліза в руді, цукру в буряку і т.п.);
– ступінь використання корисної речовини, що міститься у вихідній сировині, і відсоток втрат, що виникають у процесі переробки сировини;
– кінцевий вихід готової продукції, що розраховується розподілом обсягу готового продукту на обсяг вихідної сировини.
Зменшення витрат субстанцій і основних матеріалів на виробництво одиниці лікарських засобів можливе за рахунок удосконалення техніки і технології, закупівлі більш якісних субстанцій і основних матеріалів, скорочення втрат протягом усього циклу виробництва і т.п.

матеріально-технічних ресурсів у необхідний термін і в обсягах, необхідних для

здійснення його виробничо-господарської діяльності.

У загальному вигляді завдання матеріально–технічного забезпечення підприємства можна визначити так:
дотримування обґрунтованих термінів закупівлі субстанцій і матеріалів.
забезпечення точної відповідності між обсягом закупівлі та потребами в матеріальних ресурсах (надлишок або недолік кількості поставлених матеріальних ресурсів також негативно впливає на баланс оборотних фондів і стійкість випуску продукції, і, крім того, викликає додаткові витрати при відновленні балансового оптимуму).
дотримання вимог виробництва, що висуваються до сировини та матеріалів.
Основними критеріями, які визначають закупівельну політику фармацевтичного підприємства, є економічні фактори.

виробництва:
метод «Канбан». Цей метод розроблено у Японії з метою управління

постачальниками в умовах потокового виробництва. Він враховує потребу в матеріальних ресурсах, виходячи з кінцевої стадії процесу виробництва і забезпечує оперативне регулювання кількості виготовленої продукції на кожній стадії процесу виробництва;
система планування матеріальних потреб (MRP). Існує декілька модифікацій системи MRP: MRP – 1 і MRP – 2, причому, MRP – 1 є стандартним модулем для побудови системи MRP – 2. Систему MRP відносять до систем “штовхаючого” типу. У штовхаючій системі формується перелік необхідних матеріалів для виробництва визначеної кількості готової продукції відповідно до прогнозу ринкової кон’єктури, потім здійснюється формування замовлень постачальникам.
Однак система MRP вимагає значних витрат на підготовку первинних даних і висуває підвищені вимоги до їх точності;
3) метод “Точно в строк”, за допомогою якого в результаті частих перевезень різко скорочуються запаси і тривалість виробничого циклу.
4) система замовлень, відповідно якої постачальниками укладаються типові контракти на тривалий період існування потреб.

видами матеріально-технічних ресурсів здійснюється відділами матеріально-технічного забезпечення (ВМТЗ).
Система планування ресурсів

MRP

необхідних для функціонування основних і допоміжних виробництв, а також для

експлуатаційних потреб і капітального будівництва;
складання заявок і специфікацій на необхідні матеріально-технічні ресурси і надання їх планово–економічному відділу;
здійснення всієї оперативної діяльності з реалізації планів постачання (укладання договорів, одержання матеріальних ресурсів відповідно до укладених договорів з постачальниками та ін.);
приймання, розміщення, збереження, підготовка до відпуски і відпуск матеріально-технічних ресурсів цехам і службам підприємства;
установлення разом із планово-економічним, технічним і фінансовим відділами обґрунтованих диференційованих норм запасів матеріально-технічних ресурсів і доведення цих норм до працівників складів, регулювання розміру запасів і контроль за їх станом;
участь у розробці організаційно-технічних заходів щодо економії матеріально-технічних ресурсів, заміні дефіцитних видів сировини і матеріалів;
організація контролю за витратами матеріально-технічних ресурсів цехами і службами підприємства;
оперативний облік надходження матеріально-технічних ресурсів на підприємство їхнього відпуску цехам і службам та стану виробничих запасів;
контроль за виконанням договірних зобов'язань постачальників, підготовка санкцій постачальникам за недопоставку, прострочення чи постачання неналежної якості сировини і матеріалів;
контроль за станом перехідних запасів на складах, облік залишків матеріалів на складах, виявлення непотрібних підприємству видів сировини і матеріалів і забезпечення своєчасної їхньої реалізації;
організація обліку своєчасного відправлення зворотної тари постачальникам, забезпечення максимального використання та своєчасної реалізації однобічної тари;
здійснення контролю за виконанням вимог стандартів підприємства з питань МТЗ і т.п.

виробництва, його масштабів, номенклатури сировини та матеріалів, ступеня кооперування з

постачальниками і форм постачання підприємства засобами виробництва.

У практиці можна виділити три основні форми структурної побудови відділів матеріально-технічного забезпечення підприємств:
по системі постачальницьких складів;
по системі цехових постачальників складів;
централізоване (функціональне).

Головними ланками постачання є оперативно-постачальницько-складські сектори (постсклади), що будуються за товарною ознакою. Кожний сектор здійснює весь комплекс робіт з організації і планування постачання визначені групи матеріально-технічних ресурсів, тобто планування постачання, закупівлю та завезення матеріальних ресурсів, збереження та їх споживання ними виробничими цехами. Функції планування й оперативного обліку виконує плановий сектор відділу матеріально-технічного забезпечення. До його складу входить також диспетчерський сектор, що координує роботу і вирішує термінові та поточні питання матеріального забезпечення виробничих цехів.

організований і за виробничою ознакою, тобто за системою цехснабскладів. Застосування

цієї форми доцільно у виробничих об'єднаннях, які мають у своєму складі територіально роз'єднані підприємства, а також виробничі одиниці, які споживають матеріально-технічні ресурси, відмінні за номенклатурою. Ця організаційна форма може бути рекомендована, головним чином, для підприємств із невеликими обсягами виробництва і неширокою номенклатурою споживаних матеріально-технічних ресурсів.
Третьою формою структурної побудови ВМТЗ є централізована чи функціональна, в якій функції планування й оперативного обліку, оперативно-заготівельні функції і складські операції по всій номенклатурі споживаних підприємством матеріально-технічних ресурсів зосереджені в окремих секторах, виділених за функціональною ознакою.
Системи снабскладів чи цехснабскладів мають наступні переваги у порівнянні з централізованою формою:
1) у кожного співробітника відділу виникає відчуття відповідальності за своєчасне забезпечення виробничих цехів необхідними матеріально-технічними ресурсами, починаючи з моменту планування та закінчуючи відпуском сировини і матеріалів в цехи;
2) створюються найкращі умови збереження матеріально-технічних ресурсів;
3) повніше й об’єктивніше вивчаються потреби виробничих цехів і забезпечується їхнє безперебійне постачання;
4) поліпшується облік матеріально-технічних ресурсів і контроль за їхнім використанням.

є важливою функцією відділів матеріально-технічного забезпечення підприємства.

У процесі організації контролю за витратами матеріалів вирішуються три головні задачі:
1. Спостереження за витратами матеріалів за призначенням. Матеріали повинні витрачатися тільки на ті вироби і на виконання тих робіт, що передбачені планом.
2. Контроль за виконанням затверджених норм витрати. Слід строго лімітувати витрати матеріалів, організовувати контроль за витратами на робочих місцях, враховувати необхідність економії матеріалів при рішенні питань матеріального та морального стимулювання, сувору відповідальність за відпуск матеріалів понад встановлені норми.
3. Організація роботи з економії матеріалів на всіх ланках управління виробництва та матеріально-технічне забезпечення. Рішення цієї задачі часто ускладнюється через труднощі в обліку матеріалів, що відпускаються, на кожну бригаду, зміну і т.п. Контроль необхідно починати з обліку матеріалів, що відпускаються бригадам і окремим працівникам, комірниками. Для цього в спеціальних вимогах та інших документах відзначається кількість відпущеного матеріалу, а також кількість відходів, які повинні бути повернуті робітниками з виданих матеріалів.
Відпуск здійснюється відповідно з установленими нормами витрат і завданням робітника по випуску продукції за певний період часу.

їх витрат у цехах і на ділянках за визначений період

часу. Для цього складається звіт, у якому відображаються всі матеріали, отримані цехом або ділянкою за певний період. Їх кількість установлюється на основі вимог, лімітних карт тощо, а витрати матеріалів на виконання основного виробничого завдання - на підставі даних про фактичне виконання програми і норм витрат. При необхідності визначаються витрати матеріалів, використання яких підтверджується відповідними документами.
Відділ матеріально-технічного забезпечення щомісяця повинен встановлювати залишок матеріалів у цеху і зараховувати його в ліміт майбутнього місяця. ВМТЗ також зобов'язаний слідкувати за ходом виробництва, оперативно регулювати відпуск матеріалу в залежності від змін у виробничій програмі, попереджати можливі перевитрати матеріалів, виявляти ініціативу у проведенні заходів щодо заміни дефіцитних матеріалів повноцінними замінниками.
При зміні норм витрат ВМТЗ зобов'язаний вносити відповідні зміни до лімітів і планів постачання.

Заключним етапом у роботі з контролю за витратами матеріалів є встановлення розміру економії ( Е ) чи їх перевитрати:

де Н - норма витрат матеріалу;
Пф - фактичний виконаний обсяг робіт;
Вф - фактичні витрати матеріалу.

матеріальних ресурсів має важливе значення для забезпечення конкурентоспроможності підприємства і

покращення його фінансового стану.
Економія матеріальних ресурсів забезпечує:
зниження витрат сировини, матеріалів та палива що приносить виробництву додаткові економічні вигоди;
економія матеріальних ресурсів, а також заміна матеріалів більш економічними видами сприяє збільшенню доходів, які отримують підприємства;
мотивацію щодо використання нові техніки та передової технології;
покращення використання виробничих потужностей та підвищенню продуктивності труда;
зниження собівартості продукції, а також позитивно впливає на фінансовий стан підприємств.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи чи напрямки економії визначають, яким чином та за допомогою яких заходів може бути досягнута економія.

На кожному підприємстві існують певні резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами слід розуміти можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів, які виникали чи виникають, але ще не використані.

економії матеріальних ресурсів вони можуть розподілятися на такі групи:
– загальнопромислові

або міжгалузеві;
– внутрішньовиробничі (цехові, заводські, галузеві).

Міжгалузеві резерви — це такі резерви, мобілізація яких залежить від визначення раціональних виробничо-економічних зв'язків між провідними галузями промисловості. Ці резерви обумовлені особливостями розвитку окремих галузей промисловості й економічних районів. Разом з тим масштаби їх практичної мобілізації більш обмежені і поширюються здебільшого на взаємозалежні галузі чи промисловості.
До загальнопромислових – (міжгалузевих) резервів відносяться: впровадження нових ефективних способів і систем розробки родовищ корисних копалин, прогресивних технологічних процесів їх видобутку, збагачення і переробки з метою підвищення ступеня витягу корисних копалин з надр, забезпечення більш повної і комплексної переробки мінеральної сировини; розвиток спеціалізації, кооперування і комбінування в промисловості; створення і розвиток підприємств різних форм власності; підвищення якості вихідної сировини у галузях-виробниках з метою виконання задач по економії матеріальних ресурсів у галузях-споживачах; прискорення розвитку виробництва найбільш ефективних видів сировини і матеріалів.
До внутрішньовиробничих резервів відносяться можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів, безпосередньо пов'язані з удосконаленням техніки, технології й організації процесів виробництва, освоєнням сучасних типів і моделей виробів, підвищенням якості продукції в конкретних галузях і підгалузях промисловості.

реалізації резервів економії ресурсів у промисловості та на виробництві розподіляються

на виробничо-технічні та організаційно-економічні.
До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, пов'язані з якісною підготовкою сировини до його промислового споживання; удосконаленням конструкції машин, обладнання та виробів; застосуванням більш економічних видів сировини, палива; впровадженням нової техніки та можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів. Важливу роль відіграє використання вторинних сировинних, матеріальних і паливних ресурсів, регенерація (відновлення) сировини, основних і допоміжних матеріалів (мастильних, обтиральних), інструмента. Ця проблема особливо актуальна в сучасних умовах.
До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться: комплекси заходів, пов'язаних з підвищенням наукового рівня нормування та планування матеріалоємності продукції; розробкою та впровадженням технічно обґрунтованих норм і нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів, пов'язаних із встановленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному розвитку виробництва нових, найбільше ефективних видів сировини та матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів.