Нематериальные активы

нематеріальних активів
Механізм оцінки нематеріальних активів
Методи оцінки вартості нематеріальних активів
Сутність процесів

комерціалізації інтелектуальної власності у фармації

економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що

в них відсутня матеріальна основа одержання прибутку (доходу) та не визначені майбутні розміри цього прибутку (доходу).
По своїй природі нематеріальні ресурси (нематеріальні активи) виникають як результат нових унікальних знань у будь-якій формі, або як наслідок винятковості (природної або органічної).
За складом нематеріальні активи розподіляються за такими напрямками:
майнові права;
інтелектуальна власність;
відкладені, або відстрочені витрати;
гудвіл.

продукт і складається із промислової власності, авторського права і суміжних

прав, а також об’єкти, які не мають спеціального правового захисту.

Об’єкти промислової власності:

винаходи, об’єктами яких можуть бути продукти (пристрої, речовини, мікроорганізми та ін.);
корисні моделі, об’єктами яких є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин;
промислові зразки – нове художньо–конструктивне вирішення виробів, коли досягається єдність технічних та естетичних властивостей;
товарні знаки та знаки обслуговування – оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників.
Основними вимогами до товарних знаків та знаків обслуговування являються: їх новизна, оригінальність і охоронопригодність, тобто можливість офіційної їх реєстрації.

об’єктами, підтвердженням яких є ліцензія, орендні права.
Відкладені, або відстрочені, витрати

– організаційно-юридичні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи - гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).
Гудвіл може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені . Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв'язків, популярності торгової назви, товарного знаку .

можуть бути продукт і спосіб.

Виділяють декілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктами винаходів:
пристрій (машина, механізм, прилад):
речовина (з’єднання, суміші, розчини, сплави);
штам мікроорганізмів, культура кліток рослинного і тваринного походження і ін.

Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні установлені критерії:

наявність новизни винаходу;
наявність певного рівня винаходу;
промислова придатність винаходу.

До складу таких об’єктів відносяться твори науки, літератури і мистецтва

незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, в усній, образотворчій та об’ємно–просторовій формі.
Суміжні права – це права, які примикають до авторського права і є похідними від нього. Вони поділяються на три види: права виконавців, права виробників, права організації радіомовлення і ін.
Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності до складу яких належить результати творчої діяльності людини, які не мають спеціального правового захисту:
фірмові найменування - позначення підприємства або особи від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність;
ноу–хау (знання чи досвід технічного організаційного, виробничого і економічного характеру, що можу бути практично використані і принести власникові певні переваги. Об’єктами ноу–хау являються посібники, рецепти, формули тощо, а також незапатентовані винаходи;
комерційна таємниця - відомості безпосередньо пов’язанні з діяльністю підприємства, розголошення яких може завдати шкоди економічним інтересам підприємства.

(працюючі) – об'єкти, використання яких приносить підприємству доход у дійсному

періоді;
нефункціонуючі (непрацюючі) – об'єкти, що не використовуються з якихось причина, але можуть використовуватися в майбутньому;

За тривалістю використання виділяють нематеріальні активи:

поточні - об'єкти, що використовуються в діяльності підприємства не більше року, тому що швидко втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;
довгострокові - об'єкти нематеріальних активів, що використовуються в діяльності підприємства більше року. Їх вартість частинами переноситься на вартість виробленого з їх допомогою продукту (амортизується);

За ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

відчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що здатні цілком передаватися при їх продажу, передаванні, оренді;
невідчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що залишаються у власності підприємства-власника при частковому переданні прав на їх використання;

ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити

доход безпосередньо, за рахунок упровадження їх в експлуатацію;
об'єкти нематеріальних активів, які опосередковано впливають на фінансові результати;

За ступенем правової захищеності:

нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами);
нематеріальні активи, не захищені охоронними документами (авторськими правами);

За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками даного підприємства нематеріальні активи поділяються на:

власні - об'єкти, що розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;
пайові - об'єкти, розроблені разом з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;
придбані зі сторони - об'єкти, що отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробки.

Право власності на використання винаходів, корисних та промислових зразків засвідчується шляхом видачі державним органом (патентним відомством) спеціального охоронного документу патенту винахіднику, яким підтверджує право його власника на відповідний об’єкт інтелектуальної власності.
Передача права власності на використання нематеріальних активів іншими суб’єктами здійснюється у формі ліцензійної угоди – договору, згідно з яким власник нематеріального активи передає іншій особі ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки та знаки обслуговування тощо.
Ліцензія – це дозвіл на використання нематеріального активу протягом певного періоду за обумовлену винагороду.
Ліцензійна угода – це договір відповідно до якого власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знака, комерційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо. У ліцензійній угоді встоновлюються терміни та обсяг використання комплексу інформації, що передбачається, умови й обсяг оплати за передачу ліцензійного права, можуть зазначатися й інші умови.

ліцензіату на підставі угоди, в котрій регламетуються обов’язки кожної сторони

на взаємовигідних засадах: обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди.
Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому випадку розміри винагороди встановлюються цим державним органом.
Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні і повні ліцензії.
Звичайна ліцензія дає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливості укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.
Виключна ліцензія дає ліцензіату права особисто користуватися об’єктом ліцензії. При цьому ліцензіар зберігає за собою право користуватися технічним рішенням.
Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Така угода позбавляє ліцензіара права користуватися об'єктом ліцензії протягом зазначеного в угоді періоду.
Залежно від характеру об’єкта, який передається за угодою, ліцензії поділяються на патентні й безпатентні.
Патентна ліцензія – технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому випадку визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту.
Безпатентна ліцензія – це ліцензії на право використання ОІВ не захищених патентами, наприклад, технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо.

оцінки виникає коли:

залучення або відчуження державою нематеріальних активів;
включаються об’єкти нематеріальних

активів в статутний капітал;
визначається частка майна в статутному капіталі при реструктуризації підприємства;
виникає необхідність оцінки і переоцінки нематеріальних активів з метою повного урахування усіх активів підприємства”;
здійснюється оцінка вартості нематеріальних активів як застави при одержанні кредиту;
здійснюється підготовка фінансової звітності підприємства;
визначаються збитки від порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності;
здійснюється організація франчайзінга тощо.

наступні етапи:

обслідування нематеріальних активів (інвентаризація);
проведення правової експертизи;
визначення типу вартості і

вибір відповідного методу оцінки вартості;
формування інформаційної бази для проведення оцінки вартості;
розрахунок вартості нематеріальних активів за обраним методом;
підготовки звіту про оцінку.

вартості нематеріальних активів входять:

характеристика об’єктів інтелектуальної власності або товарів,

які виготовлені за допомогою таких об’єктів;
джерела одержання прибутку від використання об’єктів інтелектуальної власності;
характеристику ринку об’єктів інтелектуальної власності;
розрахунок витрат, пов’язаних з одержанням права і використання інтелектуальної власності;
розрахунки собівартості і ціни одиниці товару з використанням об’єктів інтелектуальної власності;
оцінка ризиків, пов’язаннях з одержанням права і використанням об’єктів інтелектуальної власності;
розрахунок чистого прибутку (доходу) від використання об’єктів інтелектуальної власності.

Звіт (акт) про оцінку вартості нематеріальних активів. Звіт є офіційним документом, який складається згідно з установленим порядком за результатами оцінки і має розділи:

вступ, в якому відображається мета оцінки;
характеристика об’єктів інтелектуальної власності;
аналіз зібраної інформації про нематеріальні активи, а також обмеження відновно одержаного результату.
інші необхідні для оцінки вартості нематеріальних активів свідоцтва.

Принципи оцінки нематеріальних активів:

принцип корисності; який походить

з того, що ринкову вартість мають лише ті ОІВ, які здатні задовольняти певні потреби користувачів при використанні протягом визначеного терміну;
принцип заміщення, який передбачає, що ринкова вартість ОІВ не може перевищувати найбільш імовірні витрати на придбання об’єкту еквівалентної корисності;
принцип очікуваних доходів полягає в тому, що вартість об’єкту оцінки залежить від очікуваного розміру, тривалості та імовірності одержання доходу (прибутку, грошових надходжень), який може бути одержаний за певний проміжок часу при найбільш ефективному використанні ОІВ;
принцип залежності полягає в тому, що в процесі оцінки ОІВ слід враховувати усю сукупність факторів, які впливають на їх вартість і рівень науково-технічної і комерційної привабливості ОІВ, рівень потенціального попиту, потребу в інвестиційних ресурсів для комерціалізації ОІВ, рівень економічних і соціальних ризиків, рівень правої захищеності ОІВ, спосіб виплати винагороди за використанням ОІВ та ін.,
принцип мінливості, який походить з того, що кожний ОІВ в процесі його розробки та комерціалізації проходить різні стадії життєвого циклу. В залежності від стадії життєвого циклу слід враховувати дію певних факторів в процесі його оцінки. Отже, оцінка вартості ОІВ повинна проводитися на чітко визначену дату.

потоків.
Прибутковий (дохідний) метод використовується виходячи із того, що вартість об’єкта

нематеріального активу може бути визначена як можливість дати прибуток у майбутньому.

Оцінка вартості нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутку включає три етапи:

виявлення джерел і об’ємів чистого прибутку, які утворюються відповідним активом;
визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
розрахунок вартості активу, шляхом ділення прибутку на ставку капіталізації.

При використанні методу дисконтування майбутніх грошових потоків додержується порядок:

оцінюється майбутній об’єм грошових потоків, що складаються із чистого прибутку від використання об’єктів інтелектуальної власності і величина амортизації цього об’єкту;
визначається ставка дисконтування;
розраховується поточна вартість майбутнього прибутку;
складається повний результат і вартість об’єкта інтелектуальної вартості, приведений до поточного періоду.

заміщення, метод відновленої вартості).

Використовуючи метод первісних витрат, підприємство дотримується певного

порядку розрахунку:

виявляються усі фактичні витрати, пов’язанні із виготовленням або впровадженням об’єкта інтелектуальної власності;
витрати корегуються (уточнюються) у відповідності до величини індексу цін на день оцінки;
визначається величина амортизації об’єктів інтелектуальної власності на день оцінки;
вартість об’єктів інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною уточнених витрат і нарахованою амортизацією.

При використанні методу вартості заміщення, максимальна вартість нематеріальних активів визначається мінімальною ціною, яку необхідно відшкодувати за придбання активу аналогічної корисності або споживної вартості.
На практиці найбільш привабливим способом розрахунку унікальних об’єктів нематеріальних активів являється метод відновленої вартості, яка визначається як сума витрат, необхідних для виготовлення точної копії активу який оцінюється.

роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу здійснюється шляхом оцінки об’єкта інтелектуальної власності

із вартістю аналогічних об’єктів, які реалізується на ринку.

При використанні методу порівняльного аналізу підприємство:

збирає інформацію відносно угод по реалізації аналогічних об’єктів інтелектуальної власності;
визначає перелік показників, по яких зрівнюються об’єкти інтелектуальної власності;
корегує фактичні ціни угод відносно об’єктів інтелектуальної власності з урахуванням знань показників зрівнювання;
визначає вартість об’єкта інтелектуальної власності на основі скорегованих фактичних даних по реальних угодах.

Використовуючи метод звільнення від роялті вартість активів визначається на основі умовного представлення, що вся використана підприємством інтелектуальна вартість йому не належить. Тоді частку своєї виручки підприємство повинно було б виплатити у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності.

власності слід розуміти науково та економічно обґрунтоване укладання угоди купівлі-продажу

науково-технічної продукції, винаходів, ноу-хау або прав на використання ОІВ на базі ліцензійної угоди. Результатом процесу комерціалізації стає купівля і практичне впровадження продукту (технології) замовником, а також одержання винагороди розробником.

Розрізняються три етапи комерціалізації, кожний з яких вирішує такі головні завдання:

1-ий етап – вартісна оцінка ОІВ, пошук і відбір інвесторів А, здатних фінансувати створення дослідних розробок (ДР); щодо створення нового ЛЗ.
2-ий етап – вартісна оцінка ОІВ, пошук і відбір інвесторів Б для фінансування створення технології виробництва ЛЗ;
3-ій етап – вартісна оцінка ОІВ, пошук і відбір інвесторів В, здатних інвестувати кошти в організацію серійного виробництва ЛЗ.

й економічне забезпечення