Свідомість як філософська проблема

План
1.Актуальність даної теми.
2.Проблематика філософії свідомості.
3.Погляди на проблему свідомості.
4.Основні функції свідомості.
5.Висновок.


Мета: Розглянути свідомість як предмет філософського аналізу.

Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується

багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що: – без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю; – питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку; – всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.
Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям.

того, що людська діяльність завжди передбачає свідомість, що вона "пронизана"

свідомістю. Буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, "механізмом" вписування людини в цю цілісну систему буття. Отже, вторинність людської свідомості стосовно людського буття виступає як вторинність елементу стосовно системи, вторинність умови й передумови відносно цілісної структури діяльності. Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності. Матеріалістична філософія, виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність живої і неживої природи, розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії – мозку. Тому необхідно простежити генетичні витоки свідомості саме в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції.

буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру ".
Жан-Поль

Сартр
Свідомість с, з одного боку, усвідомлення предмета, а з другого боку, усвідомлення самої себе: свідомість того, що для неї с істинне, і усвідомлення свого знання про це.
Георг Гегель

досліджень, щорічно з цієї теми виходить величезна кількість літератури. Сучасний

американський філософ Річард Рорті навіть заявив, що на його думку філософія свідомості сьогодні є єдиною справді корисною філософською дисципліною.

У XIX столітті Артур Шопенгауер назвав свідомість «загадкою Всесвіту», натякаючи на те, що таємниця свідомості залишається темним місцем у всьому корпусі (сукупності) людського знання.

є попередниками сучасних дуалістів, оскільки вважали, що розум існує як

окрема від матерії онтологічна реальність. Біля джерел традиції монізму стоїть інший грецький філософ, Парменід, який стверджував, що буття та мислення єдині. Свідомість стає найважливішим об'єктом вивчення філософів у Новий час, в концепціях Декарта, Спінози, Локка та Юма. Сьогодні філософія свідомості розвивається в основному в рамках аналітичної філософії.

приводить до розуміння сутності внутрішнього світу людини, різноманітних знань, ідей,

надій, що становлять його багатство.
Філософія визначає свідомість як таку властивість людини, що забезпечує її доцільну діяльність та особливий спосіб орієнтування в світі. Завдяки здатності до саморефлексії, свідомість набуває можливості оперування узагальненими, абстрактними характеристиками речей і процесів світу. Якраз тому свідомість, що завжди є особистою і неповторною, дає людині змогу діяти універсальним чином, жити не лише у згоді з наявним світом, а й реалізовувати його приховані можливості, творити новий світ - світ культури.

духовно-інтелектуального) засвоєння зовнішнього світу і самого себе.
Історія філософії демонструє два основних

способи дослідження свідомості:
а) опис феномену свідомості, тобто опис заходів, за допомогою яких предмети дані у свідомості (виділення в акті свідомості окремих послідовних етапів);
б) пояснення самого феномену свідомості, тобто того, як можлива сама свідомість (чому і як виникає суб’єктивний зв’язок людини із зовнішнім світом і з собою).

дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах, відмінні

від процесів природи,

що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.

біологічного, а саме інстинктів  характеру в житті людини. Фрейд виділив

у людській психіці три області: “Воно” (несвідоме), “Я” (свідомість), “Над-Я” (засвоєні людиною культурні ідеали, норми і вимоги суспільства). 

який не можна передати простою демонстрацією речей. Звідси стає зрозумілим,

що мова стає і основним носієм історичного досвіду діяльності (певної особи, певного народу, певної культури). Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніякими приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця унікальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією людської свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно ніяких приладів, -достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині наших психічних процесів задля того, щоби переконатися у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього треба бути людиною іперебувати у людському способі буття; тобто, можна сказати, що для людини (розвиненої, сформованої) питання про існування чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію, і, звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, самоідентификацію (тобто внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не здатне. свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.