Самійленко Володимир

пам’ятника Котляревському,1903 р.

слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед

репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту — з «вовчим квитком») обрубав крила багатьом молодим людям.
Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917 р. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну і дістає на це дозвіл в 1924 р. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 р. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

переклади творів з російської та зарубіжної класики.
Високі почуття любові до

Батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».
У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті («Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія»), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

обласна державна адмністрація.

інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонетц», «її в дорогу виряджали» та

ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, про єдність матеріального і духовного.

та зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського,

І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та інших.