Історичн ий напрям в Німеччині

а) започаткування Ф.Лістом історичного методу;

б) вчення про продуктивні сили та множинність факторів економічного розвитку;
в) промислове виховання нації; обгрунтування політики державного протекціонізму.
2. Історична школа в Німеччині.
3. Нова історична школа.

феодалізму навіть на початку ХIХ ст.: економіко-територіальної роздробленості, митних кордонів,

відсутності єдиного національного ринку та ін.;
3) тривале економічне відставання, що проявилось у доіндустріальній фазі розвитку виробництва на початку ХІХ ст.;
4) державна регламентація всіх сфер життєдіяльності суспільства;
5) політичний консерватизм, домінування в політичний структурі профеодальних еліт, політична слабкість національної буржуазії;
6) відсутність на початку ХIХ ст. системних економіко-теоретичних досліджень;
7) вплив на економічні погляди національно орієнтованої історичної думки та філософського суб'єктивного ідеалізму (І.Кант, Й.Фіхте, А.Мюллер).

системи; ретельна періодизація етапів економічного розвитку.
Економічний націоналізм - абсолютизація національних

особливостей економічного розвитку.
Емпіризм в якості альтернативи абстрактно-аналітичному методу класиків.
Міждисциплінарний підхід в економічних дослідженнях, синтез економічного знання з іншими галузями суспільствознавства.
Врахування неекономічних та нематеріальних чинників економічного розвитку.
Визнання суттєвої роли суспільних інститутів (національних, державних) всупереч методологічному індивідуалізму класиків.

сформувалась своєрідна інтерпретація предмету економічної науки, який зводився до вивчення

історії розвитку національної господарської системи та економічної ролі держави.

Узагальнюючою фундаментальною працею Ф.Ліста стала "Національна система політичної економії" (1841).

кожної господарської системи, специфічності законів національного економічного розвитку;

- теорія продуктивних

сил суспільства та їх розширена інтерпретація; в ній Ф.Ліст поряд з такими традиційними матеріальними елементами, як засоби виробництва, включив в структуру продуктивних сил і чисельні нематеріальні чинники: "людський капітал" (наукові відкриття, знання, освіту, винаходи, досягнення культури), етику, мораль, суспільні інститути (уряд, право, пресу, релігію та ін.);

сприяння, підтримки та спрямування господарських зусиль на прискорений індустріальний розвиток;

-

теоретичне обгрунтування політики державного "виховного протекціонізму" - свідомої цілеспрямованої політики держави щодо захисту внутришнього ринку; створення стимулюючих умов для промислового розвитку; переваги вільної торгівлі Ліст визнавав лише для економічно розвинутих країн.

економіки:

стан дикості;
скотарська стадія;
землеробська;
землеробсько-мануфактурна;
землеробсько-мануфактурно-комерційна.

Остання автором

вважалась господарським ідеалом, який мав бути досягнутий в економіці Німеччини за умов регулюючих заходів держави та політики промислового протекціонізму.

Започаткована Лістом традиція періодизації етапів господарського розвитку була успадкована і продовжена більшістю представників даного напряму. В економічній думці ХХ ст. знайшла відображення в підходах інституціоналістів до структурування етапів цивілізаційної економічної еволюції.

та послідовників - представників історичної школи політекономії, сформованої в Німеччині

в 40-60 рр. ХIХ ст.
Її засновниками були В.Рошер (1817-1894), Б. Гільдебранд (1812-1878), К.Кніс (1821-1898).

Провідні дослідні принципи представників історичної школи:
послідовне дотримання історичного методу,
еволюціонізму,
врахування національної економічної самобутності,
економічної ролі держави,
періодизація господарського розвитку.

Німеччини привела до формування та розвитку нової історичної школи у

70-90-ті рр. ХІХ ст.

Основними її представниками були Г.Шмоллер, Л.Брентано, К.Бюхер.

Завершення історичного напряму наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. представниками останньої, третьої, генерації - так званої новітньої історичної школи - в особі В.Зомбарта та М.Вебера.

правових та широкого кола інших неекономічних факторів економічного розвитку;

впровадженням етичного методу;
врахуванням економічної ролі держави;
розробкою консервативного (Г.Шмоллер) та ліберально-реформістського (Л.Брентано) варіантів соціально-економічної політики.

праць "Про основні питання права і народного господарства" (1875), "Народне

господарство, наука про народне господарство та її методи" (1897) та ін.

Його дослідження відзначались енциклопедичністю та величезним обсягом використаного фактичного і статистичного матеріала.

вважав, що сучасна йому економічна наука мала цілком зосередитись на

зборі статистичного та фактичного матеріалу, теоретичне пояснення якого вважав передчасним;

домінування історико-емпіричного підходу у дослідженні генезису та подальшої еволюції національної господарської системи;

- міждисциплінарний підхід, що полягав у включенні в історико-економічні дослідження елементів етнографічного, психологічного, соціального, етичного аналізу.

"мудрого і твердого уряду" основними умовами ефективного розвитку суспільства та

економіки.

Як лідер косервативного крила "Союзу соціальної політики" Німеччини Г.Шмоллер визнавав більш дієздатними режими авторитарного типу. З метою запобігання соціальних потрясінь закликав правлячі класи до здійснення соціально-економічних реформ згори.

політична економія" (1888), "Етика і народне господарство в історії" (1894)

Очолював ліберально-реформістську течію нової історичної школи та соціального руху, виступав активним ідеологом, організатором та популяризатором тред-юніонізму в Німеччині.

В економічній науці, як і Шмоллер, був прихильником емпіризму та противником загальних теоретичних підходів.

Л.Брентано відомий як засновник ідеї "організованого капіталізму", вагомим фактором якого

вважав діяльність картелів, які породжують тенденції планомірності та покращення економічного становища робітників.

Виступаючи прихильником "соціального миру", заперечував непримиренну протилежність інтересів підприємців та найманих робітників.

стали наукові ідеї та теоретичні дослідження В.Зомбарта (1863-1941) та М.Вебера

(1864-1920).

Основні праці В.Зомбарта - "Соціалізм і соціальний рух в ХІХ ст." (1897), "Євреї та господарське життя" (1911), "Сучасний капіталізм" (1902-1927), "Німецький капіталізм" (1934), у яких досліджувалась
- історія капіталізму як реалізація буржуазного господарського духу,
розроблялись ідеї економічного націоналізму,
"соціального плюралізму", яка передувала теорії змішаної економіки,
містилось теоретичне обгрунтування фашистської економіки.

"Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Історія господарства" (1923).

Вебером досліджувався
генезис

капіталізму,
вплив релігійно-етичних принципів на господарський розвиток,
вплив протестантизму на формування підприємницької системи,
започаткована концепція "ідеальних типів" як інструмент теоретичного теоретичного дослідження історичної багатоманітності господарського життя.

господарському розвитку, зокрема, в генезисі капіталізму.

Найбільш вагомим і впливовим

для західного суспільствознавства ХХ ст. стало дослідження М.Вебером зародження та розвитку капіталізму як форми форми цивілізації та економічної системи підприємницьких відносин. Найбільш вагомим фактором він вважав для народів Європи етичні принципи протестантизму - індивідуалізм, прагматизм, раціональність, ощадливість.

за межі німецької думки та отримав поширення в економічній теорії

інших країн, включаючи Україну та Росію. У ХХ ст. його провідні методологічні засади втілились та розвинулись в інституціоналізмі.