Методологія в гуманітарних науках

пізнанні та в практичній діяльності.

практичної діяльності людини.
Методологія науки – вчення про принципи побудови, форми

і способи наукового пізнання.

У “Великому економічному словнику” методологія визначається як “вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Методологія науки – вчення про принципи побудови, форми та способи “наукового пізнання”.

вчення про найбільш загальні принципи, структуру, логічну організацію, методи і

засоби пізнання і перетворення навколишнього світу.
Спочатку методологія була представлена в практичних формах взаємин людей з об'єктивним світом. Надалі вона виділяється в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксується, як система соціально апробованих правил і нормативів пізнання та дії, що співвідносяться з властивостями і законами дійсності.

вплив на розвиток методології справляють процеси диференціації й інтеграції наукового

знання, докорінні перетворення класичних і поява великої кількості нових дисциплін, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства.
Якщо раніше поняття методології охоплювало переважно сукупність уявлень про філософські основи науково-пізнавальної діяльності, то тепер йому відповідає внутрішньо диференційована і спеціалізована галузь знання. Від теорії пізнання методологію відрізняє акцент на методах, шляхах досягнення істинного і практично ефективного знання.

(позитивізм);
Методологія Постмодерну (новітня методологія)
трансдисциплінарність;
релятивізм;
плюралізм, синергізм.

ними існує визначена супідрядність:
Рівень філософської методології — аналіз загальних принципів

пізнання і категоріального базису науки в цілому. Ця сфера методології являє собою розгляд філософського знання і розробляється спеціальними для філософії методами.
Рівень загальнонаукової методології — розробка загальнонаукових концепцій пізнання і формальних методологічних теорій (логіки науки, розроблювальної на основі застосування апарата математичної логіки і т.д.).

тобто їхня застосовність для різних областей науки, на стиках традиційних

дисциплін і принципову можливість перенесення засобів і методів таких концепцій з однієї області наукових знань в інші. Оскільки загальнонаукові методологічні концепції не претендують на рішення світоглядних, загально філософських задач, їхня розробка здійснюється в сфері нефілософського знання, а саме в рамках сучасної логіки і методології науки.

застосовуваних у спеціальних наукових дисциплінах. Основна задача цього рівня методології

— виявлення й опис сукупності методологічних прийомів і принципів, специфічних для тієї чи іншої дисципліни: фізики, біології, хімії, психології, соціології і т.д.

умов проведення експериментів, обліку погрішностей, методів обробки експериментальних даних і

т.д. Методологічні знання на цьому рівні зводяться до вимог, регламентаціям і практичним прийомам при використанні тих чи інших наукових результатів.

наукового аналізу, зумовлені її вихідними метафізичними припущеннями. "Першоелементи", що утворюють

самий глибинний рівень Всесвіту, не виникають, не трансмутують, не проліферують, не дееволюціонують, а споконвіку є в наявності.

проліферація - лат. proles - потомство, нащадки, fero - несу, - розмноження клітин.

легітимували "філософію присутності (наявності)" як єдино правильну парадигму філософії науки.

Ця методологічна культура навіть і в наш час усе ще панує над свідомістю багатьох учених і філософів науки.

Всесвіту з допомогою універсумів, що не еволюціонують, сьогодні неважко. Новий

час - це доба "диктатури Розуму". Мислителі цієї доби одержимі прагненням тотально осягнути, поставити під людський контроль не тільки світ природи, а й світ культури, установити Владу над ними.

еволюціонують" відповідало загальному прагненню мислителів Модерну зробити навколишній світ передбачуваним,

контрольованим, підпорядкованим Владі людини.

еволюціонують" кардинально відмінна від методологічної культури дослідження світу "систем, що

не еволюціонують". Поняття про "складність, що еволюціонує" фігурує в цій культурі як концептуальний прообраз теоретичних репрезентантів різноманітних фізичних, соціальних і ментальних реалій.

бути позначена неологізмом трансдисциплінарність. Цей термін означає, що жодна з

таких наук не укладається в межах якоїсь однієї монодисципліни (скажімо, фізики, хімії, біології, соціології і т.п.). Наука - трансдисциплінарна, якщо вона характеризується двома особливостями: 1) її сфера застосовності універсальна, тобто простирається від космофізики до космоетики; 2) природа досліджуваних нею об'єктів може бути довільною.

подібного кола проблем, а в тому, що вони кардинально змінили

ейнштейнівську практику глобального осмислення Всесвіту, а також методологічну культуру такого осмислення. Завдяки їм колишній стан методологічної культури, іменований „методологічною культурою фундаменталізму”, поступається місцем новому стану „методологічній культурі плюрального перспективізму”.

б підсумувати так: філософія нестабільності починається там, де авторитет великої

філософської традиції Декарта – Спінози – Локка – Лейбніца – Канта - Гегеля - Маркса опиняється під знаком питання, де мислення асиметричними категоріальними опозиціями, гранднаративами, центризмами кваліфікується як експансіоністське мислення епохи, що відійшла в історію.

та в методології науки, пов'язану з іменами В.Куайна, Т.Куна та

П.Фейерабенда. До того ж, на відміну від релятивізму в гуманітарно-науковому знанні 19 ст., в основі якого лежала ідея історизму (відповідно, мінливості) об'єкта пізнання, релятивізм 20 ст. переніс центр ваги на сталу обмеженість та специфічність суб'єкта пізнання.

на якій зосереджувалась увага дослідника, у постмодерністів воно знайшло своє

виявлення у цілій системі "фільтрів", які коригують, деформують і в кінцевому випадку формують образ об'єкту, який вивчається. Дія таких епістемологічних "фільтрів" значною мірою заснована на функціях мови.

діяльності. Проте, вона зовсім не нейтральний посередник, який повно та

без викривлень виражає та передає думку. Мова-посередник має достатньо складну структуру. Можна виділити якнайменше три якісно різнорідних прошарки мовного опосередкування в економічному пізнанні та пов'язані з ними епістемологічні "фільтри":

житті - саме їй загалом і відповідає мовний фільтр;
Термінологія економічної

науки як інструмент наукового опису економічної реальності - їй відповідає онтологічний фільтр;
Зовнішнє, передусім літературне оформлення економічних текстів і, відповідно, риторичний фільтр.

"фільтри", які координують сприйняття проблемної ситуації дослідником-прикладником і замовником. Що

стосується замовника - це перш за все його цілі (політичні установки), стосовно дослідника – його системно-практична онтологія, котра концептуалізує проблемну ситуацію на базі його професійних знань та досвіду. Нарешті, "фільтр " ціннісних установок означає особливе місце цього фактору в механізмі функціонування прикладного знання як поля потенційного ціннісного (перш за все етичного) конфлікту між замовником та вченим-виконавцем.

знання, є один пункт, стосовно якого нормативне начало визнається економістами-методологами

всіх напрямів. Цей пункт стосується етики дискусії, або Sprachethik (цей німецький термін було започатковано неомарксистськими філософами франкфуртської школи).