Процедурне програмування

Методи процедурного програмування базуються на моделі побудови

програми як деякої сукупності функцій. Прийоми програмування пояснюють, як розробляти, організовувати та реалізовувати функції, що складають програму.
        Функція - модуль, що містить деяку послідовність операцій. Її розробка та реалізація у програмі може розглядатися як побудова операцій, що вирішують конкретну задачу. Однак взагалі функція може розглядатися окремо як єдина абстрактна операція, і, щоб її використовувати, користувачеві необхідно зрозуміти інтерфейс функції - її вхідні дані та результати виконання. Припустимо, необхідно розробити функціональний модуль, що розв'язує наступне завдання: існує вхідний список певних даних, який необхідно відсортувати, переставляючи його елементи у визначеному порядку.

описана, як абстрактна операція сортування даних, що може бути частиною

вирішення деякої підмножини задач. Функція, що реалізує цю операцію, може бути використана у багатьох програмах, якщо вона створена як абстракція, що не залежить від контексту програми.
Функції мають параметри, тому їх операції узагальнені для використання будь-якими фактичними аргументами відповідного типу. Що є вхідними даними для функції ? Вхідними даними для неї є аргументи та глобальні структури даних, що використовуються функцією. Вихідними даними є ті значення, які функція повертає, а також зміни глобальних даних, модифікації. Будь-яка програма на мові С складається з функцій, причому одна з яких обов'язково повинна мати ім'я main().

ім’я та
призначені для виконання заданих дій, останньою з
яких

може бути повернення деякого значення. Функції
формують окремий тип даних мови С. Використання
функцій дає змогу структуризувати програму (поділити
складні процеси на окремі частини, виділити основні
кроки в алгоритмі, а потім розкрити деталі реалізації в
окремих функціях), уникнути багаторазового запису
одних і тих самих дій та скористатись раніше
зробленим, уможливлює розпаралелення процесу
програмування, спрощує пошук помилок та внесення
доповнень, робить програму лаконічною.

main ( ) у тому, що вона розпочинає
роботу програми,

а її завершення означає кінець
виконання усієї програми. Саме в функції main ( )
найчастіше вказують основні кроки алгоритму. Кожна
функція С-програми записується окремо, вкладати
функції одна в одну не можна.
Функцію програми ( або групу функцій ) можна
відкомпілювати автономно і зберігати в окремому
obj-файлі. Об’єктні коди долучаються до складу
виконавчого коду програми на етапі редагування
зв’язків (компонування).

оголошення внутрішніх змінних
       оператори тіла функції }
У заголовку вказується тип значення, яке

повертає функція в
точку її виклику після завершення виконання. Тип значення,
яке повертається функцією може бути будь-яким, за
виключенням масиву та функції (але може бути покажчиком на
масив чи функцію). Якщо функція не повертає значення, то
вказується тип void.
Ім’я функції формується за правилами запису ідентифікаторів.

- їх називають формальними параметрами або
аргументами функції. Кожен з

параметрів оголошується у
списку із окремим зазначенням типу. Функція може мати
порожній список, але круглі дужки ( ) вказуються обов’язково.

/* піднесення дійсного числа до цілого степеня */
double Pow (double base, int n)
{
double prod;
for ( prod = 1.0; n>0; n-- )
prod *= base;
return prod;
}

функція.
Внутрішні змінні, що необхідні для роботи функції, називають
локальними змінними.

Вони оголошуються на початку тіла
функції перед першим оператором. В прикладі – це змінна prod
Областю дії внутрішніх змінних функції та її формальних
параметрів є область тіла даної функції. Такі змінні
створюються на час виконання функції і стають невизначеними
після її завершення.
Функція завершує роботу, коли виконано всі оператори її тіла
або коли зустрінеться оператор return . Якщо функція повертає
певне значення ( її тип відмінний від void ), то це значення має
бути передане через вираз, записаний в операторі return.
Значення виразу заноситься у буфер обміну, звідки його можна
отримати у тій точці програми, з якої викликають функцію.

здійснюється
звертання до функції. Виклик функції:

ім’я_функції ( список фактичних параметрів )
тут список фактичних параметрів – це послідовність виразів,
кожен з яких задає значення відповідного формального параметра
Значення, повернене функцією, можна використовувати у всіх
виразах як звичайний операнд, тип якого збігається з типом
значення функції.
Приклад звертання до функції Pow ( ) , оголошеної вище:
r = ( Pow (x, 3) – Pow (y, 4) )/2
Дозволяється автономно (через окремий оператор) викликати
функції, які повертають певне значення. У цьому випадку
значення, яке повертає функція, ігнорується. Приклад – виклик
бібліотечної функції printf (), яка повертає значення типу int.

процедур Паскаля. Оператор func(); виконує функцію
void func() ,

тобто передасть керування функції, доки не виконаються усі її оператори. Коли функція поверне керування в основну програму, тобто завершить свою роботу, програма продовжить своє виконання з того місця, де розташовується наступний оператор за оператором func().
#include void func1(void); void func2(void); void main() {     func1();     func2(); } void func1 (void) {   /* тіло */ } void func2 (void) {    /* тіло */ }

починається з оголошення прототипів функцій - схематичних записів, що повідомляють

компілятору ім'я та форму кожної функції у програмі. У великих програмах це правило примушує Вас планувати проекти функцій та реалізовувати їх таким чином, як вони були сплановані. Будь-яка невідповідність між прототипом (оголошенням) функції та її визначенням (заголовком) призведе до помилки компіляції. Кожна з оголошених функцій має бути визначена у програмі, тобто заповнена операторами, що її виконують. Спочатку йтиме заголовок функції, який повністю співпадає з оголошеним раніше прототипом функції, але без заключної крапки з комою. Фігурні дужки обмежують тіло функції. В середині функцій можливий виклик будь-яких інших функцій, але неможливо оголосити функцію в середині тіла іншої функції. Нагадаємо, що Паскаль дозволяє працювати із вкладеними процедурами та функціями. Прототипи стандартнних бібліотечних функцій записані у заголовочних файлах * .h

квадратного рівняння:
#include #include #include #include float

A,B,C; /*функція прийому даних*/ void GetData() {        clrscr();        printf("Input A,B,C:");        scanf("%f%f%f",&A,&B,&C); }
/*функція запуску основних обчислень*/ void Run() {        float D;        float X1, X2;

4*A*C;        if (D0)

       {               X1 = (-B+sqrt(D))/(2*A);               X2 = (-B-sqrt(D))/(2*A);               printf("\nRoot X1: %f\nRoot X2: %f",X1,X2);        } }

що функція повертає значення типу void, то її
виклик слід

організовувати таким чином, аби значення, що
повертається, не використовувалося б.    Просто кажучи, таку
функцію неможливо використовувати у правій частині виразу.