Шевченко і Чернігівщина

він неодноразово бував, писав поезії, малював картини.
Узагалі

ж на Чернігівщині понад 30 населених пунктів, у яких бував Шевченко в 1829, 1843, 1845, 1846-1847, 1859 роках, через наш край везли Кобзареву труну до Канева.
Поет був у Чернігові, Ніжині, Прилуках, Борзні, Козельці, Яготині, Ічні, Качанівці, Дігтярях, Седневі, Батурині та в багатьох інших містах і селах. Жителі населених пунктів, де бував Т.Шевченко, свято бережуть у пам’яті все, що пов’язане з його ім’ям.

у 1843 р. проїздом з  Петербурга в Україну, в 1846 і

1847 рр. – за завданням Археографічної  комісії. Поет згадує Чернігів у своєму щоденнику та в повісті  “Капитанша”.
Під час перебування в Чернігові у лютому 1846 року Тарас Шевченко побував на Валу, оглянув визначні пам'ятки архітектури, історії, культури, зробив записи про цитадель, Спаський та Борисоглібський собори. "В цитаделях древней крепости, - зазначив Шевченко, - без лафетов лежат три большие крепостньїе пушки, довольно грубой работы, без украшений и надписей, к которому времени они относятся - неизвестно, такие же пушки єсть и в Городнє". 
  Жителі дореволюційного Чернігова пам'ятають невеликий одноповерховий будиночок – готель "Царьград", який містився на розі колишніх Шосейної і Воздвиженської (теперішніх проспекту Миру, 17 і вулиці Родимцева). Ще на початку XIX століття селяни-кріпаки Сидір Сорокін та Олексій Сидоров з Ярославської губернії, яких поміщиця відпустила на вільний заробіток, торгували тут квасом. З часом виник трактир з готельними номерами "Царьград".
Наприкінці лютого 1846 року в готелі зупинялися Т.Г.Шевченко і О.С. Афанасьєв-Чужбинський. Про цю зустріч Тарас Григорович залишив такий спогад: "Бьіл у меня во время оно приятель в Малороссии, некто Афанасьев или Чужбинський. 1846 году судьба столкнула нас в "Царьграде", не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове". 

Чернігів

Т. Г. Шевченко кілька разів був у Чернігові: у 1843 р. проїздом з  Петербурга в Україну, в 1846 і 1847 рр. – за завданням Археографічної  комісії. Поет згадує Чернігів у своєму щоденнику та в повісті  “Капитанша”.
Під час перебування в Чернігові у лютому 1846 року Тарас Шевченко побував на Валу, оглянув визначні пам'ятки архітектури, історії, культури, зробив записи про цитадель, Спаський та Борисоглібський собори. "В цитаделях древней крепости, - зазначив Шевченко, - без лафетов лежаттрибольшие крепостньїе пушки, довольно грубой работьі, без украшений и надписей, к которому времени они относятся - неизвестно, такие же пушки єсть и в Городнє". 
  Жителі дореволюційного Чернігова пам'ятають невеликий одноповерховий будиночок – готель "Царьград", який містився на розі колишніх Шосейної і Воздвиженської (теперішніх проспекту Миру, 17 і вулиці Родимцева). Ще на початку XIX століття селяни-кріпаки Сидір Сорокін та Олексій Сидоров з Ярославської губернії, яких поміщиця відпустила на вільний заробіток, торгували тут квасом. З часом виник трактир з готельними номерами "Царьград".
Наприкінці лютого 1846 року в готелі зупинялися Т.Г.Шевченко і О.С. Афанасьєв-Чужбинський. Про цю зустріч Тарас Григорович залишив такий спогад: "Бьіл у меня во время оно приятель в Малороссии, некто Афанасьев или Чужбинський. 1846 году судьба столкнула нас в "Царьграде", не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове". 

Т.Г. Шевченка
На цьому місці  знаходився

готель "Царьград",
в якому зупинявся
Т.Г. Шевченко у 1846 р.

Вулиця Шевченка

1843-го — на початку 1844 року. 1845 року

після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі він звернувся до ради Академії із проханням видати йому подорожній білет для виїзду в Україну. В білеті, виданому 25 березня, зазначено, що Шевченко вирушає у “малороссийские губернии для художественных занятий”. Під час перебування в Києві від Київської археографічної комісії він дістав неофіційне доручення змальовувати історичні й архітектурні пам’ятки. Про початок виконання цього доручення йдеться в його повісті “Музика”: Шевченко відвідав Густинський монастир, розташований поблизу Прилук
В альбомі 1845 року є три малюнки, які Шевченко виконав у Густинському монастирі: “В Густині. Церква Петра і Павла”, “Брама в Густині. Церква святого Миколая”, “В Густині. Трапезна церква”. На малюнках — церкви з похиленими банями та хрестами, із вікнами без шибок. Біля трапезної церкви, де поховано Рєпніна, — стоси дощок, колод, діжка, яма для вапна і самотня постать робітника(додаток№9)
 

звороті першого аркуша художник накидає ескіз жанрової сцени, а зверху

ескізу ліворуч, над постаттю селянина з косою, написав: “Данчич”. Данчич — цікавий знайомий Тараса Григоровича. Це засідатель суду в корчемних справах титулярний радник Михайло Іванович Данчич. Дрібний поміщик, сорокарічний батько трьох синів і чотирьох дочок. Данчич міг бути цікавий поетові й тим, що збирав стародавні рукописи.
Тарас Григорович на малюнку «Косар» зобразив свого нового знайомого, зайшовши до нього в гості. У капелюсі, а не в солом’яному селянському брилі, в широкому домашньому халаті, з косою і граблями на плечі, вийшов чоловік по ранковій росі на власну леваду косити траву.
Тарас Григорович угорі для пам’яті підписав його “Данчич”. Прізвище рідкісне, мабуть, сербське. Далі автор повідомляє: “На звороті альбомного аркуша зображено колоритну постать літнього козарлюги: у свиті, широких шароварах і чоботях. Ще один прилучанин, можливо, хтось із сусідів Данчича”.
 

ПРИЛУКИ

1846 році, подорожуючи Україною разом з Олександром Афанасьєвим-Чужбинським.
Коли Шевченко

і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцею) приїхали в Ніжин, «про наш приїзд зараз залунала чутка по місту, і двері нашої квартири, – розповідає Чужбинський, – не зачинялися найпаче від студентів» Між ними тоді ще був відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете і Шевченка – Микола Гербель(додаток №6).
Не забув Шевченко побачитися, хоч на коротенький час з своїм добродієм Сошенком, що учителював тоді в Ніжині. Сошенко висловив йому дорікання за його поему "Тризна”.
Із заслання Шевченко писав листи ще до одного представника ніжинської літературної школи Віктора Забіли. Того самого, який з 1847 року зберігав подарований Тарасом картуз і порошок для настойки. Нею і пом’янув він друга, після того, як у складі 17 чоловік насипав його могилу над домовиною у Каневі.
  Тіло Шевченка з Петербурга на Україну перевозили через Ніжин. Зустріч була особливо урочиста. Біля застави на Московській вулиці зібралися представники ніжинської інтелігенції: ремісники з розгорнутими корогвами та цеховими знаками, студенти ліцею та гімназисти. Колісницю з труною великого поета, яку супроводжували Лазаревський та Честахівський, провезли Московською вулицею в огорожу Преображенської церкви. Після панахиди, яку відправили на церковному майдані ніжинські священики, прикріпили до віка труни вінки і квіти. Церковна процесія проводжала труну через усе місто Київською вулицею, яка з 1917 року носить ім’я Тараса Шевченка. У 1991 році на пам’ять про цю сумну подію біля Спасо-Преображенського храму встановлено меморіальний знак. А в парку відпочинку імені Тараса Шевченка – пам’ятник великому українцю (скульптор – Олександр Скобліков). 
 

Пам’ятник Тарасу Шевченку

На той час у Чернігові вже відбулося його знайомство із

седнівським поміщиком Андрієм Лизогубом.  Андрій Іванович увійшов в історію як щирий друг Тараса Григоровича Шевченка, палкий прихильник всього українського. На час першої зустрічі з поетом А. Лизогуб мешкав разом з родиною у маєтку свого старшого брата Іллі Івановича у Седневі. Тож не дивно, що Шевченка було запрошено відвідати седнівську садибу Лизогубів.  Андрій Лизогуб та його старший брат Ілля гостинно приймали поета у Седневі. Для Шевченка вони надали окреме приміщення у флігелі. Саме там була обладнана майстерня, де Кобзар плідно працював над літературними й мистецькими творами. У майстерні Тарас Григорович писав портрети братів Лизогубів - Іллі (олією) та Андрія (олівцем)

СЕДНІВ

Тарас Григорович любив відпочивати під старою липою, де, за переказами,

він писав свої твори та розмовляв з місцевими мешканцями.  На жаль, стара липа, яка була живим свідком відвідин Тарасом Шевченком Седнева, до нашого часу не дожила. На її місці залишився тільки молодий росток - нащадок величі і краси. Кандидат сільськогосподарських наук Євген Йосипович Левданський та член-кореспондент Лісівничої академії наук України Володимир Єфремович Свириденко у 1990-х роках виростили на дослідницькій ділянці Голосіївського парку в Києві саджанець з насіння Шевченкової липи. Його разом з паростком липи з садиби Лесі Українки в Колодяжному на Волині вони посадили поряд зі старою липою. Тож у наш час в парку садиби Лизогубів ростуть дві молоденькі липки - "Тарасова" та"Лесина«.

Бігачі над портретами родини князя Михайла Кейкуатова. На жаль, поет

не знав про арешти, що розпочалися в Києві та Петербурзі після викриття таємного Кирило-Мефодіївського товариства. 3 травня 1847 р. у Бігачі Шевченко закінчив роботу над портретами родини Кейкуатових, а 4 травня повернувся до Седнева і тоді ж виїхав до Києва. За спогадами сучасників поета, Лизогуби вмовляли Т. Г. Шевченка залишити в Седневі свої твори, але він віддав на зберігання лише чернетки. Андрій Лизогуб потім надіслав їх поетові на заслання, що полегшило йому подальшу роботу над "Осикою", "Лілеєю", "Русалкою".

Бував він тут і в 1844, 1847 та 1859 роках.

Качанівка з її чудовим парком, озерами і будовами була улюбленим місцем відпочинку поета.
Тарас Шевченко поважав Григорія Тарновського. Плануючи свій приїзд до Григорія Степановича, зізнавався: «У мене немає іншого такого пристанища на Україні, як Качанівка», -говорив Тарас Шевченко. В колі друзів і знайомих поет вів задушевні розмови, читав свої вірші, співав українських пісень Тут же Т.Шевченко почав писати повість «Музикант».

Степановича). Разом вони хрестили сина Василя Тарновського, тому Шевченко називав

Надію Василівну Кумася (їй присвячений вірш «Великомученице, кумо»). Їй поет подарував чимало віршів, малюнків, зокрема свій автопортрет