Олександр Олесь. Життя і творчість. Залікова робота Виконав: Студент групи

Щепний Василь
Перевірив викладач української
літератури: Лемішевська В.В.

і переконання
7. Захоплення
8. Художній світ
9. Критика
3. Освіта
Зміст

– 22 липня 1944 р.)
Модерніст
Романтик
Неоромантик
Епіграф: Хто я? Я козак

–
З вільним духом, з ніжним серцем, з іскрами в очах.

і сили кохання,природи і долі рідного краю, надії і віри,

поет страдницької долі, глибокої зажури серця, драматург, перекладач, ветеринар.

до навчання, закоханий у красу, народну пісню, Шевченкове слово, романтик

за світовідчуттям, сприймав світ у контрастній кольоровій гамі і так само його відображав, страждав на чужині.

Риси характеру

– почав навчатися в Дергачівській землеробній школі на Харківщині.
1903 р.

– став студентом Харківського ветеринарного інституту, наполегливо займається самоосвітою.
Самотужки вивчає польську, сербську і болгарську мови, знайомиться зі світовою літературою.

Освіта

Дергачівській школі, в якому й почали з’являтися його перші вірші.

1903

р. – присутній на відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві.
1913 р. – побував в Італії.
1917 р. – радісно зустрів повалення самодержавства.

Поборник національної ідеї.
Бере участь в угрупуванні Молода муза.
1919 р. – залишає рідний край.
Патріот України.
Гнівно засуджує реакційну царську політику переслідування української культури та літератури .
Щоб збагатити українську літературу відкриттям кращих зарубіжних письменників, О. Олесь невтомно перекладає українською мовою вершини світового письменства.

Життєва позиція

Будь мечем моїм ” (1909), “ Поезії ” (1930), “

Маска ” (вірші 1922 – 1944).
“ Драматичні етюди ” (1914).

Поеми: “ На зелених горах ” (1915), “ Чужина ” (1919), “ Пе-резва “ (1921), “ Княжі часи. Минуле України в піснях ” (1930), “Кому повім печаль мою ” (1931).

Драматургія: “ По дорозі в казку ” (1910), “ Над Дніпром ” (1911), “ Трагедія серця ” (1911), “ Злотна нитка ” (1912), “Тихого вечора ” (1912), “ Драматичні етюди ” (1914).

Віршована дума-п’єса “ Хвесько Андибер ” (1916), п’єси “ Земля обітована ”, “ Вилітали орли ”, “ Ніч на полонині ” (1941).

Твори

стежці життя і руху.

Не сваріться, жийте в згоді.
Тільки мир

збере усе,
А незгода, наче вітер,
Все по полю рознесе.

Чужина – могила, чужина труна,
Пустеля безплідна, холодна,нудна.

Дивлюсь на пройдену дорогу, і гнів,
І жаль мене пече… Але у нашу перемогу
Усе ж я вірю гаряче.

Не спиняй думок крилатих.

Навік пройшла пора безславна…
Цвіти і сяй, моя державна.

В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, -
Гори! – життя єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить.

Я – мов сурмач без сурми голосної,
Я – мов стрілець без зброї золотої,
Я – мов орел без сизих крил,
Я – мов вістун серед могил.

Схиляю голову, становлюсь на коліна…
Простіть мене, брати мої…
Нехай простить мені і мати-Україна,
О, не забув, не зрадив я її.

неї з гір мерців будить
І Україну бідну.

Ні! Не пішов

би я з ганьбою
Шукать ганьби на чужині…
На хрест! Однаково мені!

Сміється цілий світ…
Мовчать спокійно друзі,
Вмира без відгуку мій крик,
Іду кудись в сльозах, в ганьбі, в нарузі.
За роки я до всього звик.

О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі.
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…

Як жити хочеться! Несказано, безмірно!
Не надивився я ні на зелену землю,
Ні на далекі сині небеса.

Я все життя горів на вогнищі людському,
Я все життя неначе був розп’ятий
За злочин чийсь на вічному хресті.

Хто в час пожежі край свій кине,
Як Баюн, в чужий втече,
Того весь вік вогонь пече
І проклін рідної країни.

Сміло з повіток плуги викидайте,
Куйте вселюдно мечі!

за повсталий на боротьбу народ.

Його віршам притаманна дивовижна

легкість і краса.

Висловлює глибоку філософічну думку про сенс людського життя, про радість і журбу, про сонячні дні і безпросвітні.

В еміграційній творчості поета особливо відчутні настрої самотності, приреченості, туги за Батьківщиною.

Журба і радість – ці два людські почуття і стани переплелися в усій ліриці.

Щастя і страждання, смерть і воскресіння завжди йдуть поруч у творчості поета.

Книга “ Ніч на полонині ” - лебедина пісня поета, напоєна найніжнішою любов’ю до рідної землі, до свого народу, до історії. У ній звучить і біль розлуки, і каяття за вчинену втечу з України.

Поезія захоплює глибиною почуттів, емоційністю, зворушливістю, пісенною мелодійністю. Вона сприймається як гімн юності, кохання, як уславлення органічної єдності людини й природи. Розквіт світлого почуття людини і чарівна краса весняної ночі доповнюють одне одного, передають гармонійність буття.

У кожному вірші відчувається биття сповненого любов’ю до своєї країни серця поета.

Художній світ

тепер можна привітати майстра віршованої форми і легких граціозних пісень.

Майже кожен його віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію ”.

Михайло Грушевський:
“ Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка ”.

Микола Зеров:
“ Свіжість поетичних образів, плавність і легкість вірша, сміливість деяких прийомів заінтересувала і зачарувала ”.

Сергій Єфремов:
“ Обурення проти насильства, гніву за скривджених повно в поезіях О. Олеся 1905-1907 років, і в них він дає такі гарні зразки громадянської, справді високої поезії, до якої після Т.Шевченка ніхто так високо не піднімавсь на Україні. О.Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв’язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення “…

Дмитро Павличко:
“ Слово Олеся без золота, без каменю, без хитрої мови світить нам і світитиме нашим нащадкам , як діамант людської щирості, що його неможливо ні затьмарити, ні сховати, ні перемолоти в жорнах найжорстокішої доби ”.

Критика

поезія, красу якої можна порівняти з красою квітів. Є квіти,

до яких не можна доторкнутись навіть люблячою рукою. Від дотику вони в’януть. Такі інтимні поезії О. Олеся. Настрій більшості з них просто неможливо передати. При спробі перекласти його на мову прози він в’яне і зникає…”


Р. Радишевський:
“ Втретє повертається О. Олесь до рідного народу. Було перше визнання – коли гримів своєю славою по Україні. Було друге – коли він повертався до нас після чорних сталінських ночей. Тепер прийшло третє визнання – в час висвітлення білих плям нашої історії і культури…”


Петро Хропко:
“ Наснажені емоційністю, тонким ліризмом, драматичні твори Олександра Олеся виділяються підкресленим психологізмом, що дає підставу відносити їх до тих драм настрою, які вийшли на перший план у творчості Антона Чехова, Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана. Одне слово, Олександр Олесь залишився ліричним поетом і в драматургії ”.


В. Письменний:
“ Лірика О. Олеся вірно служить ідеалам добра, людяності, миру ”.