Презентація на тему: завдання переходу від техногенної до тропогенної

21-Ю групи
Волощук Володимир

а не екстенсивним перебігом соціальних процесів, акцентуйовані на темпоральних характеристиках,

змінах, індивідуалізмі, а не на просторових, параметрах, традиціях і стабільних соціальних структурах, як цивілізації доіндустріальні або неіндустріальні.

з латинської означає "громадянський", "державний". В сучасному використанні термін "цивілізація"

означає певний рівень суспільного розвитку, певну історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію напротивагу дикунству, про цивілізацію як суспільство з певними соціальними інститутами.

тому його часто визначають і як "західну цивілізацію". Техногенне суспільство

характеризується значним динамізмом соціального життя. В суспільствах такого типу прогрес здійснюється не за рахунок розширення культурних зон, а за рахунок інтенсифікації діяльності.
Головне, що відрізняє техногенне суспільство - це нова система цінностей. Принипово новим в ній є те, що цінністю вважається інновація тобто взагалі - принципово нове, оригінальне.

себе функцію керувати взаєминами між людьми, станами, класами - замість

глави роду в первісному суспільстві.
Причинами виникнення цивілізації є докорінні зміни виробництва, форми власності, форм праці, виникнення нових технологій, що спричиняє докорінні зміни соціальної структури, появу політики, права, філософії,науки.

що розвиток цивілізації - це ознака, "симптом" руйнування, занепаду культури.

За його поглядами чим більше розвинені наука, техніка, технологія, тобто - цивілізація, тим біьше страждає від їх впливу культура.

О.Шпенглер підкреслював,що людина бере на себе роль творця,спираючись на техніку.Водночас прогресує процес втрати духовності, що пов"язано з руйнуванням християнських цінностей.Отже, людство стає силою,що руйнує культуру ,духовність,людське влюдині.

М.Бердяєва, Х.Ортеги і Гасета проблема техніки розглядається як проблема метафізична,

проблема людського існування.М.Бердяєв вважав, що негативна роль техніки проявляється тоді, коли засоби (техніка) замінюють цілі життя. Техніка робіть з людини знаряддя виробництва речей,"речі стають вище за людину".М.Бердяєв,аналізуючи проблему техніки як проблему людського існування, писав: "Техніка хоче оволодіти духом і раціоналізувати його, перетворити в автомат, в раба. Це і є титанічна боротьба людини і технізованої нею природи".

доводить тезу про негативний - значною мірою - вплив на

культуру такого фактора цивілізації як наука. Він вважає, що недивлячись на безумовну цінність науки, її можливості в покращенні життя людини, наука водночас витісняє позитивні досягнення більш ранніх епох. Тобто, наука зменшує таким чином "ступені свободи" діяльності людини, обмежуючи вільний вибір моделей соціальної поведінки, морально-світоглядних орієнтирів і ідеалів. Прагнення науки вважати право на істину власною прерогативою П.Фейєрабенд називає "фетишизмом науки". Точка зору П.Фейєрабенда це, по суті, протест проти домінування техніциської орієнтованості мислення і діяльності сучасної людини.

як засіб, а й як процес активної цілеспрямованої діяльності суб"єкта,

в якій реалізуються творчі можливості людини в її ставленні до світу - природи, культури і відтворюються суто людські відносини, а також умови людської діяльності. Формується штучний світ людської життєдіяльності, в якому вплив людини на природу, суспільство, культуру стає все більш технологічним. Останнє проявляється як жорстка обумовленість людського ставлення до об”єкта структури - природи, людини, культури - практичними цілями людини, як жорстка послідовність операцій діяльності людини.

як активно діючої, людини, яка ставить і досягає певних цілей

в процесі своєї діяльності. Світ сприймається, перш за все, як обїєкт діяльності і пізнання. Домінуючою стає світоглядна орієнтація, у відповідності з якою вважається, що світ існує для людини. В тому числі для людини існує і природа, яку, як і світ взагалі, людина має підкорити.

Це принциповим чином відрізняється від світоглядних орієнтацій традиційних суспільств, коли діяльнісна активність людини розглядається як скоріш націлена на її внутрішній світ і проявляється в самоспогляданні, самопізнанні, самоконтролі Такі орієнтації можна відкрити в культурі Древнього Китаю, Древньої Індії тощо. Відповідно до них людини мала пристосуватися до дійсності, включитися в традиційний плин життя.

новій світоглядній парадигмі відносин "людина-природа-господарство", заснованій на принципах еволюційного, гармонічного

та стійкого відтворення громадського життя як цілісної єдності відтворення людини, навколишнього середовища й продукції.

куль­тури і її щастя як вищого критерію прогресу суспільства. А

це, у свою чергу, вимагає зміни у сприйнятті самої людини, її сутності. Сучасне людинознавство базується на поліцентричній сутності людини біо- соціо-духовній (трансцендентній). Саме це змушує систему освіти формувати не тільки особистість фахівця, а й активного, творчого, самобутнього суб'єкта історичного процесу - індивідуальність.

людини, що спричинили цивілізаційну кризу. До цих протиріч, які вимагають

перегляду освітньої парадигми, можна в першу чергу віднести протиріччя між розмаїтістю пізнаваного світу й принциповою неповнотою розмаї­тості пізнаного. Вирішення даного протиріччя в рамках особистісних характеристик людини відбувається як процес її неперервної освіти й виховання, що забезпечує постійне зростання різноманітності знань, потреб, культури особистості.

ріст варіативності єдиної системи знань, науки, культури, освітніх систем, переліку

напрямків і спеціалізацій підготовки фахівців, освітніх програм, технологій тощо. Все це в оста­точному підсумку є вимогою неперервності освіти людини у процесі її життя.

простір для самовизначення, самоздійснення. Розвиток уявлень про самореалізацію особистості і

її особливостях у значній мірі пов’язаний із феноменом людського існування, змінами у взаємовідносинах особистості й усього людства, оскільки самореалізацію можна представити як соціально-індивідуальний процес свідомого цілепокладання сутнісних сил на основі життєдіяльності кожної конкретної людини.

осо­бистістю своїх можливостей, досягнення намічених цілей у вирішенні особисто значимих

проблем, що дозволяє максимально повно реалізувати людині свій творчий потенціал. Таким чином, поняття "самореалізація особистості" визначається як здійснення можливостей розвитку власного Я; реалізація зусиль людини; збалансоване і гармонічне розкриття усіх аспектів особистості, розвиток генетичних і особистісних можливостей, її творчого потенціалу, найбільш повне використання своїх здібностей, талантів, можливостей у прагненні розкрити себе з відчуттям повноти життя.

між природним прагненням людини реалізувати себе, знайти своє місце в

суспільстві і дефіцитом необхідних фізичних і духовних можливостей. Саме це протиріччя є однією з рушійних сил внутрішнього саморозвитку особистості. Зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, впливають на появу специфічного типу взаємин людей, що характеризується зростаючою бездуховністю й конформізмом. В освітньому просторі важливо створити такі умови, які забезпечували б адекватність уявлень людини про саму себе.

а саме створення свого духовного розуму або духовного організму, що

здійснюється через розвиток його загальної основи - людського в людині, керованої внутрішнім голосом як відображенням її сутності. У пробудженні людського в людині - сенс існування. Воно може бути живим, якщо освіта буде орієнтована на виро­щування живого особистісного знання, що супроводжується розвитком духовного організму.

по суті. Антропогенний є окремий випадок біогенного, а техногенний лише

наслідок антропогенного. Техногенна цивілізація теж є антропогенною, тільки в її більш вищому ступені.

Висновок