Продуктивність і ефективність праці. Методи вимірювання продуктивності праці

В.Л.

праці – це визначення рівня продуктивності праці і темпів її

зростання, забезпечення конкурентоспроможності організації.
На рівень і динаміку продуктивності праці впливає безліч чинників. Розглянемо чинники на рівні окремих підприємств. Їх можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

підприємства як об'єктів, але кількісно визначають рівень використання трудових, виробничих

та фінансових ресурсів будь-якої організації. До них відносяться: політичні, законодавчі чинники, інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічна ситуація і положення в конкретній галузі і регіоні, стан матеріально-технічного забезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів, культура і соціальні цінності. Це також акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо.

собою, так як законодавство регламентує практичні бізнес-процеси, правові рішення приймаються

судовими органами, а контрольні органи створюються і очолюються вибірними особами або особами, призначеними на політичні, економічні і соціальні посади державними керівниками. Законодавство і регуляційно-правові акти відображають діючу політичну обстановку, а відповідно, і володіють потенціалом впливу на прийняття управлінських рішень.

злиття з метою зведення до мінімуму негативного їх впливу на

інтереси користувачів (покупців). В досягненні конкурентних переваг поняття стратегії і дії конкурента приводить до позитивного результату. А це вже важливий соціальний чинник. По своїй природі соціальні тенденції-чинники є довготерміновими чинниками, так як соціальні зміни повинні достатньо чітко проявлятись, щоб дати можливість для динамічних бізнес – процесів.

підприємств. Вони бувають основними, які безпосередньо впливають на результати роботи,

і не основними, які безпосередньо не пов'язані з продуктивністю праці, але впливають на результати бізнес-процесів через структурні зрушення в складі продукції, порушення господарської і технологічної дисципліни тощо.

продуктивності праці, які відрізняються один від одного більшою чи меншою

їх деталізацією. Але спільним для всіх є те, що вони виділяють:
науково-технічні – впровадження нової техніки та технології, механізація та автоматизація виробництва, зміни в структурі парка або модернізації устаткування, зміни конструкції виробів, якості сировини, використання нових видів матеріалів тощо;

поширення обсягів кооперованих поставок; зміни реального фонду робочого часу; удосконалення

управління організацією; скорочення витрат бракованої продукції; зниження кількості робітників, не виконуючих норми виробітку; удосконалення організації виробництва і праці; широке розповсюдження і впровадження у виробництво передового досвіду; укріплення дисципліни праці тощо;
структурні – зміна обсягу виробництва; зміна питомої ваги окремих видів продукції і окремих виробництв в загальному обсязі тощо;

праці; зміна умов праці; удосконалення мотивації і стимулювання праці; розвиток

творчої ініціативі і активності робітників тощо.

відповідати таким вимогам:
• одиниця виміру не може викривляти показники

продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зве­деними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника

за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:
В = Q / Т,
де В — виробіток;
Т — затрати робочого часу;
б — обсяг виробленої продукції.

продукції (тобто зворотна величина виробітку):
Тр = Т / Q,
де Тр

— трудомісткість на одиницю продукції.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

= Індекс годинного виробітку-Індекс використання робочого часу протягом зміни;
Індекс річного

виробітку = Індекс денного виробітку. Індекс кількості явочних днів протягом року.

продукції дає показник вартості чистої продукції– новоствореної вартості. Величина чистої

продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування(елементи уречевленої праці):
ЧП=ОВ-МВ, або ЧП=ЗП+ПР
де ЧП– обсяг чистої продукції;
ОВ– обсяг валової продукції;
МВ– матеріальні витрати;
ЗП– заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;
ПР– прибуток підприємства.

шт.;
Нчпi– норматив чистої продукції на i-й виріб,

грн.;
n– кількість найменувань виробів за планом.
Норматив чистої продукції на виріб визначається:

де Звр– заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

– як відрядників, так і почасовиків:
Тт=Тв+Тп
де Тв– затрати праці основних

робітників-відрядчиків;
Тп– затрати праці основних робітників-почасовиків.
Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

робітників.
Твир=Тт+Тоб.
Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
Повна

трудомісткість (Т)– це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
Т=Тт+Тоб+Ту; або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту; або Т=Твир+Ту.

виконання роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення

заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

для підвищення продуктивності праці необхідно враховувати і макроекономічні чинники навколишнього

середовища, які можуть сприяти або перешкоджати її підвищенню. До них відносяться урядова політика; економічна і соціальна стратегія і напрямки її реалізації; діловий цикл і міжнародна конкуренція; навколишнє природне середовище; географічні і кліматичні особливості; демографічні, структурні і соціальні зміни тощо.

стадіями життєвого циклу виробляємої продукції і за всіма складовим діяльності

підприємства.
Україна має надзвичайно великі потенціальні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій. Проте він залишається практично не задіяним. Світова практика вказує: внутрішній ринок високих технологій потребує активного державного стимулювання.
Найбільш перспективною, до якої «має бути прикута першочергова увага уряду, є потреба модернізації енергетичної галузі.

це є показники прибутку або витрат. Саме аналіз цих показників

може дати повну картину продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.
Дослідивши питання планування продуктивності праці на підприємстві можна зробити наступні висновки:
- підйом вітчизняної економіки, підвищення продуктивності праці і якості життя громадян припускають ефективне використання усіх видів виробничих ресурсів, і в першу чергу робочої сили;
- для аналітичної оцінки зайнятості персоналу на виробництві необхідно значно розширити систему застосовуваних показників. Приміром , при аналізі витрат робочого часу і рівня зайнятості на виробництві можна рекомендувати такі розрахункові показники, як коефіцієнти використання робочого часу, нерегламентованих утрат часу, зайнятості робітника, завантаження устаткування, можливого підвищення продуктивності праці й ін.
- чим вище ступінь зайнятості персоналу, тим вище ефективність використання робочої сили, засобів виробництва і предметів праці, краще показники оборотності економічних ресурсів, обсягу продажів товарів і т.д. З цього випливає, що від ступеня зайнятості персоналу самим безпосереднім образом залежить рівень продуктивності на кожнім підприємстві.